Плодові рослини і вода: види та режим поливів у саду, агротехнічні прийоми для зберігання вологи в ґрунті

Нестача води викликає порушення транспірації (випаровування води), фотосинтезу, уповільнення процесів синтезу, що призводить до припинення росту пагонів, зменшення врожайності, погіршення якості плодів і їх лежкості, зниження зимостійкості.

Фізіологічною ознакою ґрунтової посухи в першій половині вегетації є втрата тургору (в'янення) верхівок пагонів, а в другій половині – передчасне пожовтіння та опадання прилистников, а також нижнього листя пагонів і взагалі листя в центрі крони.

Надлишок вологи в ґрунті не менш небезпечний, ніж посуха. Вода витісняє з ґрунту повітря, необхідне для дихання і росту коренів. Погана аерація також ускладнює поглинання корінням води. Вже через 5-10 днів після затоплення починається пригнічення і часткове відмирання окремих коренів, підсихання листя. Особливо це стосується чутливих порід: абрикоса, груші, черешні. Тривале затоплення в період вегетації може призвести до повної загибелі рослини. Ускладнюється це ще й тим, що при підвищенні температури кількість розчиненого кисню у воді сильно зменшується.  Разом з тим ранньовесняне тимчасове підтоплення талими водами не веде до негативних наслідків.

Потреба у воді у плодових рослин протягом року значно коливається. У стадії спокою поглинання корінням води мінімальне. Найбільше вологи рослини споживають в фазі інтенсивного росту пагонів і наливання плодів (кінець травня - середина червня). При нестачі води в цей час посилюється осипання зав'язі і плодів.

Наступним "критичним" періодом для плодових дерев, особливо яблуні і груші, є фаза диференціації плодових бруньок. У цей час відбувається закладка основ врожаю майбутнього року – бруньки на плодових гілочках, а у деяких сортів і на ростових, перетворюються з вегетативних в квіткові (третя декада червня - друга липня).

Здатність плодової рослини незначно знижувати урожай і зберігати тривалий час високу продуктивність і нормальний ріст в умовах обмеженої вологозабезпеченості характеризує її посухостійкість.

Найнижча посухостійкість у більшості ягідних культур.

Потім йдуть (за збільшенням) слива, яблуня, груша, айва, волоський горіх, алича, виноград, персик, черешня, вишня. Найбільшою посухостійкістю відрізняються мигдаль і абрикос. 

Посухостійкість залежить також і від підщепи – у дерев на клонових слаборослих підщепах, з невеликою за обсягом поверхневою корнейвою системою, вона значно нижче, ніж на сіянцях. Посухостійкість, як правило, підвищується з віком рослин, хоча перевантажені урожаєм, старіючі і особливо підмерзлі дерева вимагають підвищеної уваги, в тому числі і в плані забезпеченості вологою.

Основне, а в природних умовах часто і єдине, джерело поповнення вологи в ґрунті і відповідно в рослинах – атмосферні опади. Ми навмисне опускаємо випадки, коли підґрунтові води на ділянці знаходяться дуже близько – до 1,5 м від поверхні).

Підраховано, що річна кількість опадів, що забезпечує нормальний ріст і плодоношення плодових рослин – 650 мм і більше при рівномірному їх розподілі по місяцях. 

Як правило, розподіл опадів під час вегетації досить нерівномірний: періоди з надлишковими опадами чергуються з посушливими, коли протягом 2-3 тижнів опади практично відсутні. Звідси стає ясно, що поливи в Лісостепу і окремих районах Полісся є бажаним, а на півдні – обов'язковим прийомом.

При плануванні поливів слід також враховувати механічний склад ґрунту на ділянці. Важливо, щоб ґрунт якомога довше зберігав вологу, яка потрапляє до нього. Відбувається це за рахунок сили поверхневого натягу води, яка збирається навколо частинок ґрунту. Таким чином, вологоємність ґрунту залежить від його гранулометричного (механічного) складу – чим дрібніші механічні франкції, тим більше загальна поверхня частинок, що стикаються з водою. Ґрунти, що містять більше дрібних частинок глини (чорноземи, каштанові) краще утримують вологу, ніж сірі лісові і особливо дерново-підзолисті, де значно більше часток піску.

Існує простий експрес-метод визначення механічного складу ґрунту. Потрібно взяти жменю землі, зволожити і розім'яти до тістоподібного стану. Потім виліпити з неї "бублик". Якщо він вийшов монолітним – ґрунт глинистий, якщо є тріщини –  суглинок, а якщо "бублик" розсипається – грунт піщаний.

