Що не день, то нові барви в саду безперервного цвітіння

Варто тільки забажати

З власного досвіду, можу сказати одне — шлях садівника довгий. Довжиною у життя. Тому що садівництво не стоїть на місці. З'являються нові течії, напрями, методики і, зрештою, рослини.

Ще недавно відкриттям здавалася «нова хвиля», роботи Піта Удольфа та його колег. Минуло зовсім небагато часу, і світ пішов далі. Тепер цілі квіткові луки вже не садять, а сіють, про що красномовно каже назва книги Джеймса Хічмаунта «Сіючи красу». Що наступне, що на черзі? Думаю, скоро дізнаємось.

Але як би не змінювалися прийоми та методи садівництва, а також підбір рослин для посадки, з давніх-давен і до нашого часу створення красивого саду залишається мистецтвом.

Проте навчитися цього можна, варто лише захотіти.

Сад перший. Фрукти, овочі та ягоди

Я дуже добре пам'ятаю першу посаджену мною квітку. Це була аптечна ромашка, яку я знайшла в полі неподалік нашої дачі, викопала, принесла і посадила в саду. Так почалося моє захоплення квітникарством, яке триває все життя. 

Сад, як і в багатьох у ті роки, був на 6 сотках. Набір рослин у всіх був практично однаковий – півонії, троянди, бузок, люпін, дельфініум, флокси, гладіолуси. У мого батька була чудова колекція гладіолусів – доки кошик з цибулинами не доручили нести мені, і я не забула його в електричці.

А ще були календула (нігтики), чорнобривці та петунія, тютюн та матіола. Якими ж дивними запахами наповнювали вони вечорами наш скромний сад! Мені здається, сьогодні доступні зовсім інші сорти тютюну та петунії і пахнуть вони інакше, а маттіолу зовсім перестали сіяти. Шкода. Адже вона і запашний тютюн пахли так ніжно та солодко.

На наших 6 сотках, крім квітника, були ще фруктовий сад, город та ягідник.

По мірі розростання дерев тіні в саду ставало все більше, та й стрункі ряди яблунь-вишень-груш не давали особливо розгулятися фантазії. Квіти було прийнято садити рівними грядками, найчастіше вздовж доріжок, місця їм відводилося небагато. 

Сад другий. Великий. Навчальний 

Наступний садок з'явився у нас у 2000 році. Велика, практично порожня ділянка у селі на високому крутому березі річки. Ось де було і місце, і простір фантазії. Але були ще й страх і нерозуміння: з чого почати, що робити, що садити, як планувати ділянку, де брати рослини?

Інтернет тільки розвивався, літератури було зовсім небагато, садових центрів теж. Але щось з'являлося. Неоціненну допомогу у створенні саду мені надав товсті фоліант Пітера Мак Хоя «Практичне садівництво» і книги Хессайона. І одна, й інші були просто безцінними, оскільки у продажу стали з'являтися рослини (магнолії, азалії, рододендрони, різні види ялівців, ялин, сосен, тисів, туй), про агротехніку яких, окрім працівників ботанічних садів, в Україні ніхто й гадки не мав.

Методом спроб і помилок вдалося створити досить гарний сад, але помилок було справді чимало. Від них ніхто не застрахований. Іноді я роблю їх і зараз, але певні висновки на підставі досвіду двох садів були зроблені.

Висновки ці такі.

• Не варто садити рослини на тимчасове місце, оскільки немає нічого постійного, ніж тимчасове.

Одну чи навіть кілька рослин пересадити, звісно, ​​можна. Але треба пам'ятати, що рослини стають з кожним роком більшими і пересадка кущів і дерев не тільки трудомісткий процес для садівника, а й сильний стрес для самих рослин, здатний призвести навіть до їхньої загибелі.

• Краще не садити агресивні рослини – сумах, певні сорти бузку, вишні, злаків. Слід бути обережними з квітами, що розмножуються підземними кореневищами, – вербейниками, волошкою гірською, конвалією, асклеписом сирійським та іншими.

Наш другий сад був буквально пронизаний кореневою порослю вишень, що іноді проростала на досить великій відстані від материнської рослини – до 10 метрів. А прекрасний у перші роки альпінарій був занапащений міскантусом, гострі пагони якого проростали і під доріжкою, і серед каміння альпійської гірки, заглушаючи решту рослин. Витягнути і виполоти міскантус із каміння виявилося неможливим. Частина рослин на клумбах давала настільки багатий самосів, що він глушив інші види, і я зареклася надалі саджати їх у себе в саду. Деякі, дуже улюблені, все-таки залишилися, але їх насіння потрібно було видаляти негайно після дозрівання.

• І, нарешті, як би не хотілося, краще не садити в саду рослини із південних зон. Їхня загибель – лише питання часу. Жаль грошей, сил і самі рослини.

