У 1994 р. зазначалася епізоотія (масове заселення) західного кукурудзяного жука в Сербії: шкідник знищив посіви кукурудзи на площі понад 100 тис. га. Крім того, жук був виявлений в Австрії, Угорщині (1995), Румунії (1996), Боснії, Італії (1998) і в Україні (2001).
Західний кукурудзяний жук (Diabrotica virgifera virgifera) – монофаг, що живиться виключно рослинами кукурудзи.
Дорослі особини пошкоджують листя та зерна молодих качанів, обгризають волоті та стовпчики жіночих суцвіть. Але найбільшої шкоди завдають личинки, які харчуються корінням рослин. Внаслідок пошкодження коріння стебла кукурудзи вилягають під час сильних вітрів, дощів і навіть під вагою качанів.
Найбільша шкідливість західного кукурудзяного жука проявляється при незмінному вирощуванні кукурудзи на одному місці, оскільки значно зростає щільність популяції шкідника.
Упродовж року розвивається одне покоління жука. Яйця шкідника зимують у ґрунті на глибині 20 см. Вони можуть витримувати температуру -10 °С. Навесні при прогріванні ґрунту до 11 °С відроджуються личинки. Фенологічно це пов'язано з утворенням 3-4 пари листя у кукурудзи.
Личинки (білі червоподібні з коричневою головною капсулою) у розвитку проходять три вікових стадії. У ґрунті їх можна спостерігати вже з середини червня, а масово з'являються у середині липня. Вони харчуються 3-4 тижні і за цей час досягають довжини 1,5 см і товщини з грифель простого олівця.
Личинки першого віку починають харчуватися дрібними корінцями, старші – великим корінням, проробляючи в ньому ходи, і навіть піднімаються вгору по стеблі, харчуючись його начинкою.
Личинки різного віку можна знайти одночасно, що, мабуть, пов'язано з розтягнутим періодом кладки яєць. Фактично личинки, лялечки та імаго з'являються одночасно впродовж липня та серпня.
Перед лялькуванням личинки залишають коріння, формують невелику колиску і заляльковуються біля коріння кукурудзи.
Лялечка м'яка, біла, схожа на імаго. Стадія лялечки триває лише 2-3 дні.
Масовий вихід жуків із ґрунту відбувається під час початку цвітіння кукурудзи. Фенологічно ці процеси збігаються.
Жуки довжиною 5-6 мм, забарвлення варіює від палево-зеленого до жовтого або жовтувато-червоного з чорними смужками. Незабаром після вильоту жуки приступають до харчування та спарювання.
Харчуються вони генеративними органами кукурудзи.
Через два тижні самки починають відкладати яйця, періодично перериваючись для харчування. При цьому жуки можуть мігрувати у пошуках корму та повертатися на кукурудзяні ділянки для продовження кладки яєць.
Частину яєць самки можуть відкласти і інших місцях. Однак навесні личинки, що виходять, не виявивши поблизу кормової рослини, неминуче гинуть.
Яйця дуже дрібні, біло-жовті. Самки відкладають їх у ґрунт біля самої основи стебел кукурудзи на глибині від 5 до 20 см, віддаючи перевагу зволоженим місцям, чорнозему або ґрунту з великим вмістом глини.
Процес кладки яєць стимулює дощова погода. При цьому яйця можуть витримувати 10-денне затоплення водою.
- Кладка яєць продовжується від 7 до 17 днів. Одна самка може відкласти до 1000 яєць. Репродуктивна здатність самок закінчується до кінця серпня.
По мірі в'янення волоті жуки в пошуках корму розлітаються з кукурудзяних ділянок на рослини родини складноцвітих, злакові. Вони залишаються активними аж до глибокої осені, а за перших заморозків гинуть. Тривалість життя самок – 19-126 днів, самців – 17 днів.
Жуки – добрі літуни, за один переліт можуть долати відстань до 24 км, на рік – 300 км. У ґрунті личинки пересуваються в радіусі 1 м.
Симптоми заселення кукурудзяної ділянки шкідником при низькій його чисельності виражені дуже слабо. Руйнювання кореневої системи рослин спочатку непомітне. Про заселення рослин личинками шкідника можна судити з пожовтіння та відставання у рості рослин кукурудзи.
Потрібно звертати увагу на пригноблені рослини з ознаками загального в'янення.
Це обмежено поширений карантинний в Україні шкідник. Імовірність занесення західного кукурудзяного жука в Україну з територій сусідніх країн дуже велика. Він може потрапити до нас із будь-якими вантажами, а також внаслідок активного чи пасивного перельоту. Імовірність занесення шкідника із зерном у жовтні-квітні виключена. Найбільш небезпечний час – цвітіння кукурудзи і до перших заморозків.
Заходи боротьби: дотримання сівозміни; заміна пізніх посівів більш ранніми, щоб у рослин встигла розвинутися потужна коренева система; використання стійких гібридів, здатних швидко регенерувати (відновлювати) кореневу систему, що йде в глибші шари ґрунту.
Ці та інші заходи дозволяють обмежити подальше поширення шкідника на полях нашої країни.
Віктор Гаврилюк
© Журнал "Городник"
ФОТО: pexels.com