На піщаному ґрунті для поліпшення його фізичних властивостей корисно внести глину – 3-5 відер на 1м² під перекопування. Особливо це необхідно для ділянок, на яких вирощують ягідники. При посадці дерев на бідних дерново-підзолистих грунтах, коли викопують велику посадкову яму (глибиною 80-100 см) і потім заповнюють її родючою землею, на дно ями рекомендується укласти і утрамбувати шар глини товщиною 5-7 см – він буде затримувати воду, що просочується вниз. На деяких піщаних і супіщаних ґрунтах водостійкий глинистий або суглинний горизонт підґрунтя підходить близько до поверхні – близько 1 м. У цьому випадку екран з глини робити не потрібно. 

Підвищенню вологоємності ґрунту сприяє також внесення органічних добрив.

При проведенні поливів слід засвоїти "залізне" правило – краще поливати рідше і рясніше, ніж частіше і менше.

Часті дрібні поливи зволожують тільки невеликий верхній шар ґрунту, що веде до розвитку у рослин переважно поверхневої кореневої системи, яка більш вразлива при настанні несприятливих умов, особливо посухи.

Якщо під деревами немає газону, то поливати їх краще в лунку.

Лунку формують діаметром близько метра і більше, глибиною 10-12 см, відгрібаючи сапою землю від стовбура. У неї вливають 6-10 відер води. Якщо вода всотується повільно, її вливають в кілька прийомів. Після того, як вода повністю вбереться, лунку засипають, вирівнюючи землю. Таким чином, лунку ніби мульчують зверху сухою пухкою землею, що перешкоджає утворенню тріщин після поливу і випаровуванню води.

Часто садоводи роблять постійні лунки біля дерев, мотивуючи це тим, що під час дощу там збирається більше вологи. Нічого, крім шкоди, рослинам це не приносить. По перше, нерівна поверхня ґрунту випаровує більше води. По друге, у рослин часто оголюється коренева шийка, що в більшості випадків небажано. І по третє, при наявності постійної лунки ускладнюється обробка ґрунту.

При описаному вище способі поливу ґрунт під деревом зволожується на глибину до 80 см і більше, запасу вологи цілком вистачає як правило на 2-4 тижні (менше на півдні, довше – на півночі), ягідники поливають з розрахунку 3-4 відра на 2 м², але скорочуючи в півтора-два рази проміжки між поливами.

Внесення мінеральних добрив слід поєднувати з поливами. Якщо добриво потрапляє в сухий ґрунт, воно абсорбує (поглинає) залишки вологи, що робить ґрунт біля коренів ще сухішим. Особливо це стосується рослин з компактною  кореневою системою – ягідників і молодих дерев. 

Необхідно пам'ятати, що бур'яни, що ростуть біля плодових рослин, "викачують" з ґрунту і випаровують через листя значну кількість води. Тому боротьба з бур'янами – одночасно і поповнення запасів вологи.

До речі, за наявності в саду газону норму поливу необхідно збільшити вдвічі – адже "напоїти" треба і траву.

Систематичне розпушування ґрунту (особливо після дощу або поливу) також сприяє збереженню вологи в ґрунті, оскільки  при цьому руйнуються капіляри, по яких вода піднімається до поверхні ґрунту і випаровується. Проведення цього прийому рано навесні в народі так і називають – "закриття вологи".

Поліпшенню водного режиму сприяє також мульчування – укриття поверхні ґрунту різними матеріалами (перегноєм, компостом, торфом, рослинними залишками). Якщо в якості мульчі використовується тирса, не забудьте додати до неї гній (перегній) або мінеральне азотне добриво, оскільки на розщеплення целюлози, що міститься в тирсі, з землі витрачається багато азоту. 

Якщо серпень і перша половина осені були сухими, бажано провести так званий вологозарядковий полив з розрахунку 10-14 відер на дерево (для ягідників – 6-8 відер на 1 м²). Цей агротехнічний прийом  зменшує глибину промерзання ґрунту, особливо легкого, запобігає зимовому висушуванню пагонів, забезпечує оптимальну мікробіологічну діяльність ґрунту, знижує кількість шкідливих комах і гризунів, зимуючих в ґрунті. 

Проводити такий полив потрібно на початку інтенсивного листопаду.

Більш ранній полив, коли активно функціонуюче листя "тягне" воду, може привести до надмірного зволоження тканин пагонів і гілок і, як наслідок, знизити стійкість надземної частини дерева до ранніх морозів.

Не слід також проводити вологозарядковий полив, якщо осінь волога, а також при близькому заляганні ґрунтових вод, – це може привести до аналогічних наслідків. Необхідність у вологозарядковому поливі різко знижується за умови проведення вчасних поливів під час вегетації. 

Вадим Пелехатий, Олег Китаїв 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com