Одна у трьох іпостасях: особливості вирощування різних видів селери

Листова селера утворює потужну розетку листя з тонкими порожніми черешками. Її найчастіше вживають у їжу як пряність та приправу.

Черешкова, або салатна селера формує широкі та м'ясисті черешки жовтуватого, світло- та темно-зеленого забарвлення. Використовується вона для отримання соку, приготування перших та других страв. Очищені від шкірки черешки їдять і сирими.

Коренева селера розвиває великий округлий або пласко-округлий коренеплід, в нижній частині якого формуються численні корені. Дуже широко використовується для приготування різних салатів, коренеплоди також смажать, тушкують, роблять із них перші та другі страви. 

Улюблениця грецьких богів

Селера – одна з найдавніших культурних рослин. Її знали ще у 2 столітті до н. е. За блискуче, немов лаковане листя, рослина була названа "селіон" (блиск). Легендарний давньогрецький поет Гомер оспівав селіон в епічних поемах "Одіссея" та "Іліада". Селера була настільки шанована у давнину, що її навіть зображували на монетах (Древня Греція, Сицилія). У Греції вінками із селери прикрашали голови переможців спортивних змагань, а також житла та храми у дні бенкетів та урочистостей.

Стародавні греки високо цінували і лікувальні властивості цієї рослини. Вони використовували селеру для лікування внутрішніх органів при складанні різних лікарських засобів.

У Стародавньому Римі селера, поряд з кропом, була обов'язковим компонентом при маринуванні маслин.

Селера була знаменита ще при Клеопатрі. Мудреці Стародавнього Єгипту застосовували її як ліки "від недуг, що рятує, сил додає". Гіппократ радив при засмучених нервах знайти в селері і їжу, і ліки. 

За легендою, що народилася вісім століть тому, Трістан та Ізольда випили напій, після чого випробували шалену пристрасть один до одного. Рецепт цього "еліксиру кохання" дійшов до наших днів: 100 г соку селери, 25 г яблучного соку або 50 г соку груші. 

У ХV-ХVІ ст. селіон досяг кордонів Європи. Французи – великі прихильники овочевих делікатесів – надали йому назву "селера". З її запашних коренеплодів європейці готували смачні страви, а черешки, листя та насіння використовували як дешеву пряність. Пізніше під назвою "селера" ця овочева рослина стала дуже популярною у всіх європейських країнах. 

Про лікувальні властивості селери в позаминулому столітті писали наступне: "Вживання коріння зігріває, корисно для шлунку, сприяє появі поту, позивам на їжу, зцілює ослаблення шлунка, кишок, жене вітри і оберігає від загнилості. Настоянка насіння, як чай, гонить сечу". Олією, виділеною з коріння та листя, лікували шлунково-кишкові захворювання, а відваром рятували від обморожень. Знахарі прописували селеру, коли потрібно було відбити жагу до міцних напоїв, але найчастіше тим, хто хотів повернути чоловічу силу.

• І серед інших рецептів є наступний: корінь селери очищали, подрібнювали, відварювали, а потім тушкували в невеликій кількості олії з додаванням води та борошна. Перед закінченням варіння додавали курячий жовток та мускатний горіх. 

Швидше ліки, ніж овоч

Харчові переваги та лікувальні властивості селери обумовлені безліччю біологічно активних речовин, що містяться в ній у сприятливому для організму поєднанні. Тільки смакових та ароматичних речовин у рослині налічується понад 40. 

Крім того, у листі, коренеплодах та черешках міститься до 2 г протеїну, 3-5% цукрів. За калорійністю коренеплоди селери прирівнюються до квасолі. Селера багата солями калію (290-393 мг). У ній також міститься до 70 мг натрію, 0,8-1,2 мг заліза, повний набір вітамінів (в мг%): С – 12-60, РР – 0,8-1,0, В₁ – 0,02-0,15 , В₂ – 0,05-0,1, В₆ – 0,06-0,13, В₉ – 7-12, каротину – 1,2-1,5. У коренеплодах у невеликій кількості присутні також фітонциди та пектин.

Помічено, що постійне вживання селери в їжу сприяє покращенню обміну речовин та підвищенню життєвого тонусу.

У народній медицині здавна коріння та насіння селери використовують як сечогінний та збуджуючий засіб. Більш сильну сечогінну дію мають свіжі рослини, а ще краще – сік. Сирий сік селери рекомендується застосовувати при хворобах нирок, подагрі, ревматизмі, геморої, нервових розладах.

Селера застосовується як лікарський засіб і в лікарській практиці. Знавці лікарських рослин вважають селеру медикаментом. У дерматології показано використання селери при псоріазі, алергічних захворюваннях шкіри, червоному пласкому лишаї, вітіліго, облисіння та інших захворюваннях.

У 60-х роках минулого століття в листі і коренеплодах селери були виявлені фурокумарини, які мають протиракову активність.

Кому верхівочки, а кому і коріннячко 

Селера – холодостійка рослина. Сходи переносять до -3...-4 °С, дорослі рослини – до 5...-8 °С. Але тривалий ріст при зниженій температурі веде до стрілкування рослин у перший рік життя. 

Вона добре росте на багатих органікою ґрунтах. На бідних, кислих і сухих, навпаки, росте повільно, причому листя і коренеплід грубіють. Вибаглива селера до вологості повітря та ґрунту. Добре вдається на суглинистих, водопроникних, із близьким заляганням ґрунтових вод, ґрунтах, торфовищах у роки з достатнім зволоженням, у неспекотне літо.

Розміщують її на ділянках, на яких гній вносився попереднього року. На бідних ґрунтах проводять підживлення рослин через тиждень після висадки розсади компостом або перегноєм із розрахунку 3-4 кг/м².

