Гриби хороші та погані: основні хвороби печериць і гливи, викликані різними видами збудників – цвілевих грибів

Необхідна умова отримання високого врожаю печериць і гливи – суворе дотримання санітарно-гігієнічних норм.

• Більшість хвороб, що вражають ці види грибів, поширюються спорами повітряним шляхом, з бризками води під час поливу, через заражені інструменти, взуття та одяг робочого персоналу.
• Уражені гриби необхідно збирати лише в рукавичках, періодично дезінфікуючи їх у розчині чи використовуючи одноразові рукавички.
• Після цього уражені гриби опускають у ємність з дезінфікуючим розчином або збирають у поліетиленові мішки.
• Щоб уникнути поширення хвороб, слід регулярно проводити очищення та обробку камер для вирощування грибів та їх конструкцій після закінчення плодоношення за допомогою дезінфікуючих засобів – 2,0%-ного розчину формаліну, розпилювання засобів для дезинфекції (наприклад, 0,1%-них препаратів септодор-форте або септамін).

Хвороби, якими найчастіше уражаються печериці 

Біла гниль, мікогон, м'яка або мокра гниль, збудник – Mycogone perniciosa.

Симптоми: через 10-14 днів після ураження печериці на стадії “шпилькової головки” перетворюються на безформну масу, що нагадує білу кульку, покриту міцелієм мікогону. Поступово шар мікогону набуває коричневого кольору, на ньому з'являються червоно-коричневі краплі рідини, що неприємно пахне, – вони містять величезну кількість спор. Якщо зараження мікогоном відбулося на пізніших стадіях розвитку печериць, міцелій мікогону покриває пухнастим шаром низ капелюшків, на яких пізніше з'являються коричневі краплі, що містять спори. Гриби, уражені мікогоном, ростуть швидше, ніж здорові.

Джерело інфекції – покривний ґрунт. Спори мікогону можуть бути присутніми також на поверхні стін приміщення, тари та інвентарю, що використовується для збирання врожаю, на одязі та взутті робочого персоналу. Розвитку захворювання сприяють рясний полив та висока вологість повітря.

Заходи профілактики та боротьби: підготовка покривного ґрунту повинна проводитися на території, яка не стикається із залишками компосту, що залишився після плодоношення печериць або видаленими ураженими грибами. При виявленні білої гнилі уражені гриби рекомендується засипати сіллю і накрити зверху пластиковим стаканчиком, вдавлюючи краї в шар покривного ґрунту. Після цього можна робити полив.

Суха гниль, вертицилл, збудник – Verticillium fungicola.

Симптоми залежать від стадії, на якій відбулося зараження. Якщо це стадія “шпилькової головки”, печериці розвиваються як безформна маса (діаметр до 2 см) чи у формі цибулини (ніжка гриба товща, ніж капелюшок). Якщо зараження відбувається на більш пізній стадії, у грибів формується сильно вигнута ніжка та деформований капелюшок. Печериці покриває тонкий сіро-білий міцелій, вони стають сухими, на капелюшках можуть з'являтися невеликі (діаметр1-2 см) сіро-блакитні плями, оточені жовтим або сіро-блакитним ореолом, або невеликі здуття. Часто на капелюшках можна спостерігати темно-коричневі плями, що зовні дуже схожі на бактеріальну плямистість. При ураженні грибів на пізніших стадіях смужки поверхневої тканини печериць на вигнутих ніжках відриваються і закручуються назад. Такі гриби називають "заяча губа".

Джерело інфекції – покривний ґрунт. Зараження спорами вертицил відбувається повітряним шляхом, переносниками можуть бути мухи, кліщі, комарики, робочий персонал. Іноді спори вертицила зберігаються на руках грибника навіть після того, як він вимив їх гарячою водою з милом. При поливі спори вертицила потрапляють на підлогу, підсихають та легко переносяться з потоком повітря.

З часу ураження до появи симптомів цієї хвороби – викривлення та усихання грибів – проходить близько 10 днів. При температурі 20 °С плями на капелюшках з'являються через 3-4 дні після ураження. Розвитку хвороби сприяє підвищена температура (20-24 °С) у приміщенні під час росту плодових тіл.

