Історія любові: досвід вирощування трав'янистого гібіскусу

Перша рослина гібіскусу з'явилася у нас багато років тому. Один знайомий, знаючи про наше захоплення рослинами, якость в листопаді привіз саджанець: шматок трав'янистого стебла товщиною близько 30 мм, з кількома корінцями. Так вже вийшло, що саджанець пролежав з відкритою кореневою системою спочатку на морозі до -5 °С градусів, а вдень – на сонечку. Надії на те, що гібіскус виживе, майже не було.

Проте ми все одно викопали посадкову яму, насипали в неї компост, посадили багатостраждальний саджанець і рясно полили. Як тільки вода вбралася, замульчували товстим шаром хвої (близько 10 см). У квітні наступного року частину мульчі прибрали, щоб сонце краще прогрівало ґрунт, і стали чекати пробудження саджанця. Минали дні, тижні, але картина не мінялася – посередині ямки стирчав сухий пеньок. Надії наші танули, але ми не дуже засмучувалися, оскільки мали про гібіскуси досить туманне уявлення.

Тепер ми знаємо, що гібіскус – багаторічна трав'яниста рослина, що формує потужний кущ висотою 1-2 м з величезними квітками діаметром 15-25 см, а іноді і до 30 см.

Стебла його на зиму відмирають, а кореневище зимує в ґрунті. Потрібно тільки прикривати його пухкою землею, хвоєю, ялиновим гіллям і т. д. Зимує на всій території України.

Гама забарвлення сортів, зимуючих в Україні, біло-рожево-малиново-червона, в різному поєднанні їх відтінків.

Лише в кінці травня ми помітили, що біля сухого пенька пробивається паросток. Розвивався він стрімко і до середини липня досяг півтораметрової висоти. Від основного стебла відходило безліч бічних гілочок з бутонами. Вид рослини вражав, і ми з трепетом чекали цвітіння.

Нарешті, в кінці липня на одному з бутонів з'явилася «помадка» малинового кольору. Але те, що ми побачили сонячним ранком наступного дня, перевершило всі наші очікування. Величезна яскрава, насичено-малинова квітка буквально притягувала до себе. Це була любов з першого погляду. Так почалося наше захоплення гібіскусами.

Рясне цвітіння куща тривало близько двох місяців. На наступний рік, успішно перезимувавши під укриттям з хвої, він почав рости в п'ять стебел.

Захопившись ідеєю створення колекції гібіскусів, ми ретельно вивчили агротехніку їх вирощування, а потім вдосконалили на власному досвіді. 

Згідно рекомендацій з літератури, до вирощування розсади слід приступати в середині березня (накопичений досвід показав, що краще це робити в першій половині квітня). 

Спочатку насіння замочуємо в стимулюючому розчині (1 ч. ложку меду розмішати в 1 л дощової води, підігрітої до 30 °С).

• Для замочування насіння наливаємо в пластикову кришку від банки 1 ст. ложку розчину, насипаємо туди насіння, катаємо його кілька хвилин пальцем, оскільки воно погано змочується, і залишаємо в живильному розчині на 12 год.
• Після цього перекладаємо насіння в змочену дощовою водою бавовняну тканину, складену в декілька шарів, упаковуємо в поліетиленовий пакет і кладемо в тепле місце (22-28 °С). Періодично (кілька разів на день) пакет відкриваємо для провітрювання і перевірки вологості тканини, а також наявності в ньому проклюнутого  насіння.

Перші насінини можуть проклюнутися вже на другу добу. Ми їх одразу висаджуємо по одній в одноразові стаканчики ємністю в 200 мл, кожну насінинку в окремий. 

Пізніше, коли у нас з'явилося досить свого насіння, ми пробували висівати їх одразу у великі ємності. Результат, треба  зазначити, був набагато гірший. Насіння сходило добре, але потім рослини уражалися чорною ніжкою і багато з них гинуло. В окремих же стаканчиках випади бувають рідше. З досвідом ми прийшли до висновку, що в окремі стаканчики можна садити і щойно проклюнуте насіння, і паростки з сім'ядольним листям.

Ґрунтосуміш для посадки готуємо наступним чином: на 1 відро землі (краще взяти верхній шар з-під білої акації, липи або городню) додаємо 0,5 відра старого перегною або компосту і 0,5 відра піску річкового. Якщо є можливість, можна додати 0,5 відра добре перепрілої хвої. Всі компоненти просіваємо через сито з осередком 5 мм і ретельно перемішуємо. 

Ґрунтосуміш потрібно заздалегідь занести в опалювальне приміщення для прогрівання. А ще краще заздалегідь розсипати її в стаканчики і рясно полити, поки вода не почне витікати з дренажних отворів. 

