Чутлива гостя з півдня: перспективи хурми в Україні

Хурма звичайна або кавказька

Її природний ареал переривчастий, простягається від Японії через Північний і Центральний Китай і доходить до Закавказзя.

Це лісова дводомна рослина, висота дерева може досягати 30 м, а діаметр стовбура – близько 1 м. У сприятливих умовах живе понад 100 років. Майже не створює кореневої порослі.

Деревина кавказької хурми дуже цінується.

Плоди її дрібні, до 2 см в діаметрі, при повному дозріванні чорні. Дозрівають в кінці жовтня – початку листопада.

Хурму цього виду ніде не використовують як плодову культуру. У місцях, де вона поширена, населення вживає в їжу плоди з дикорослих дерев. 

В Україні вона зрідка зустрічається в колекційних насадженнях ботанічних садів і дендраріїв. У південних областях росте деревом, періодично підмерзає. У міру просування на північ переходить в порослеву форму. Має добре розвинену мичкувату кореневу систему і тому добре приживається при пересадці.

Однорічні сіянці навіть при середньому рівні агротехніки легко досягають необхідних для окулірування розмірів.

Хурма кавказька – прекрасна підщепа, проте не надто холодостійка. Рослини витримують пониження температури тільки до -22 °С. Крім того, вона несумісна з сортами хурми віргінської.

Цей вид – основна підщепа хурми східної в зоні її промислової культури (в субтропіках), але в умовах України абсолютно непридатний для господарського використання.

Більшість імпортних саджанців хурми східної (так званий «корольок» тощо), особливо з Росії і Криму, вирощують саме на хурмі кавказькій, тому потрібно бути уважними при купівлі посадкового матеріалу.

Обидва компоненти таких саджанців, як підщепа, так і прищепа, годяться для вирощування тільки в субтропіках і найбільш теплих регіонах з помірним кліматом, в наших же умовах вони абсолютно не зимостійкі.

Хурма східна

Саме з цим видом хурми ми знайомі найкраще, оскільки щодня бачимо її плоди на ринках і в магазинах. 

Це цінна плодова культура, одна з провідних в Китаї, Кореї та Японії. В останні десятиліття до неї проявили інтерес і інші країни. Виробництво східної хурми зростає, причому навіть в тих країнах, де її історично ніколи не вирощували, – в Ізраїлі, Іспанії, Італії, Бразилії та інших.

Батьківщина хурми східної – гори Центрального і Північного Китаю, там до цих пір зустрічаються її дикі форми. Висота дерев цього виду – 12-15 м.

Більшість рослин дводомні, тобто дерева або чоловічі, або жіночі.

Однак у досить великої кількості сортів східної хурми на одному дереві можуть рости і чоловічі, і жіночому квітки, зустрічаються і двостатеві, у яких є пильовики і тичинки. Поширена також партенокарпія – здатність формувати безнасінні плоди без запилення.

Хурма східна – надзвичайно врожайна культура, в сприятливих умовах з одного дерева можна зібрати до 500 кг плодів.

Маса одного плоду може досягати 500 г і навіть більше.

Плоди, в залежності від сорту, можуть бути солодкими, терпкими і варіювати між цими смаками.

• Плоди терпких сортів стають придатні для вживання (зникає терпкість) тільки після розм'якшення, незалежно від кількості насіння в них. Таких сортів –  більшість.
• У «солодких» сортів не тільки стиглі, але і зелені, недостиглі плоди зберігають солодкий смак, незалежно від кількості насіння в них. Сортів з солодкими плодами мало і вони менш зимостійкі, ніж терпкі.
• У сортів з варіаціями від терпкого до солодкого смак залежить від кількості насіння – плоди бувають солодкими тільки при наявності в них трьох і більше насінин. Найпоширеніший з подібних сортів – Хіакуме, відомий у нас як «корольок».

За харчовими, дієтичними і лікувальними властивостями плодів хурма східна займає перше місце серед плодових культур помірної зони і друге серед субтропічних.

В умовах сухого клімату, на відміну від традиційних плодових рослин, вона практично не уражається шкідниками і не хворіє, відповідно, її дерева не потрібно обробляти захисними хімпрепаратами. Це дає можливість отримувати екологічно чистий урожай з низькою собівартістю.

Дерева її надзвичайно довговічні – доживають до 400 років. 

Але їх продуктивний період становить близько 50 років, в плодоношення вони вступають на 4-6 рік після посадки.

