Красиве і корисне: харчові та декоративні властивості різних видів кизилу

Всі частини рослини – плоди, листя, кора, корені – лікарська сировина.

Кизил використовують у народній медицині при недокрів'ї, шкірних захворюваннях, подагрі, порушенні обміну речовин, як в'яжучий, протицинготний засіб. Відвар листя, кори і коренів рекомендують для лікування печінки і шлунка, ревматизму, малярії; відвар з кісточок – для лікування нирок. Помічено, що вживання плодів кизилу швидко знімає фізичну втому. 

Поряд з цим кизил вирощують і як декоративну культуру. У період цвітіння і плодоношення ця рослина прикрасить будь-який куточок вашого саду.

Культура кизилу популярна в європейських країнах так само, як і в Україні. Тут його називають глог, або роговик (що відповідає латинському слову "cornus" – ріг), за міцність деревини. 

Більшість видів кизилу – хороші медоноси, містять біологічно активні речовини. Наприклад, кизил запашний, шовковичний і зморшкуватий завдяки своїм лікарським властивостям внесені до Національного фармакологічного довідника і фармакопеї США.

Різні види кизилу широко використовують в парковому будівництві, висаджуючи груповими, солітерними посадками на відкритих місцях або під пологом дерев, або у вигляді живоплоту. Деякі види можна вирощувати в кущовий і штамбовій  формах. Вони відмінно утворюють шпалери, пальмети, кордони, вази та інші, іноді химерні форми. Прекрасно переносять обрізку і фігурну стрижку, тому високо цінуються в "повітряному садівництві" – використовуються при розбивці парків, алей, боскетів. Дивовижні по красі формові алеї і боскети з кизилу є в знаменитому Версальському парку. В Україні з цією метою використовується найчастіше свідина криваво-червона. 

Кизили за біологічними особливостями дуже різноманітні.

Виростають в помірному, холодному, рідко – субтропічному кліматі. Найчастіше – це листопадні дерева і кущі, є низькорослі і майже трав'янистого типу напівкущі з дерев'янистими повзучими підземними пагонами, від яких відростають невисокі  надземні пагони, що відмирають восени. Зарості кизилів шведського і канадського ледь піднімаються над моховим покривом. Деревні і кущові види кизилів виростають в різних екологічних умовах – в дикому вигляді в Європі, на Кавказі, в Китаї, Японії, Канаді та північній частині США. В Америці декоративні види використовують для озеленення садів і парків.

Кизили, завдяки пишному цвітінню, красивим, часто яскраво забарвленим квіткам або листочкам обгортки і плодам, яскравим червоним або жовтим паросткам, пізньої осені дуже декоративні. У одних видів кизилу суцвіття зібрані в пазушні або верхівкові суцвіття – головку або парасольку з дрібними білими, пурпуровими або жовтими квітками яскравого забарвлення. У інших – дрібні квітки, зібрані в непоказні суцвіття, оточені обгорткою з великих яскравих пелюсткоподібних листків – брактей, тому суцвіття здається великою яскравою квіткою. 

У південних і південно-західних областях України, в Молдові, на Кавказі, в Середній і Південній Європі, Малій Азії росте кизил чоловічий, або звичайний (Cornus mas), справжній дерен – один з численних представників кизилового роду, що нараховує понад 80 видів деревних, кущових, трав'янистих плодових, декоративних, лікарських, листопадних і вічнозелених рослин. Дуже приваблює він і пізнім літом (в кінці серпня - на початку вересня) своїми яскраво-червоними плодами, і ранньою весною (в кінці лютого - на початку березня), коли на тлі зазеленілої трави з'являються ажурні жовті хмари квітучих рослин.

Більшими лікарськими властивостями, порівняно з кизилом звичайним, володіє кизил лікарський (Cornus officinalis), родом з Японії. Широко використовується в китайській традиційній медицині і країнах Східної Азії, будучи одним з найважливіших видів рослинної сировини. Рослина невибаглива, досить зимостійка, посухостійка, віддає перевагу ґрунтам від кислих до лужних. Використовують цей вид і як декоративну рослину. Відшарована кора головних стовбурів яскраво-коричневого або помаранчевого кольору приваблива на вигляд. А квітучі кущі, посипані пишними жовтими суцвіттями, можуть змагатися за красою з будь-якими іншими культурами.

Кизил запашний (С. amonum) раніше застосовувався для лікування малярії як замінник цинхони (хінного дерева) –  джерела хініну, а також хронічної діареї. Кизил шведський (С. suecica) – трав'яниста рослина родом з гірських районів Європи. Повзучі стебла за сезон відростають на кілька сантиметрів. Віддає перевагу кислим, вологим, торф'янистим  ґрунтам.