Стаканчики з маленькими росточками ставимо на підвіконня вікон південної, східної і південно-західної орієнтації. 

У квітні приступаємо до загартовування розсади. Для цього на сонячному місці в саду встромлюємо в землю кілька дуг з дроту і накриваємо поліетиленовою плівкою. Коли температура в укритті піднімається до 20 °С, переносимо ящики з розсадою з дому під плівку. Якщо температура вище 30 °С, відкриваємо укриття з одного або з обох торців. Надвечір розкриваємо повністю, спочатку на 20 хв, потім поступово збільшуємо час провітрювання. У теплі дні травня саджанці залишаємо відкритими на цілий день. У квітні ящики з розсадою заносимо в будинок. А коли температура під укриттям вночі перестає опускатися нижче 12 °С, залишаємо їх на місці. 

Поки рослини маленькі, вони не потребують частих поливів, але в травні вже потрібно поливати кожен день. Підживлювати рослини починаємо, коли на них з'являється 3-5 справжніх листочків.

В якості підживлення застосовуємо трав'яний настій.

• Траву кропиви, кульбаби, деревію, полину, лободи та ін. подрібнюємо, насипаємо в ємність (краще емальовану) до половини і доверху заливаємо водою, нагрітою до 90-95 °С (до кипіння не доводити), витримуємо одну добу, розбавляємо водою 1:10 і підживлюємо рослини кожні 10 днів.

У першій декаді червня, коли мине загроза заморозків, розсаду висаджуємо в сад. Рослинки при посадці можна заглиблювати, вони пускають додаткові корені. У кожну посадочну лунку додаємо пригорщу компосту, перемішуємо і рясно поливаємо.

Після того як гібіскуси перевищать 30 см у висоту, мульчуємо ґрунт хвойним опадом. Товстий шар мульчі скорочує кількість поливів і дозволяє кореневищам розвиватися в сприятливих умовах, що важливо для зимівлі. В якості мульчі можна застосовувати також напівперепріле торішнє листя, перегній-сипець, перепрілу тирсу та ін. Головне, щоб товщина шару мульчі була не менше 10 см. 

В той рік, коли ми почали коллекціонувати гібіскуси, було висаджено 10 сортів. Ми з нетерпінням чекали, коли рослини зацвітуть. 

І ось 31 липня розкрилася величезна (близько 25 см) біло-рожева дископодібна квітка з темно-малиновою серединкою. Це розцвів перший наш гібіскус, вирощений з насіння. Розмір квітки просто вражав. Може бути, це враження посилювалося ще й тим, що кущик був не дуже потужним, всього 70 см заввишки.

Через кілька днів «помадка» кольору чорноплідної вишні з'явилася на іншому сіянці. Теплим серпневим ранком наступного дня розкрилася темно-червона квітка у формі «пропелера» (між пелюстками квітки є просвіти). До сьогоднішнього дня цей сорт – один з найулюбленіших.

Серед сіянців того сезону особливу увагу привертали до себе два єкземпляри. Один з них був дуже потужним (в перший же рік він досяг у висоту 2 м при товщині стовбура близько 5 см), з величезними квітками – більше 25 см в діаметрі, ніжного рожево-бузкового кольору, з червонуватою серединкою. Другий привертав увагу різьбленим листям з червонуватим відтінком і дуже красивими великими квітками ніжно-рожевого кольору з яскраво вираженими мармуровими розводами. Він мав форму диска з "жатою" поверхнею. 

Виходячи з нашого досвіду насіннєвого розмноження гібіскусів, можна стверджувати, що в 80% випадків квітка сіянця дуже схожа на материнську рослину. Хоча відмінності все ж є: ширина пелюстки, розмір або відтінок квітки. 

А решта 20% дарують нам сюрпризи. Вони часто бувають приємними, а іноді – навпаки.

Наприклад, в 2011 р. з насіння темно-червоного гібіскусу виросла квітка, що повторила форму і розмір материнської рослини, але з яскраво-рожевим забарвленням. А у одного з сіянців, які виросли з насіння гібіскусу, загубилася різьблена форма листа, зате квітка стала більшою та яскравішою, насиченого кольору. 

Буває і так, що у деяких рослин з насіння квітка виходить дрібною, у формі дзвоника. 

Тому стовідсоткову гарантію, що у вас буде така сама квітка, як у материнської рослини, можна отримати тільки при розмноженні гібіскусу поділом куща або укоріненням живців. Правда, процес укорінення досить трудомісткий. А ділити кущ можна вже після другої зимівлі. Після третьої зими ділити треба обов'язково, оскільки кущ загущується і квітки дрібніють. 

Олена і Василь Олексієнко 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com