Заходи профілактики та боротьби: присипання сіллю поверхні покривного ґрунту, на якому розвивалися уражені гриби; боротьба з мухами, кліщами, комариками; ретельне видалення уражених грибів до збирання врожаю та поливу; дотримання технології обробки покривного ґрунту. 

Павутиниста пліснява, кладоботріум або борошниста роса, збудник – Cladobotrуum dendroides (синонім Dactуlium dendroides).

Симптоми: поява міцелію борошнистої роси у вигляді тонкої павутини на покривному ґрунті або грибах на будь-якій стадії їх розвитку. Гриби, уражені на ранній стадії формування, втрачають колір і відмирають. Заражені більш пізніх стадіях вони стають коричневими і загнивають. Іноді борошниста роса якийсь час може розвиватися в покривному ґрунті без видимих симптомів хвороби – частинки ґрунту покриваються пухнастим міцелієм, який важко відрізнити від міцелію печериці. Міцелій борошнистої роси з часом стає більш тонким і набуває рожево-червоного або жовтого відтінку. Розвитку хвороби сприяють висока вологість та температура повітря.

Джерело інфекції – покривний ґрунт. Хвороба може поширюватися із залишками покривного ґрунту, ураженого спорами або міцелієм борошнистої роси.

Заходи профілактики та боротьби: обробка (присипання) сіллю поверхні покривного ґрунту, на якому розвивалися уражені гриби; дотримання технології обробки покривного ґрунту; підтримка в камері вирощування оптимальної вологості та температури повітря.

Хибний трюфель, дієломіцес, збудник – Diehliomyces microsporus.

Симптоми: при ураженні компосту хибним трюфелем міцелій печериці не розвивається. Якщо зараження відбулося перед розростанням міцелію печериці або у період розростання, втрати врожаю можуть сягати 75%. Компост набуває запаху хлору, стає чорним і вологим на дотик. Міцелій хибного трюфеля – білий або кремовий, часто має вигляд щільних рубчиків. На ранніх стадіях розвитку його важко відрізнити від міцелію печериці. На межі компосту та покривного ґрунту можна виявити світло-жовті, кремові, коричневі кулясті (діаметр 3-40 мм) структури помилкового трюфеля зі спорами.

Джерело інфекції – покривний ґрунт. Хвороба може поширюватися із залишками покривного ґрунту та компосту, уражених помилковим трюфелем, а також його спорами з водою, повітрям та частинками пилу.

Заходи профілактики та боротьби: дотримання технології обробки покривного ґрунту, підготовка покривного ґрунту на території, яка не стикається із залишками компосту та покривного ґрунту після плодоношення печериці або видаленими ураженими грибами. 

Оливково-зелена пліснява; хітоміум, збудник – Chaetomium olivaceum, Chaetomium cochlioides та деякі інші види роду хітоміум.

Симптоми: поява ніжного сіро-білого міцелію у компості на ранніх стадіях росту міцелію печериці. Часто його плутають із міцелієм печериці. Міцелій оливково-зеленої плісняви не росте у покривному ґрунті. Він формує на соломі оливково-зелені округлі структури з шорсткою та голчастою поверхнею, які за розмірами схожі на шпилькові голівки печериць. Такі структури видно на поверхні компосту неозброєним оком. Згодом вони стають темно-коричневими. Компост, уражений оливково-зеленою пліснявою, часто набуває чорного кольору, міцелій печериці в ньому відсутній. Якщо в компості спостерігається ріст оливково-зеленої плісняви, на хороший урожай можна не сподіватися. Розвитку цього захворювання сприяють порушення під час підготовки компосту.

Джерело інфекції – компост. Спори оливково-зеленої плісняви поширюються повітрям, переносяться робочим персоналом (на одязі та взутті), з тарою та інструментами для збирання грибів.

Заходи профілактики та боротьби: ретельна обробка дезінфікуючими засобами приміщення після закінчення плодоношення та вивантаження відпрацьованого компосту. При наступному циклі вирощування печериць компост не слід дуже щільно укладати на стелажі або інші ємності.

