Гість з Далекого Сходу: ломиніс манчжурський у садибі

В останні роки захоплення клематисами (ломиносами) набуло масового характеру. Садоводи-аматори та професіонали використовують десятки сортів цих чудових, ошатних ліан для прикрашання присадибних ділянок. Щасливі власники клематисів витрачають багато часу на догляд за рослинами і спорудження різноманітних химерних  форм опор, трельяжів і альтанок, а роздобувши "суперсорт", хваляться розмірами квіток.

Безперечно, клематиси в саду просто незамінні, оскільки мають ряд безсумнівних переваг: тривале цвітіння, унікальний  спектр забарвленя і різноманітність форм квіток. Клематиси можна вирощувати і на невеликій ділянці, і у величезному парку як ґрунтопокривні рослини.

Однак незважаючи на прекрасні садові гібриди, існують ще й дикі види ломиносів, що послужили селекціонерам XVI ст. вихідним матеріалом для створення сучасних сортів.

Ці види відрізняються за формою – кущі, напівкущі, трав'янисті багаторічники. Наприклад, ломиніс цілолистий (Clematis integrifolia L.) – напівкущ з прямостоячими простими або слаборозгалуженими в нижній частині стеблами (висота до 60 см); ломиніс волотистий (Clematis paniculata Thunb.) – потужна дерев'яниста ліана (висота до 10 м), ломиніс Арманда (Clematis armandii Franch.) – вічнозелена дерев'яниста ліана (висота до 5 м). Більшість природних ломиносів має безпелюсткові  квіти, що складаються з волотистих суцвіть.

Один з нетрадиційних представників роду – ломиніс маньчжурський (Clematis manschurica Rupr.) – уродженець Далекого Сходу. Це трав'янистий багаторічник з вдмираючими на зиму пагонами. Навесні розвивається дуже інтенсивно, і створюється враження, що росте він прямо на очах. До літа рослина досягає максимальної висоти (до 1 м) і зацвітає в червні численними дрібними біло-жовтими квітками, зібраними в волотисте суцвіття з тонким ароматом. Рясне цвітіння триває 1-1,5 міс. До осені дозрівають пухнасті плоди-сім'янки, надаючи ломиносам ліричного шарму. Перші морози знищують наземну частину багатолітника - стебла схиляються до землі і поступово засихають.

Розмножують ломиніс маньчжурський двома способами – посівом насіння восени (сіянці зацвітуть на 2-3-й рік після посіву) і поділом куща ранньою весною або восени (весняні поділки зацвітають в поточному році, осінні – в наступний вегетаційний період).

У наших кліматичних умовах далекосхідний ломиніс відчуває себе прекрасно: відмінно розвивається, щорічно цвіте і плодоносить, зимостійкий, не вимагає укриття на зиму і особливих агроприйомів з догляду (лише восени необхідно видалити відмерлі стебла і вчасно проводити прополку і розпушування).

На одному місці може рости довго (50 років і більше). Місце для посадки вибирають сонячне, захищене від вітру, ґрунт – з високим вмістом гумусу. Якщо на ділянці звичайний суглинний ґрунт, в посадкову яму додають перепрілий гній або компост, трохи деревної золи і вапна. Необхідно уникати заболочених місць, а там, де ґрунтові води розташовані високо, організовують дренаж. У посушливі роки, незважаючи на посухостійкість ломоноса, його корисно рясно поливати.

Ефектно виглядає ломиніс маньчжурський, висаджений окремими кущами або групами на газоні. Доречно використовувати його в міксбордерах.

Розмістивши ломонос уздовж доріжок, ви додасте останнім незвичайної вишуканості та парадного вигляду (у другій половині літа). Якщо в пристовбурних колах висадити килим з флокса шиловидного, який цвіте набагато раніше, це додасть закінченість такій композиції.

Знайдеться місце для ломоноса і на альпійській гірці. 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com