У світі налічується близько 2000 сортів хурми східної. Найбільш зимостійкі з них здатні, в окремих випадках, витримувати короткочасні пониження температури до -22 °С. Хурма східна належить до культур холодних субтропіків, також може зростати в регіонах з помірним кліматом. Найбільш сприятлива місцевість для її культивування в наших широтах – Південний берег Криму. Садівники-аматори вирощують східну хурму і за його межами.

Необхідно відзначити, що в цілому в Україні дуже мало місць з сприятливими кліматичними умовами для вирощування навіть найбільш ранньостиглих і холодостійких сортів хурми східної. 

Серед них окремі теплі райони Закарпаття і придунайський регіон Одеської області, який вже відноситься до ризикованих.

А значить – східна хурма в Україні швидше виняток, ніж норма, незалежно від підщепи, навіть найбільш зимостійкої та потужної.

Це підтверджує і наш багаторічний досвід інтродукції хурми східної в далеко не холодній Херсонській області, на Державному підприємстві «Дослідне господарство «Новокаховське». Тут пройшли випробування близько 120 сортів хурми різного походження, причому на скелетоутворюючій підщепі хурми віргінської. У ті чи інші періоди вони показали різну зимостійкість.

Але не вдалося виявити жодного сорту, придатного хоча б для аматорського вирощування в цій місцевості, не кажучи вже про промислове культивуванні.

Навіть два найбільш зимостійких сорти плодоносили тільки після двох теплих зим, які випали поспіль. Тобто за 10 років вирощування ми всього в двох-трьох випадках отримали незначний урожай. Зараз продають саджанці відомих сортів хурми віргінської, наприклад, Корольок або Дзендзі мару (Шоколадниця), але отримати з них будь-якої урожай в нашому кліматі просто не вийде.

Хурма східна в Україні, за межами ПБК, Закарпаття і теплих придунайських районів Одеської області, непридатна ні для промислової, ні для аматорської культури.

Хурма віргінська 

Найбільш зимостійкий вид роду хурми і тому найбільш цікавий для нас.

Згідно з літературними даними, деякі форми хурми віргінської у себе на батьківщині без пошкоджень витримують морози до -35 °С (а в окремих випадках ще нижче). Але ці форми найзимостійкіші з можливих, оскільки природний ареал виду тягнеться від тропіків Флориди, де випадає 2500 мм опадів, до Великих озер з їх помірним кліматом (він найбільш близький до нашого Півдня), де випадає всього 800 мм. Крім дуже різного клімату, ґрунтовий покрив на цих територіях теж неоднорідний. Тому закономірно, що вид поліаморфний – в першу чергу, за біометричними показниками рослин і, зокрема, плодів.

Його різні екологічні форми відрізняються один від одного і за такими показниками, як зимостійкість і тривалість вегетаційного періоду.

У природному середовищі висота дерев хурми віргінської в середньому становить 16-18 м, іноді в сприятливих умовах вони досягають 30 і навіть 40 м. Діаметр стовбура – 45 см (рідко до 1 м). Висота плодоносних сортових дерев в умовах України не перевищує 3 м, приблизно такий же діаметр їх крон.

Дерева формують багато кореневої порослі і це їх великий недолік, оскільки хурму віргінську застосовують в якості підщепи.

Однак поява порослі та інтенсивність її зростання носить індивідуальний характер. У одних дерев вона з'являється на 4-5 рік життя, у інших на 10-15-й, потужність і густота пагонів теж неоднорідна – зустрічаються як невеликі окремі паростки, так і суцільна поросль.

Хурма віргінська – світлолюбна і вологолюбна культура, але добре переносить повітряну посуху при наявності вологи в ґрунті. Бажано захищати її від східного і північного вітру як влітку, так і взимку. До родючості ґрунту порівняно не вимоглива. Краще за інші плодові рослини переносить перезволоження ґрунту і високий рівень стояння ґрунтових вод.

Цей вид тільки дводомний, тому в насадженнях хурми віргінської, крім жіночих, повинні бути і чоловічі дерева.

Окремі сорти, в тому числі відомий любителям Мідер, проявляють схильність до партенокарпії і здатні зав'язувати плоди без запилення. Урожайність при цьому значно нижче, якість стерильних плодів також невисока – вони дрібніше за звичайні, не дуже смачні. Їх дозрівання починається раніше, ніж у плодів запилюваних сортів, але триває довше.

Цвіте хурма віргінська, як і попередні описані види, пізно – в кінці травня – початку червня. Запилюється вітром і комахами.

Дозрівання плодів найбільш скоростиглих сортів в південних областях України починається в кінці серпня і триває до холодів. У холодну осінь плоди багатьох сортів не визрівають, а дуже пізні сорти не можуть остаточно дозріти навіть якщо осінь тепла.

