На городі – дивина: лагенарія, пепіно і тзимбало у садибі

Булава на шпалері

Як тільки на моєму городі з’явилася лагенарія, все наше обійстя перетворилося на казку.

Як і інші гарбузові, лагенарія – це ліана. Основне стебло виростає до 15 м завдовжки, а, крім того, розвиваються бічні відгалуження до 3-4 м. Звислі плоди, схожі на булави, масою 1,0-1,5 кг і до півметра завдовжки, мають дивовижний вигляд. Утім, буває, що окремі екземпляри мають масу 3-7 кг і досягають у довжину 2 м.

Цікаво, що, не знімаючи плоду, можна відрізати від нього шматочок, після чого плід не загниває, а продовжує рости далі.

Рослина має потужну кореневу систему. Головний її корінь – товстий і проникає в ґрунт на глибину до 80 см, а бічні корені досягають довжини до 3 м і більше. Лагенарія швидко утворює не тільки підземні, а й повітряні корені. 

Дуже привабливі світло-кремові квітки лагенарії, вони розпускаються ввечері і закриваються вранці.

Молоді плоди рослини можна вживати в їжу, вони смачні й поживні. З лагенарії готують ті ж страви, що й з кабачка – ікру, соте, млинці.

У м’якоті плодів містяться мінеральні речовини (калій, кальцій, магній, залізо), вуглеводи, вітаміни А, В₁, В₂, С, РР тощо. Лагенарія вважається дієтичним продуктом, що допомагає при захворюваннях печінки, нирок, шлунку і кишківника.

Крім того, молоді плоди використовують в оформленні сухих букетів. Зі зрілих плодів виготовляють вази, глечики для зберігання сипучих продуктів (в одну таку посудину поміститься 5–10 кг) або води, миски, кухлі та інше домашнє начиння. З довгого стебла плетуть капелюшки, кошики.

Лагенарія дуже примхлива.

• Ця тропічна рослина потребує багато тепла, має тривалий вегетаційний період – 150-180 діб, тому вирощують її розсадою.
• Насіння висівають на початку березня на глибину 1,0-1,5 см. Сходи з’являються за тиждень.
• У відкритий ґрунт рослини висаджують із настанням сталих теплих днів.  Відстань між рослинами – 40-80 см.

Висаджують лагенарію, як і всі декоративні гарбузові, не посеред городу, а біля парканів, стін, альтанок та інших садових споруд – рослині потрібна сильна опора. До того ж густа огудина, фігурне листя, ефектні квітки, плоди чудернацької форми стануть справжньою окрасою обійстя.

Рослину треба обов’язково поливати. За гарного догляду й сприятливих погодних умов ліана швидко росте. Щоб плоди достигли, верхівки пагонів прищипують.

Урожай збирають до холодів. Плоди знімають з частиною огудини, відтак зносять у тепле приміщення для дозарювання.

Лагенарію часто використовують як підщепу при вирощуванні кавунів та динь.

Груша з динним акцентом

Пепіно, або динна груша, – багаторічна кущова рослина заввишки 1,5 м. Квітки у пепіно дуже схожі на картопляні, а стебло й листя на кшталт перцевих.

Плоди пепіно дуже різноманітні. За формою пепіно може бути довгастим або круглим, жовтого або кремового кольору з темно-фіолетовими прожилками. М’якоть кремового кольору, дуже соковита, ароматна, на смак нагадує поєднання солодкої дині, груші, лимона та огірка.

Використовують пепіно для приготування супів, компотів, різноманітних десертів та соусів, консервують.

У плодах пепіно містяться вітаміни А, групи В, С, РР, велика кількість калію, залізо, каротин та багато інших корисних елементів. Пепіно допомагає в регуляції кров’яного тиску, корисний при діабеті та при захворюванні щитовидної залози, тримає організм у тонусі. Пепіно — ефективний засіб для профілактики грипу та інших вірусних інфекцій.

• Розмножують пепіно насінням і живцями.
• Але простіше це робити шляхом вкорінення живців. З однієї рослини можна отримати 30 і більше живців, вони дуже добре приживаються і починають плодоносити раніше, ніж рослини, що проросли з насіння.
• У відкритий ґрунт розсаду висаджують у середині травня, коли мине загроза приморозків, за схемою 35х70 см.

У подальшому за рослинами доглядають так само, як за баклажанами. Саджанці часто поливають, підживлюють настоєм коров’яка (1:10), курячого посліду (1:20). Бажано мульчувати ґрунт навколо рослин.

Як тільки плоди набувають жовтуватого забарвлення і з’являється характерний аромат, їх можна знімати з куща. У плодів дуже ніжна шкірка, тому зривати їх потрібно обережно.

Як показала практика, пепіно можна вирощувати на балконі чи в лоджії південної орієнтації, а також у кімнатних умовах (в горщику на підвіконні). 

Заморська ягода 

Тзимбало, або динна ягода — екзотична рослина родом із Південної Америки. Тзимбало називають меншим братом пепіно.

Дійсно, рослина багато в чому нагадує динну грушу (пепіно). А точніше, це щось середнє між пепіно і помідорами. Досить поглянути на листя рослини, щоб це зрозуміти.

Кущ висотою 1,0-1,5 м, листя невелике, сильно розсічене, численні білі квітки до 1 см в діаметрі, зібрані в китиці (до 30 штук у кожній). Плоди – смугасті ягоди діаметром до 3 см, в технічній стиглості з фіолетовими смужками, в біологічній – жовті, нагадують маленькі кавуни.  М’якоть приємна на смак, соковита, за смаком нагадує все той же пепіно, але солодша.

У плодів досить міцна шкірка, завдяки чому вони можуть дуже довго зберігатися – буквально до весни.

У тзимбало досить тривалий вегетаційний період, йому мало нашого літа. Тому вирощую його через розсаду, висаджуючи у відкритий ґрунт одночасно з баклажанами і перцем або навіть раніше.

Коли кущі тзимбало досягають 50 см у висоту, підв’язую стебла до шпалери. Протягом вегетації підживлюю рослини курячим послідом, розчином деревного попелу. За сприятливих умов рослина дуже скороплідна і врожайна.

Пробувала вирощувати цю рослину в кімнатних умовах, результатом залишилася задоволена.

Вирощувати екзотичні рослини в наших природно-кліматичних умовах – справа нелегка, потребує додаткових зусиль і уваги. Тож чи варто вирощувати цих примхливих іноземців на своїй присадибній ділянці – кожен вирішує сам.

А я знаю одне: без них на моєму городі точно чогось бракувало б. 

Валентина Лісун 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: автора