Жовта пліснява, міцеліофтора, збудники – Myceliophthora lutea (синоніми Chrysosporium luteum або Chrysosporium sulfureum).

Симптоми: в'янення та відмирання печериць на стадії “шпилькової головки” після декількох тижнів збору грибів, виявлення на межі компосту та покривного ґрунту коричнево-жовтих плям з дрібними округлими білими, а пізніше з жовто-зеленими ворсистими структурами. На ранній стадії росту міцелій жовтої плісняви схожий на міцелій печериці, потім він набуває жовто-зеленого кольору. Перші симптоми ураження жовтою пліснявою можна виявити через два тижні після посіву міцелію печериці. На поверхні компосту з'являється жовто-зелений міцелій із пліснявим запахом. Розвитку жовтої плісняви сприяють порушення у процесі підготовки компосту.

Джерела інфекції: покривний ґрунт, компост, заражені дерев'яні конструкції у камерах вирощування.

Заходи профілактики та боротьби: ретельна обробка приміщення дезінфікуючими засобами після закінчення плодоношення та вивантаження відпрацьованого компосту. При наступному циклі вирощування печериць компост не слід дуже щільно укладати на стелажі або інші ємності.

Біла гіпсова пліснява, скопуляріопсис, збудник – Scopulariopsis fimicola (синонім Oospora fimicola).

Симптоми: відсутність міцелію печериці в компості та покривному ґрунті. На відміну від багатьох видів цвілевих грибів, міцелій білої гіпсової цвілі довгий час залишається білим, і лише потім злегка рожевіє та утворює на поверхні покривного ґрунту вогнища, що нагадують мокрий гіпс. Згодом із світло-рожевих вогнища перетворюються на рожево-коричнево-жовті. З компосту біла гіпсова пліснява може поширитися на дерев'яні конструкції, які стають джерелами повторної інфекції. Розвитку білої гіпсової плісняви сприяють порушення під час підготовки компосту.

Джерела інфекції – компост, заражені спорами дерев'яні конструкції у камерах вирощування. Інфекція поширюється спорами в повітрі.

Заходи профілактики та боротьби: ретельна обробка дезінфікуючими засобами приміщення після закінчення плодоношення та вивантаження відпрацьованого компосту.

Коричнева гіпсова пліснява, папуляспора, збудник – Papulaspora byssina.

Симптоми: поява білих плям (діаметр 20-30 см) на поверхні компосту. Згодом плями у центрі жовтіють, потім буріють, стають порошистими. При розтиранні міцелію коричневої гіпсової плісняви виникає характерний солодкуватий запах. З компосту ця пліснява проростає в покривний ґрунт, утворюючи на її поверхні плями, що нагадують міцелій печериці. Потім плями міцелію коричневої плісняви зникають, а на їхньому місці залишаються жовті клубочки, що нагадують піщинки. Розвитку цієї хвороби сприяють порушення під час підготовки компосту.

Джерело інфекції – компост.

Заходи профілактики та боротьби: ретельна обробка приміщення дезінфікуючими засобами після закінчення плодоношення та вивантаження відпрацьованого компосту.

Цвіль «губна помада», спорондонема, збудник – Sporondonema purpurescens.

Симптоми: поява на поверхні покривного ґрунту або компосту тонкого білого міцелію, що утворює колонії, які нагадують кристали льоду. Потім з'являються сіро-білі ворсисті кульки, які згодом набувають яскраво-рожевого забарвлення. Плодоношення печериць припиняється або сильно сповільнюється. При значному зараженні втрати врожаю дуже великі. 

Джерело інфекції – компост.

Заходи профілактики та боротьби: ретельна обробка приміщення дезінфікуючими засобами після закінчення плодоношення та вивантаження відпрацьованого компосту.

Хвороби, які найчастіше вражають печериці та гливи

Зелені плісняви, триходерма чи пеніцилл, збудники – види роду Trichoderma, рідше – види роду Penicillium.