Діаметр плодів у сортових рослин – до 5 см, їх маса до 100 г, в кожному плоді до 8 насінин. У дикорослих дрібноплідних форм маса насіння може становити до 30% від маси плоду. Культура дуже врожайна, навіть з дрібноплідних диких дерев збирають до 50 кг плодів.

Плоди сортових дерев хурми віргінської за смаковими і поживними якостями кращі, ніж плоди хурми східної. У них вищий вміст сухих речовин (в окремих випадках до 30%), в тому числі біологічно активних, вітамінів, мікро- і макроелементів.

Дуже цінна особливість хурми віргінської в Україні полягає в її стійкості до шкідливих організмів. На ній, на відміну від традиційних плодових культур, поки не виявили поразок від хвороб і шкідників, і тому її дерева не потребують обробки пестицидами.

У США створено багато сортів хурми віргінської, вони відрізняються один від одного термінами дозрівання, масою, формою і забарвленням плодів, але оскільки в цій країні хурма не відноситься до промислових культур, її селекцією займаються в основному аматори.

В Україні хурму віргінську також вирощують в приватних садах, на аматорському рівні, і, незважаючи на свою цінність, промислової культурою вона у нас так само ніколи не стане. 

Найбільшу колекцію сортів віргінської хурми в нашій країні зібрав садівник-селекціонер із Запоріжжя Василь Прокопович Кравченко.

Крім усього вищесказаного, необхідно додати, що хурма віргінська незамінна в якості підщепи для хурми східної і великоплідної  гібридної. Її застосування дозволяє вирощувати ці види на північ від традиційних зон їх культивування.

Вона також незамінна в селекції, як донор зимостійкості при гібридизації з хурмою східної. Варто застосовувати її і в лісовому господарстві. У своєму природному ареалі найпотужніші і високі дерева цього виду ростуть в заплавах річки Міссісіпі та інших річок, що впадають в неї.

В Україні десятки, якщо не сотні тисяч гектар такої землі зайняті малоцінними, з господарської точки зору, вербами, тополями і тому подібним. Можливо, на їх місці могли б рости дерева хурми віргінської – джерело цінної деревини для виробництва меблів.

Хурма виргінська – чудовий медонос. Її цвітіння, за умови що рослини забезпечені вологою, досить довге і триває з кінця травня до початку червня, коли більшість плодових культур вже відцвіли. Мед з її квіток дуже смачний.

Однак у цієї культури є і суттєві недоліки.

• По-перше, рослини дводомні, партенокарпія у них – вкрай рідкісне явище, тому для вирощування хурми віргінської потрібні дерева-запилювачі. На невеликих дачних і присадибних ділянках вони займають місце, створюють незручності, та й доглядати за ними доводиться стільки ж, як за плодоносними жіночими деревами.
• Ще один величезний мінус віргінської хурми – дрібноплодність: максимальна маса плода – 100 г, а в середньому вони важать 30-40 г. При цьому плоди не відрізняються лежкістю, дуже погано зберігаються після збирання врожаю, і містять велику кількість (до 8 штук) великих насінин, що значно ускладнює їх вживання в їжу.
• Наявність же кореневої порослі ускладнює догляд за насадженнями.

Але незважаючи на всі труднощі, плоди хурми віргінської набагато смачніше і корисніше плодів хурми східної.

А найголовніша її перевага – зимостійкість. Найбільш зимостійкі форми виду можна гарантовано вирощувати на третині території України – в південних, західних і південно-західних областях, частково в центральних і північних.

Хурма гібридна

І східна, і віргінська хурма мають певні переваги і недоліки.

Як вже було сказано, у східної хурми сильна схильність до партенокарпії, у багатьох випадках присутня однодомність і тому вона не потребує чоловічих рослин-запилювачів. Хурма східна відрізняється крупноплодністю, багато її плодів мають невелику кількість насіння або зовсім безнасіннєві. Вони добре зберігаються в свіжому вигляді.

Однак вона недостатньо зимостійка, а більшість її сортів дозріває пізно – через це хурму східну практично неможливо культивувати в наших умовах.

У хурми віргінської порівняно дрібні і при цьому багатосім'яні плоди, які практично не зберігаються в свіжому вигляді. Однак вони смачніші та корисніші, ніж плоди хурми східної. Вона може рости в холодному кліматі – найбільш холодостійкі її форми здатні витримувати зниження температури до -35 °С.

Хоча б часткове об'єднання господарсько-цінних ознак обох видів дозволило б значно поліпшити перспективи культури в наших умовах.