Селера вимоглива до світла, тому її треба розміщувати на відкритих, освітлених ділянках.

Попередниками можуть бути капустяні, гарбузові та пасльонові культури.

Для того щоб отримати високий урожай селери, особливо кореневої та черешкової, необхідно правильно підібрати сорт – він повинен відповідати різновиду. Часто городники зустрічаються з труднощами під час вирощування кореневих сортів. Буває так, що восени, очікуючи викопати великий коренеплід, городник задовольняється лише "верхівочками". Це означає, що замість кореневої він виростив листову селеру. 

Без розсади не вийде

У селери вегетаційний період дуже тривалий – у ранніх сортів до 140 днів, пізньостиглих – 150-165 днів, тому для того, щоб отримати великі коренеплоди, необхідно вирощувати селеру розсадним способом.

У відкритий ґрунт висаджують 70-90-денну розсаду, що має 5-7 справжніх листків, залежно від зони, починаючи з II декади квітня. Враховуючи вік розсади, посів у ящики проводиться у І-ІІ декадах лютого.

Дуже важливо не заглибити насіння при сівбі. Дружному та швидкому проростанню насіння кореневої селери сприяє особливий спосіб посіву. Полягає він у наступному.

• Контейнер (ящик, короб), в якому передбачається провести посів, заповнюють сумішшю і добре поливають напередодні посіву.
• У день посіву поверх суміші рівномірно розподіляють шар снігу 1-1,5 см.
• Сніг добре ущільнюють і на ньому сіють рядками, на відстані 2,5-3,5 см, насіння селери.
• Як тільки посів закінчено, ящик покривають склом (плівкою) і ставлять у тепле місце.
• До сходів температура має підтримуватись 20-25 °С.
• При дружній появі сходів їх трохи присипають вологою сумішшю на 0,2-0,3 см, переносять на світле місце і знімають скло.
• Коли сходи повністю з'являться на поверхні ґрунту, їх переносять у прохолодніше місце для того, щоб призупинити ріст, щоб вони не витягнулися.
• Якщо сходи нерівномірні (недружні), треба почекати, не знімати поки що скло.

З моменту розкриття сім'ядолів розсаду необхідно поливати і розпушувати ґрунт по мірі потреби. У період росту температуру слід підтримувати лише на рівні 15-17 °С.

Треба враховувати, що селера росте дуже повільно. Лише через 3-5 тижнів після посіву утворюються 1-2 справжні листки. У фазі 1-го листка рослини необхідно розпікувати (площа живлення 5 х 5 або 6х6 см). 

Так само вирощують розсаду черешкової селери.

Листову селеру можна сіяти і безпосередньо в ґрунт. Посів проводять у ІІ-ІІІ декаді квітня за схемою 40 х 25; 40 х 30; 40 х 40 см. Глибина загортання насіння – 0,3-0,8 см. Дуже важливо, щоб насіння потрапило у вологий шар ґрунту. Перед посівом ґрунт треба ущільнити (прикатати).

Висадка розсади у грунт проводиться у ІІ-ІІІ декаді квітня (залежно від зони). Для ранніх сортів – за схемою 40 х 30; 40 х 40 см; для пізніх – 45 х 45; 50 х 50 см. 

Селера дуже добре і швидко приживається, навіть якщо розсада слабка. При посадці необхідно стежити, щоб не заглибити сім'ядолі. Вони повинні бути вищими за поверхню ґрунту на 0,3-0,5 см.

Надлишок вологи їй шкодить 

Селера погано розвивається, якщо ґрунт покритий кіркою, тому догляд полягає в багаторазовому розпушуванні.

При посіві листових сортів безпосередньо у ґрунт необхідно своєчасно проріджувати рослини так, щоб вони до досягнення необхідної площі живлення не заважали одна одній. Видалені рослини можуть бути використані в їжу.

У період формування коренеплоду (червень-жовтень) ґрунт має бути постійно вологим, але не мокрим. Пересихання ґрунту та перезволоження призводить до розтріскування коренеплодів. Полив проводять із розрахунку 10-20 л/м². Після поливу та дощу обов'язково розпушують ґрунт.

Підгортання рослини не проводиться, оскільки воно може викликати посилене утворення бічних коренів, що знижує товарні якості коренеплодів.

Саме час збирати врожай 

До збирання листових сортів селери приступають через 60 днів після сходу або через 40 днів після висадки розсади. 

• Листя зрізають 2-3 рази за сезон через кожні 40-50 днів.
• Після зрізання листя бажано рослини підживити (особливо на бідних ґрунтах) корів'яком (1:8) або пташиним послідом (1:12) вносячи розчин у міжряддя з розрахунку 3-5 л/м².
• Після того, як добрива вберуться у ґрунт, проводять полив.

Кореневу селеру прибирають наприкінці жовтня - на початку листопада, до настання стійких морозів. Не можна допускати підморожування коренеплодів, вони потім погано зберігаються.

• У викопаних коренеплодів видаляють коріння, розташоване в нижній частині, зрізуючи їх на відстані 0,5-1,0 см від кореневища так, щоб не поранити коренеплід.
• Листя зрізають конусом на 2,0-2,5 см вище коренеплоду.
• Зберігають коренеплоди в ящиках, пересипаючи вологим піском або верховим торфом, а також у відкритих поліетиленових мішках за температури 0...-1 °C.

Усі різновиди селери можна використовувати для вигонки взимку. За дотримання агротехніки вирощування з 1 м² можна отримати до 5 кг кореневої, 4 кг – черешкової та 5-6 кг листової селери. 

Майя Григоровська 

© Журнал "Городник" 

ФОТО: pixabay.com