Симптоми: на ранніх стадіях зараження триходермою або пеніцилом на компості і покривному ґрунті при вирощуванні печериць або на субстраті при вирощуванні гливи, а також на дерев'яних стінках ящиків і полиць, з'являються осередки білого павутинного міцелію, які через 2-5 днів зеленіють через утворення спор. Міцелій печериці або гливи в уражених місцях не росте.

Розвитку міцелію триходерми сприяє підвищена температура у компості чи субстраті. На грибах ураження триходермою проявляється у вигляді невеликих (діаметр до 5 мм) світло-коричневих або зелених плям по краю капелюшка. Збитки при зараженні триходермою можуть досягати 60-95% загального врожаю грибів.

Джерела інфекції – компост, покривний ґрунт, субстрат, посівний міцелій, дерев'яні конструкції у приміщеннях для вирощування грибів. Спори триходерми або пеніцилу легко переносяться з потоками повітря, бризками води при поливі, на одязі та взутті робочого персоналу, з технологічним інструментом, а також кліщами, щурами, мишами.

Заходи профілактики та боротьби: дотримання технології обробки покривного ґрунту; підготовка покривного ґрунту на території, яка не стикається із залишками компосту після плодоношення печериці або видаленими грибами. Необхідно боротися з кліщами, мишами, щурами, обприскувати папір кожні 3-4 дні в період розростання міцелію печериці 2%-ним розчином формаліну.

Також зеленою пліснявою, в основному триходермою, уражаються субстрати, що використовуються при культивуванні інших видів їстівних грибів, насамперед гливи. Присутність триходерми у таких випадках пов'язані з порушеннями у технології підготовки субстрату – низькою температурою, перезволоженням, значної ураженістю вихідного субстрату, і навіть із наявністю триходерми в посівному міцелії. 

Чорнильний гриб, копринус або гнойовик, збудник – види роду Coprinus.

Симптоми: рясний ріст сіро-білого ніжного міцелію на поверхні компосту, покривного ґрунту при вирощуванні печериць або субстраті при вирощуванні гливи, що слабо відрізняється від міцелію їстівних грибів. У грибів розвиваються довгі тонкі ніжки та капелюшки кремового або світло-сірого кольору, які з часом чорніють, покриваються лусочками і дуже швидко перетворюються на слиз. Гнойовики можуть з'явитися на будь-якій стадії розвитку печериці або гливи. Одна з основних причин їхньої появи – підвищений вміст азоту в компості або субстраті.

Джерела інфекції – солома, курячий послід. Спори гнойовика легко переносяться з потоками повітря, бризками води при поливі, на одязі та взутті грибовода, з технологічним інструментом, а також кліщами, пацюками, мишами, мухами та комариками.

Заходи профілактики та боротьби: видалення заражених грибів на ранній стадії розвитку.

Жовто-коричнева пліснява, хромелоспоріум або пецица, збудник – Chromelosporium fulvum (досконала стадія Peziza ostracoderma).

Симптоми: на покривному ґрунті (перед першою хвилею плодоношення печериці) або на соломі (при вирощуванні гливи) з'являються сіро-білі плями, центр яких з часом стає жовто-коричневим. Потім утворюються маленькі, жовтувато-коричневі, желатиноподібні, блюдцеподібні структури (діаметр до 1 см). Вони завдають невеликої шкоди врожаю грибів, але коли їх багато, вміст поживних речовин у компості чи субстраті зменшується, а відповідно зменшується й урожай. 

Джерела інфекції – компост, покривний ґрунт (при вирощуванні печериць), субстрат (при вирощуванні гливи). Розвитку захворювання сприяють порушення під час підготовки компосту, покривного ґрунту чи субстрату, високі вологість повітря (90-95%) і температура. Спори цієї плісняви можуть викликати алергічні реакції у людей. Інфекція передається спорами повітряним шляхом. 

Заходи профілактики та боротьби: підтримка в камері вирощування оптимальної вологості та температури повітря.

Віктор Білай, Ніна Бісько

© Журнал "Городник"  

ФОТО: pixabay.com, pexels.com