Вперше цю ідею втілив в життя в 1959 р. вчений Нікітського ботанічного саду А. К. Пасєнков. Від запилення хурми віргінської пилком хурми східної він отримав гібридну форму Росіянка. 

Напевно, багато любителів зустрічали інформацію про неї або хоча б чули назву. Це жіноча рослина, при хорошому догляді швидко досягає 5 м у висоту. Володіє морфологічними ознаками обох «батьків». Максимальна маса плодів може перевищувати 100 г, середня – в межах від 30 до 60 м.

Урожай з одного дерева при наявності запилювачів становить 200 кг, без запилювача – 100 кг. Восени, в помірно теплих умовах Херсонської області (м. Нова Каховка) її плоди дозрівають в кінці жовтня – на початку листопада. Більшість плодів стерильні, безнасіннєві, навіть якщо поряд росте чоловіче дерево-запилювач. Урожай можна зберігати в прохолодному місці, і навіть в звичайних умовах плоди не псуються до двох місяців.

У січні 2006 р. в ДП «ДГ «Новокаховське» її дерева витримали одноразове зниження температури до до -27 °С і добу морозу до -24 °С практично без пошкоджень деревини, тільки втратили урожай. Але це була найхолодніша зима в регіону за останні 60 років. Тоді повністю загинув урожай абрикос, персиків, винограду, частково черешні, аличі, сильно постраждали дерева горіха і навіть яблуні.

Згодом в тому ж Нікітському ботанічному саду вчений О. Н. Казас від запилення Росіянки хурмою східною отримав гібридну форму Нікітська бордова.

Вона і морфологічно була ближче до хурмі східної: давала плоди великого розміру (до 150 г) при більш компактному дереві (до 3 м), а також мала нижчу зимостійкість (до -25 °С).

Уже від запилення Нікітської бордової хурмою східною були отримані гібридні форми Гора Говерла, Гора Роман-Кош і Гора Роджерс (автори Ю. Є. Богдановський і В. М. Дерев'янко).

У господарстві «Новокаховське» з тієї ж гібридної комбінації отримали гібридні форми Конічна (маса плодів до 280 г) і Пам'ять Черняєва (маса плодів до 320 г). Автор форм – В. М. Дерев'янко. За зимостійкостю вони перевищили всі сорти хурми східної, але поступалися Нікітській бордовій. На скелетоутворюючому дереві любителі крупноплодної хурми можуть спробувати виростити (з певним ризиком) ці форми на півдні Одеської, Миколаївської та Херсонської областей.

З потомства від запилення Нікітської бордової зимостійкими запилювачами хурми віргінської ми відібрали гібридну форму Сосновська (автор В. М. Дерев'янко).

За зимостійкостю вона близька до хурмі віргінської, надзвичайно врожайна, партенокарпічна (не потребує запилювачів, формує безнасінні плоди). Урожай дозріває в середині жовтня. Плоди її відносно невеликі, – максимальна маса –  100 г, але дуже смачні.

На сьогоднішній день це найбільш популярний в Україні сорт хурми.

З цього ж потомства надійшли інші цікаві гібридні форми.

Наприклад, Божий дар, який за таким показником, як зимостійкість, поступається Росіянці, але перевищує показники Нікітської бордової. Маса плодів у нього до 120 г. 

Ця гібридна форма однодомна, тобто не тільки сама не потребує запилювачів, а й здатна запилювати інші сорти.

Таким чином, до 2012 року в дослідному господарстві «Новокаховське» ми створили фонд з 2500 гібридних сіянців, більше сотні з них плодоносили, і шкілки, де було близько 1500 сіянців у віці до 2-х років. У 2010-2011 рр. тут щорічно проводили до 3000 схрещувань.

Селекційна робота з хурмою в господарстві виявилася вельми результативною, але вже в 2012 році була припинена. Однак ми продовжили селекцію – вже в іншому місці.

У 2015 р. отримали форму Дар Софіївки (урожай дозріває на початку жовтня, маса плодів – до 150 г). З 2016 року, коли ранньовесняні заморозки знищили майбутній урожай винограду, персика і навіть зимостійкі хурму Росіянку, ця форма плодоносила, незважаючи на несприятливі умови. 

Достойно показали себе ще кілька цікавих гібридних форм, робота з ними триває і ми розраховуємо на хороші результати. 

Хурма гібридна – це поки ще невелика група гібридних форм з різною зимостійкістю і різною тривалістю вегетаційного періоду, не кажучи вже про розміри і форму плодів. 

Очевидно, що нові гібридні форми вітчизняної селекції незабаром поширяться в Україні, потіснивши хурму віргінську і особливо хурму східну.

Василь Дерев'янко, Наталя Дерев'янко 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: автора