Дикі бджоли – трудівниці: як залучити осмій для запилювання плодових рослин

Збираючи пилок і нектар – харчі для потомства, бджоли-одиначки здійснюють роботу з запилення рослин.

Вони влаштовують свої гнізда в землі, у сухих стеблах рослин, у деревині, у порожніх раковинах равликів тощо. Цей вид бджіл зацікавив мене понад 30 років тому. Я досі вдячний випадку, що звів мене з ними.

А знайомство відбулося ось так. Моє військове та повоєнне дитинство пройшло у селі Білка житомирського Полісся, на березі тихої та гарної річки Уж. У ті голодні роки жодних солодощів ми, діти, не знали. Найбільшою радістю був рідкий солодкуватий мед джмелів. У вільний час вишукували на квітучих луках їхні гнізда і пізно ввечері в консервних банках переносили додому, на город, під широке листя гарбуза.

Серед нас, хлопчаків, навіть точилося змагання – у кого таких "вулків" буде більше. Раннього прохолодного ранку, коли сонні джмелі ще не літали, кожен з нас підбирався до своїх вуликів з довгою соломинкою. Солодкуватий нектар із круглих бочкоподібних стільників був для нас тоді казковою радістю. Розмов про те, скільки меду дісталося сьогодні, які джмелі дають більше меду, а які не підпускають до себе і близько, вистачало на цілий день.

Щоправда, "частували" джмелі нас медом так, що наші розпухлі фізіономії не впізнавали ні друзі, ні родичі. Але ми добре вивчили джмелів: їх спосіб життя, забарвлення, характер і звички. Давно було це все. Згодом відпала потреба займатися джмелями. 

У 1969 р. наша родина з Полісся переїхала на Буковину до с. Підвірне. Якось навесні мені довелося гостювати у свого колеги-педагога. У квітучому саду стояв новий будинок, а поряд з ним саманна, ще прадідова хата під очеретяним дахом. Коли підійшов до неї ближче, не повірив своїм очам: майже в кожному стеблі очерету почорнілої покрівлі жили чорно-бурі джмелі, добре знайомі мені ще з дитинства. Невже вони можуть вести такий спосіб життя?

Розповів господареві будинку про свої дитячі захоплення – наші "пасіки", здивувався, що вперше спостерігаю таких “несімейних” джмелів. "Не джмелі це, – посміхнувся він, – це бджоли-одиначки. Ми в дитинстві крадькома від батьків витягували з даху "трощу" (так на Буковині називають очерет) і ласували солодкувато-гірким медом, вірніше, сумішшю меду та квіткового пилку. За це нас суворо карали, тому що ми руйнували покрівлю, а лагодити її – досить складна справа".

Того ж дня я подався до найближчого ставка, заготовив сухі стебла очерету, розділив їх на відрізки по 20-30 см і зв'язав у невеликі снопи. Вдома розвісив очерет у затишному місці. На другий день біля снопиків з'явилися перші бджоли-одиначки, а ще за кілька днів робота закипіла. Незабаром усі трубочки були заповнені та запечатані глиною.

Але чомусь бджіл з кожним днем ставало дедалі менше, а коли закінчилося цвітіння садів, їх взагалі не стало видно.

Тоді я з цікавості обережно розколов одну трубочку. У ній виявилося сімнадцять дрібних щільних земляних перегородок (у вигляді миски). На кожній лежала грудочка суміші з жовтої перги з нектаром і одне біле довгасте яйце. Перші з них вже перетворилися на досить великі пульсуючі личинки. Ще одну трубочку розкрив у грудні. На перегородках лежали кокони бурого кольору зі сплячими в них комахами (імаго).

Навесні, з появою перших квіток, із "вуликів" почали вилітати самці. Цілий день вони літали біля снопиків, чекаючи на своїх подруг. Самці відрізняються від самок меншими розмірами та білими лобами-"фуражечками". 

Спарювання у бджіл-одинаків триває 2-3 дні, після чого самці зникають, а самки починають активно працювати: чистять і закладають нове потомство в очеретяні трубочки, а потім запечатують їх.

Бджоли-одиначки істотно відрізняються від медоносних: зовні вони набагато більші, більш опушені, літають у 3-4 рази швидше, миролюбні, хоча й у них є жало. Вилітають із гнізд вже при температурі повітря 11-12 °С і "працюють" до сутінків. Навіть дощ, що мрячить, для них не перешкода. Радіус польотів – 100-150 м.

