Усі відтінки краси: декоративні види церцису у дизайні саду

Яскраві лілово-рожеві квітки (у Державному Нікітському ботанічному саду є витончена білоцвітна форма С. s albida C. K. Schneid.) на ніжках довжиною до 2-3 см, класичної для родини бобових форми, зібрані в мініатюрні суцвіття по 3-6 штук , Розпускаються як на гілках, так і на стовбурі. Уся ця феєрія зберігається протягом місяця. 

Згодом колірна гама доповнюється відтінками зеленого: з'являються маленькі трикутні листочки із округлими кутами жовтувато-зеленого кольору. По мірі росту основа листя набуває глибокосерцеподібної виїмки.

Основна маса листя довжиною 7-8 см, на ростових пагонах – до 13 см. Зверху листок темно-зелений, матовий, знизу – сизий. 

У зеленому вбранні дерево виглядає дуже ефектно, ближче до осені набуває світло-гірчично-жовтого забарвлення, а ще пізніше – яскраво-жовтого. 

У цей період рослини, які ростуть у теплих кліматичних зонах, цвітуть повторно.  

Нечисленний рід церцис (Cercis L.), або багряник, включає лише 7 видів. 

З них два ростуть у Китаї: церцис китайський (с. chinensis Bunge.) – у Центральному та Західному, церцис кистистий (C. racemosa Oliv.) – у Центральному.

Два види облюбували області Середземномор'я – церцис європейський (C. europaeum L.) росте в західній частині ареалу, церцис Гріффіта (С. griffithii Boiss.) – у південній та східній частинах, а також у південно-західних районах Паміро-Алтаю, гірському Туркменістані, Афганістані, Ірані та в єдиному місці Закавказзя – ущелині Шванідзор. Всі ці види дуже теплолюбні. 

Більш витривалі північноамериканські види – церцис брунькоподібний (C. reniformis Engelm.), церцис західний (С. оссі- dentalis Torr.) та церцис канадський (С. сanadensis L.). Останній родом із найбільш північних місць, морозо- і посухостійкий, тому чудово почувається і в наших краях. Ареал поширення дуже широкий: від Нью-Йорка у південному напрямку до Північної Флориди, у західному – до Айови, Техасу та Північної Мексики.

Дерево заввишки до 18 м, листя (довжина до 16 см) темно-зелене з сизуватим нальотом, восени набуває ніжного світло-жовтого відтінку. Квітки за розміром трохи менше, ніж у європейського родича, але за кількістю їх більше – у суцвіттях до 8 штук. Є білоквіткова та махрова форми. Наприкінці серпня – у вересні дозрівають плоди (боби завдовжки 6-10 см, шириною 2 см), які можуть зберігатись на деревах до двох років. 

Розмножують церцис насінням. Для поліпшення схожості, ошпарюють окропом або витримують півгодини в концентрованому розчині сірчаної кислоти.

Перші 3-5 років сіянці ростуть дуже повільно. До кінця першого року майже вся надземна частина рослини відмирає – це особливість ксерофільних (пристосованих до сухих місць проживання) порід.

Навесні наступного року зі сплячих бруньок у кореневої шийки відростають 2-3 нові пагони, які восени знову відмирають.

На третій рік пагони, що знову виросли, досягають 20 см.

Скелетні гілки з'являються і рушають у ріст лише після того, як досить добре розвинеться коренева система рослини. У перший рік коріння заглиблюється на 45 см, у другий – на 1-1,5 м. Потім коренева система розвивається горизонтально (радіус охоплення у верхніх шарах – 6-8 м), опускаючись углиб максимально на 2 м.

При належному догляді та рясному поливанні наприкінці другого року життя рослина досягає висоти 1-1,6 м.

Церцис можна розмножувати також відприсками та живцями.

Висаджують рослини на відкритому сонячному місці в дренований, вапноутримуючий ґрунт, як правило, солітерними (одиночними) посадками в оточенні кущових хвойних культур.

У Китаї церциси цінують не тільки дивовижну декоративність і медоносність, а й лікувальні властивості. Як лікарські рослини їх вирощують навіть у розплідниках. 

Олена Авотіна 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com