Небесне дерево: айлант високий в садах і парках України

Практичні американці вирощують його як корм для так званого "дикого" шовкопряда (Attacus [Bombyx] Cynthia), а також для худоби.

В Азербайджані (Апшерон) айлант поширений настільки, що подекуди здичавів. Він описаний у книгах про лікарські рослини поряд із місцевими видами.

Споконвічні місця проживання "небесного дерева" – гори північних і східних провінцій Китаю, зустрічається воно також в Японії та на півночі Австралії.

На батьківщині найбільші екземпляри досягають 30-метрової висоти та метрового діаметра штамба.

Соковито-зелене з сріблястим відливом чергове величезне листя (довжина до 1 м) розходиться на кінцях гілок подібно до пальмового.  Листя за будовою непарноперисте, складне, складається з яйцевидно-ланцетних листочків (на невеликому листі їх 9, на великих – до 41), на верхівці дрібніших (довжина близько 5 см, ширина 2 см) і збільшується до основи (довжина до 12 см, ширина 4 см). Таким чином обрис листа набуває трикутної форми.

Рахіси (листові стрижні) забарвлені у світло-коричневий колір, з червоним відтінком. Пізніше під палючим сонячним промінням вони набувають шарлахово-червоного відтінку, від чого ажурна крона стає ще колоритнішою.

У червні-липні на верхівках гілок розпускаються пухнасті волоті суцвіть (довжина близько 25 см). На осі, що стирчать в різні боки, нанизані маленькі (діаметр близько 7 мм) зеленувато-солом'яні квіточки з пучком тичинок усередині. Поступово на їхньому місці, в тон листя, з'являються салатові супліддя з численних, трохи закручених крилаток (довжина 3-4см) неправильної ромбічної форми з єдиною насіниною посередині.

Дуже оригінальна та своєрідна фактура світло-коричневої кори на старих стовбурах айланту найвищого. Вертикальні тріщини оголюють світлішу деревину, що при найближчому розгляді нагадує корали.

Ще більшої витонченості надають дрібні як вертикальні, так і горизонтальні світло-палеві фонові штрихи.

Деревину айланту легко прийняти за ясенову (звідси одна з назв – "китайський ясен"), проте вона набагато світліша.

Незважаючи на гнучкість та атласний блиск, деревина айланту не має великого комерційного попиту.

Потужна коренева система, що тягнеться далеко за проекцію крони, дає багато порослі. Айлант досить швидко розростається, утворюючи непрохідні хащі.

Тому при посадці все коріння саджанця необхідно спрямовувати донизу.

Якщо і це не допомагає, поблизу ствола потрібно вирити траншею (радіус 70 см, глибина близько 1 м), а все горизонтальне коріння вирубати.

Тим не менш, висаджувати айлант поблизу будівель та доріжок не рекомендується.

Головні переваги нечисленного роду айлант (Ailanthus Dest.) – всього 15 видів – швидкий ріст і величезне дивовижне листя: найбільше (довжина до 3 м) у індійського айланту високого (A. exelsa Roxb.), що мешкає на плоскогір'ї Деккан.

Більшість видів облюбували місця з тропічним кліматом, ростуть в Австралії, на Філіппінських островах та південному сході Азії.

Найбільш північні китайські види чудово почуваються в Україні, хоч і виглядають вони на чужині трохи скромніше. Щоправда, у півничних областях в суворі зими дерева злегка підмерзають, проте навесні утворюють велику кількість нових пагонів (довжина деяких з них понад 3 м), набуваючи згодом кущової форми.

Відомі чудові декоративні форми айланту високого:

• f. albo-variegata Th. Kal, її листя покриті блідо-мармуровими вкрапленнями;
• f. erythrocarpa (Carr.) Rehd. дає плоди кіноварного кольору, її молоде листя яскраво-червоне, старе зверху темне, знизу сизе, крона та листя компактніші, ніж у основного виду;
• f. rhodocarpa Th. Kal., плоди та молоде листя ніжно-рожевого забарвлення;
• f. pendulifolia (Carr.) Rehd., листя велике, витончено звисає.

Розмножують айлант високий насінням, кореневими живцями та відприсками.

Ґрунти придатні будь-які, навіть із невеликим засоленням і сухі кам'янисті, але кращого результату можна досягти на вологих суглинистих. Рослина віддає перевагу сонячним місцям.

Айлант високий застосовують для одиночних, групових і алейних посадок. Сформувавши кущову форму, їм можна обсадити великі ділянки та створити ажурну огорожу.

Айлант високий має антимікробні та протизапальні властивості.

У листі містяться флавоноїд кверцетин, гіркі речовини (показник гіркоти 1:500), дубильні речовини (7,1-11,9%), галотанін та еллаготанін, цукристі та смолисті речовини (6,6%), органічні кислоти (яблучна – 1,64%, аскорбінова – 12,85%), у корі – алкалоїди (0,1%), гірка речовина айлантин, близька до квассіну (показник гіркоти 1:333), дубильні (8%) та смолисті (6,86%) речовини, органічні кислоти (яблучна 1,07%, аскорбінова 9,5 мг%), у насінні присутня олія (32-35%) з йодним числом 121. 

У науковій медицині використовуються зрілі та висушені плоди, що містять гіркі речовини (квассін).

Настоянку з плодів айланту використовували раніше для лікування різних видів ангіни.

• Настоянку з листя та кори айланту можна застосовувати як профілактичний засіб при грипі та інших вірусних інфекціях (2 ч. ложки суміші листя та кори айланту залити 1 ст. води, кип'ятити 6-7 хв на слабкому вогні, настояти 1 годину, потім процідити; приймати; по 1-2 ст. л. 3 рази на день).

У гомеопатії квітки, свіжі пагони та молоду кору застосовують при скарлатині та дифтерії, а плоди – при нирково- та жовчнокам'яній хворобах, геморої та як протионкологічний засіб.

У народній медицині листя та коріння айланту використовують проти стрічкових гельмінтів та дизентерії, листя ефективне також при лікуванні лейшманіозу.

В Індії гілки місцевого виду (A. malabarica DC.) використовуються при богослужіннях як джерело ладану. З соку кори айланту одержують олійні фарби. 

Олена Авотіна 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com