Бджоли-одиначки не вимагають абсолютно ніякого догляду, зимують на вулиці під навісом. 

Хочу розповісти про цікавий випадок, пов'язаний з моїми бджолами. Одного року весною раннє тепло розбудило природу.  Буйно зацвіли персики, абрикоси, і мої бджоли-одиначки активно "запрацювали".

А за три дні повіяв холодний північний вітер, температура різко знизилася, почався рясний снігопад. Сніг досить товстим шаром покрив усе довкола. Наступної ночі температура повітря знизилася до -5 °С. На кілька днів встановилася справжня зима. Але прийшло довгоочікуване потепління. Сніг швидко розтанув і великими пластівцями став сповзати з гілок, молоденьких листочків та квіток.

Я думав лише про те, щоб хоч кілька квіток вижили. Боляче було дивитися, як з дерев, що ще вчора тішили око рясним цвітінням, що вселяло надії на прекрасний урожай, обсипалися побурілі квіти. Така безрадісна картина спостерігалася у всьому селі, проте на моїх абрикосах та персиках, як і на сусідських, квіти ще трималися.

Щодня кілька разів я підходив до них: оглядав, обмацував – поки трималися майже всі квіти. Минуло ще кілька днів – зав'язь почала рости в розмірах!

Отже, тих двох-трьох діб, несприятливих для літа медоносних бджіл, було достатньо бджолам-одинакам для того, щоб зробити свою справу.

Односельці дивувалися, чому тільки в мене та в моїх сусідів того літа був такий чудовий урожай фруктів. Поділився таємницею. Після цього випадку я ще більше полюбив своїх бджіл.

А нещодавно дізнався, що мої бджоли-одиначки називаються осміями. До них виявив інтерес кандидат біологічних наук із кафедри бджільництва Національного аграрного університету А. Д. Комісар. Він визначив, що це один із видів осмій, які називаються осмія корнута. Коефіцієнт їх розмноження становить 4-5, відповідно щорічно їм необхідно розширювати "площу житла".

Тому кожну весну я додаю до своєї "пасіки" 5-6 нових "вуликів", які виготовляю всього за 1-2 годину. 

• Для цього я вирушаю до водойми, де росте очерет, вибираю відповідні стебла з діаметром внутрішньої частини 7-9 мм (товщина 3-4 сірників) і зрізаю їх дуже гострим ножем.
• Потім стебла очерету ділю на частини з таким розрахунком, щоб вузол був посередині відрізка.
• Коли таких відрізків набереться досить багато, із пластикової пляшки вирізаю циліндричну частину та заповнюю її відрізками очерету (всього вміщується 45-50 шт.). "Вулик" готовий! 

Однак слід врахувати, що гострі краї тростини можуть стати причиною поранення, тому потрібно бути обережним і про всяк випадок прихопити із собою йод та бинт. 

Деякі з таких вуликів служать мені вже 10-15 років. Щоправда, краще кожні 3-4 роки замінювати вулики новими, оскільки згодом у них поселяються комахи-паразити. 

Провесною трубочки з очерету, що підлягають заміні, обережно розкриваю, і здорові кокони збираю в картонну коробочку. З настанням тепла встановлюю її біля пасіки, захищаючи від птахів. Щодня знаходжу кілька хвилин, щоб спостерігати, помилуватися невтомною роботою своїх бджіл, послухати їхнє приємне заспокійливе дзижчання.

На власному досвіді я переконався, що для невеликих селищ, дач та садиб, що віддалені від пасік, осмії будуть справжньою знахідкою. Садоводам без них ніяк не обійтися.

Вони гідні того, щоб їх розводити і зберігати, оскільки зі зникненням стріх з очерету повністю зникнуть і ці чудові комахи. 

Сьогодні в Німеччині, Бельгії, Нідерландах та інших країнах Європи дуже популярно і престижно у якості покрівлі будинку  використовувати очерет. Влаштування очеретяної покрівлі там досить дороге, оскільки у всій Європі є лише п'ять чи шість таких майстрів. А в нас у селі, на жаль, таких майстрів (було їх чоловік вісім) уже немає, як і прекрасних творів їхніх умілих рук. 

Анатолій Антончук 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com