Ялівець звичайний (Juniperus communis L.) – вічнозелене хвойне дерево чи кущ (висота 8-12 м), яйцеподібної або конусовидної форми. Рослина має сильногіллясту конусовидну крону. Маленькі гострі голочки (довжина 1-1,5 см, ширина 0,7-1,5 мм) розташовані в мутовці по 3, через що деревце виглядає дуже пишним. Зверху вони світло-зелені, неглибоко-жолобчасті, з однією білуватою смужкою, знизу блискучі, зелені, кілюваті. Кожна хвоїнка живе на рослині до 4 років, а фітонцидів містить у 16 разів більше, ніж інші хвойні породи.
Ялівець звичайний – дводомна рослина. Будь-якої пори року на жіночому екземплярі можна побачити плоди-намистинки – мініатюрні (діаметр 5-9 мм) шишкоягоди різного розміру та кольору. Одні зелені, інші – синьо-фіолетові з сизим восковим нальотом. Плоди дозрівають через 3-4 роки.
Навесні, через місяць після пробудження, рослина починає цвісти (у хвойних рослин починається пиління) і закладає так звані мегастробіли. Наступного року вони запилюються. У третій вегетаційний період відбувається розростання насіннєвих лусок і утворення шишкоягід, які повністю дозрівають і набувають остаточного кольору через рік. Деякі з них встигають дозріти за 3 роки.
Таким чином, на одному дереві присутні мегастробіли, зелені сім’ябруньки, зелені та сині плоди (врожай – кожні 3-5 років).
Екологічна пластичність ялівцю звичайного вражає: він здатний виживати при температурі від -60 °С до +40 °С (перепад у 100 °С), на висоті від 0 м до 3000 м над рівнем моря, на різних ґрунтах – від бідних піщаних до високогумусних, глинистих і навіть заболочених, при цьому живе до 2 000 років.
В Україні часто зустрічається ялівець звичайний із вузько пірамідальною або колоноподібною кроною f. hibernica Gord.; чудова мініатюрна (висота до 1 м), вузькоколоноподібна, з густими гілками і сірувато-зеленою хвоєю форма f. compressa Carr.; а форма f. pendula Carr. вражає довгими пониклими гілками. Дуже ефектно виглядає невеликий кущ кулястої форми f. echiniformis Beissn з густими, короткими пагонами та пишною темно-зеленою хвоєю. Існують форми із золотистим і строкатим листям, горизонтально розпростертими гілками та ін.
Для посадки ялівцю потрібно вибирати сонячне місце. Незважаючи на невибагливість, найкраще ялівець звичайний почувається на середньозволожених вапняних ґрунтах.
Популярний сьогодні і широко використовується для влаштування альпійських гірок, куртин та клумб вічнозелений хвойний кущ – ялівець козацький (Yuniperus sabina L.). Рослина отруйна та при розтиранні видає різкий, неприємний запах. Хвоя (довжина 1-2,5 мм, ширина 0,6-0,7 мм) у дорослих плодоносних екземплярів лускоподібна, притиснута до пагонів, має смоляну залозу знизу, у молодих рослин хвоя (довжина 8 мм, ширина 0,7 -0,9 мм) ювенільна, колюча, голкоподібна або проміжного типу, поступово переходить у лускоподібну.
Ялівець козацький – дводомна рослина, але трапляються й однодомні екземпляри. Буро-чорні, із сизим нальотом шишкоягоди (діаметр 5-7 мм) неїстівні. Насіння дозріває на другий рік. Пониклі гілки укорінюються, їх можна використати для розмноження. Кущ добре переносить пересадку. Після неї формується густа поверхнева коренева система з безліччю мичкуватого коріння.
Розмножують рослину насінням, виділеним із шишкоягід. Перші плоди, дозрілі на юному кущику, містять не здатне сходити насіння. При сівбі восени сходи з'являються навесні або через рік (схожість близько 24%). Для прискорення процесу проростання рекомендується обробляти насіння свіжогашеним вапном, двічі-тричі ошпарювати окропом.
Сіянці ростуть швидко, щорічний їх приріст, починаючи з 2-го року, становить 40-60 см, для сланких форм – 8-12 см. Зацвітають чоловічі екземпляри на 4-й, жіночі – на 5-й рік життя.
Сьогодні в декоративних композиціях широко використовується форма ялівцю козацького, крона якої рясніє пучками жовто-білих пагонів – f. variegata hort. Рідше можна побачити низькорослий кущ з висхідними гілками і в основному з голкоподібним листям (f. tamariscifolia Ait.), а також сланкий варіант з розпростертими гілками і красивою синюватою хвоєю (f. cupressifolia Ait.). Дуже декоративні високорослі та деревоподібні рослини.