Кизил квітучий (С. florida) – одне з найкрасивіших дерев Америки. Невелике дерево (висота – до 5 м) з біло-зеленими кулястими суцвіттями з округлими білими або червоними брактеями, що розпускаються разом з яйцевидним листям в квітні або травні. Супліддя оранжево-червоні. Рослина дуже декоративна під час цвітіння і плодоношення.

У Середній Азії кизил квітучий культивується вже більше 200 років і виявився досить зимостійким, тому відібрані форми можуть рости і в північніших районах. В Україні цей вид культивується в деяких ботанічних садах.

Кизил Нателла (С. Nuttelli), або гірський, більш декоративний, ніж кизил квітучий: багатоквіткове суцвіття оточене красивою обгорткою з шести (рідше 4-5) обернено яйцеподібних білих або блідо-рожевих пелюсток. Плід (довжина до 10 мм, діаметр 6 мм) елліпсовидний або яйцеподібний. Цвіте в травні. У природних умовах поширений на заході Північної Америки (кизил Нателла вирощують там навіть в закритому ґрунті). 

Великою популярністю користується Вайт Вандер – гібрид кизилу квітучого і Нателла. У цих сортів розкішні квітки розташовані на злегка хвилястих пагонах.

Кизил головчастий, або суничне дерево (C. саpitata) – красива рослина з їстівними плодами, зібраними в м'ясисті оранжево-червоні супліддя з суничним ароматом. Суцвіття на ніжці, вгорі сильно розширене, головчасте або кулясте, з 25-30 квіток, оточене красивою обгорткою з чотирьох біло-жовтих або блідо-рожевих листочків. У дикому вигляді росте в Гімалаях і Центральному Китаї.

Дуже декоративний кизил споровий (С. controversa). Горизонтальні гілки, розташовані ярусами, роблять рослину схожою на східну пагоду. Сорт Варієгата особливо оригінальний завдяки строкатим листям з білими краями. 

Найбільшою популярністю користується кизил японський, або коуза (С. cousa). За декоративностю він не поступається попереднім видам. Брактеї з'являються після розпускання листя, на початку цвітіння вони зелені, потім змінюють колір на білий і рожевий. Рослина зацвітає в червні і продовжує цвісти 6 тижнів і більше. Квітки селекційних форм мають різні відтінки рожевого кольору, що залежить від тривалості цвітіння та освітлення.

Сучасні сорти цього виду (Сяйво Місяця, Промениста троянда, Осіння троянда, Блакитна зірка, Батерфляй, Срібна чашка, Вовче око і ін.) відрізняються дивовижними барвами і відтінками обгорток і мозаїчністю листя. Приквітники часто зберігаються до самої осені, а незвичайно красива рожеве, червоне або пурпурово-червоне листя залишається на деревах до перших заморозків. Порепана кора стовбурів (сірого, бронзового, коричневого кольору) нагадує кору платана і з віком розшаровується.

Не менш перспективний кизил японський і як плодова рослина. Плоди-кістянки зібрані в супліддя (довжина 5-6 см, діаметр 1,5-2,6 см) на довгих плодоніжках, спершу вони зелені, а по мірі дозрівання в кінці серпня - на початку вересня стають червоними. Плоди смачні, правда, не такі соковиті, як у кизилу звичайного або лікарського. 

В Україні кизил в природі представлений всього трьома місцевими видами – кизилом звичайним, свидиною криваво-червоною і південною. 

А в культурі на сьогоднішній день налічується близько 30 видів кизилу різного географічного походження. Одні широко поширені, інші представлені тільки в колекціях ботанічних садів і дендропарків.

Інтродукція видів родини кизилових на території України почалася кілька століть тому (в період становлення і розквіту Київської Русі) з введення в культуру на півночі України кизилу чоловічого, або дерену справжнього, і була пов'язана зі створенням в монастирях, перш за все Видубицькому, Межигірському, Києво-Печерському плодових садів.

На початку XIX ст. в Україні вперше були інтродуковані північноамериканські види – кизил запашний (Cornus amomum), кизил шорстколистий (С. asperifolia) і євразійський вид – свидина біла (Swida alba), а дещо пізніше – садово-декоративна її форма – azgenteo marginata. У другій половині XIX ст. інтродуковані північнокитайський вид – свидина Бретшнейдера і північноамериканські види – свидина Бейлі, кизил пухнастий (С. pubescens), а в кінці XIX ст. – кизил ґроновидний (С. racemosa).

Найбільш широко в Україні використовуються свидина біла (С. alba) і відприскова (С. stolonifera). Яскраво-червоні, коралові пагони дуже красиві, особливо взимку на тлі білого снігу. Обидва види утворюють масу кореневої порослі, легко розмножуються насінням і стебловими живцями. 

Світлана Клименко 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com