В Україні здавна вирощують зарубіжні види ялівців, наприклад ялівці американського походження – віргінський (Ү. virginiana L.) та горизонтальний, або розпростертий (Y. horizontalis Moench.).
Перший, що називається американцями "red cedar" (червоний кедр), у природі поширений у східній частині Північної Америки (від Канади до Флориди). На сході прибережної смуги Атлантики можна зустріти дерева з вузькоконічною кроною, у Північній Вірджинії зустрічаються колоноподібні рослини, на півдні – широкопірамідальні. Трапляються і ялівці з кулястою або яйцеподібною кроною та сизою хвоєю.
Ялівець віргінський – дводомна рослина, з чітко вираженим статевим диморфізмом: чоловічі екземпляри – з пухкою пірамідальною, а жіночі з щільною широко пірамідальною кроною та темно-зеленою хвоєю. У ялівцю віргінського хвоя двох типів: одна – лускоподібна, дрібна (довжина 1-2 мм), триостренна, на спинці зі смоляною залозою, щільно притиснута до пагонів, інша – голкоподібна (довжина до 15 мм, ширина 1 мм) з шилоподібною верхівкою ( по 3 у мутовці), зустрічається на молодих екземплярах та нижніх пагонах у дорослих рослин у затінених місцях. До зими хвоя буріє. Кулясті шишкоягоди (діаметр 5-6 мм) спочатку зелені, але згодом синіють і покриваються білим нальотом. М'якотьу них солодкувата, смолиста. Дозрівають плоди у рік цвітіння. Рослина входить у плодоношення на 8-9-й рік життя.
Ялівець віргінський швидко росте, особливо при штучному поливі. Живе до 400 років. Невимогливий до ґрунтово-кліматичних умов, морозо- та посухостійкий, дуже світлолюбний (у тіні практично не плодоносить). Розвивається впродовж 95 років, найбільший приріст – у віці 40-50 років, максимальна висота – 30 м.
Насіння зберігає схожість 2-3 роки. Якщо його висіяти у жовтні-листопаді, воно дасть сходи у березні, при весняному посіві – через рік. Ґрунтова схожість насіння 40-50%.
Рослина добре розвивається на свіжих, світлих, глинистих, суглинистих, вапняних та піщаних ґрунтах. В Україні в умовах вологих та родючих земель ялівець віргінський росте краще, ніж на батьківщині.
До природного поліморфізму додався поліморфізм, пов'язаний з переселенням на інший континент, що призвело до утворення безлічі декоративних форм (18-24) з різноманітною за забарвленням хвоєю (смарагдово-зелена, попелясто-срібляста, золотаво-бронзова, білувато-сиза, зеленувато-бура та ін) і формою крони.
Ялівець горизонтальний виростає в природі вздовж берегів річок, озер, на щебнистих пагорбах повсюдно від Нью-Фаундленда до Британської Колумбії, на півдні до Массачусетсу, у північній частині Нью-Йорка, Іллінойсу та Монтани.
Це – вічнозелений, низький, сланкий або повзучий дводомний хвойний кущ з довгими гілками, що укоріняються, росте повільно, більш вимогливий до вологості ґрунту і повітря, ніж попередні види. Пересадку переносить погано. Схожість у насіння низька (1,5-2%), що й обумовлює малопоширеність цього виду.
Ювенільна хвоя супротивна, шилоподібна, темно-зелена, м'яка, дещо відстає від пагонів, які у деяких рослин притиснуті до стебла. Цілком холодостійка рослина. Розростаючись, утворює чудові щільні куртини.
У Західній Європі вирощують декоративно-садові форми ялівців з листям, що забарвлюється восени у пурпуровий колір: f. douglasii Rehd. (хвоя блискуча, сталевого кольору); f. alpina Rehd. (у ранньому віці прямостійний кущ, що пригнувся до землі, з висхідними гілками); f. glomerata Rehd. (хвоя голкоподібна, гілки сланкі). Всі описані види та форми ялівцю розмножуються живцями.
Цілком очевидно, що створити повноцінний декоративний садок без хвойних рослин неможливо.
Поліформізм за габітусом, кольором хвої, щільністю крони, формою листя дозволяє сформувати цікаві колірні композиції, які практично весь рік мають стабільне забарвлення.
Коригуючи природну конфігурацію крони стрижкою, можна створити геометричні об'єми, живі скульптури, різнокольорові огорожі, які будуть не тільки тішити око, а й очищати повітря, насичуючи сад своєрідним, стійким ароматом.
Олена Авотіна
© Журнал "Городник"
ФОТО: pixabay.com