Але позитивний досвід теж був накопичений і досвід безцінний. У частині вирощування хвойних та рододендронів, у влаштуванні плівкової водойми, у розбивці квітників. Він дозволив закласти десять років тому наш нинішній садок. 

Сад третій. Безперервне цвітіння 

У кожного при створенні саду є свої пріоритети. Комусь важливий мінімальний догляд, комусь – плодовий сад та город, хтось хоче мати майданчик для відпочинку дітей із басейном та спортивними снарядами, а хтось збирає колекцію рослин. 

Мені ж завжди хотілося створити сад безперервного цвітіння, в якому квіти з'являтимуться після танення останнього снігу або навіть під снігом і будуть цвісти до листопадових заморозків.

Розміри моєї, досить значної колекції рослин обумовлені саме цим, а не бажанням зібрати в саду всі квіти світу.

За довгий сезон з березня по листопад у звичайному саду трапляються піки цвітіння і практично порожні періоди, коли одні рослини вже відцвіли, інші ще не розпустилися. Мені хотілося зробити цей перехід непомітним і не дати саду втратити декоративність навіть на короткий час. 

Є рослини, обов'язкові кожному саду. Без них складно уявити красивий квітник і їх цілком достатньо для створення безперервного саду цвітіння. Вони відомі кожному квітникарю: іриси, півонії, лілійники, флокси, багаторічні айстри. Ну і, звичайно, хости та астільби для тінистої та напівтінистої зон. У поєднанні з цибулинними та бульбовими рослинами (пролісками, тюльпанами, нарцисами та гіацинтами навесні, гладіолусами та жоржинами – влітку та восени) список міг би бути вичерпаний.

Але в тому-то і полягає принадність квітництва, що цим перелік не тільки не обмежується, але з кожним роком стає все ширшим та різноманітнішим. І за рахунок появи нових сортів старих рослин, і за рахунок уведення в культуру рослин нових, маловідомих. 

Ми добре уявляли, що саме хочемо бачити в нашому саду: басейн, в якому можна буде плавати цілий рік! Ми зайнялися цією ідеєю, відвідали кількох друзів, у яких такі басейни були, і зрозуміли кілька речей.

Велика проблема басейну – очищення води. Відносно недорогий та ефективний спосіб очищення води – хлорування. Але хлор – агресивний елемент, що вступає у вологому середовищі (а басейн – це вологе середовище) у реакцію з металом. Усі металеві елементи у бачених нами басейнах мали сильні сліди корозії.

Тоді ми вирішили, нехай водойма буде тільки літньою, відкритою. Робити її просто ванною, куди ми весною наливатимемо воду, хімічно її очищати, а восени зливати, було якось нецікаво. Крім естетичного моменту виникав і суто практичний: куди злити такий великий об'єм води? 

Так народилася ідея створити ставок-купальню, тобто водоймище, що об'єднує в собі ставок зі лататтям та іншими рослинами з місцем, де могла б купатися і плавати вся родина.

Саме наявність ставка-купальні зумовила ландшафт нашої ділянки.

Під час викопування котловану під ставок-купальню утворився великий обсяг землі, який ми використали для створення терас.

Так сад із рівної ділянки з невеликим ухилом до дороги перетворився на три різні за шириною та рівнем зони:

• першу, найбільшу, на якій знаходиться будинок, газони та головний квітник;
• другу, на якій розташований сам ставок-купальня та частина прибережних рослин;
• третю, на якій знаходиться садовий будинок з напіввідкритою терасою та зоною відпочинку, а також ще одна велика група рослин.

Тераси розкинулися практично по всій ширині ділянки, для їхнього кріплення використовуються дві сухі підпірні стінки. 

Тобто, стінки, складені з каменів без використання цементного розчину. Проміжки між камінням заповнені землею, в яку висаджені різні скельні рослини – армерії, обрієти, гвоздики, дзвіночки, пижмо, що робить стіну не лише робочим, а й декоративним елементом саду.

Вирішили, що у саду неодмінно мають бути хвойні рослини – вони його скелет, основа, куліса. Непомітна влітку, але виступає перед, коли сад втрачає листя.

Причому хвойні мають бути різні, з різною формою крони і кольором хвої – темно-зеленим у тисів, сріблястим у ялівців і кипарисовиків, зеленим або золотисто-жовтим у туй. Така комбінація форм та відтінків дозволяє уникнути монотонності в саду, робить його зорово привабливим.

Але одними хвойними не обійтись...  

Потрібні і листопадні дерева, і кущі – плодові та декоративні. 

У нас окрім звичайних яблунь з великими плодами ростуть яблуні-райки. Навесні – це піна квітів всіх відтінків від снігово-білого до густо-малинового, влітку прохолода і тінь, восени та взимку – яскраві плоди, з яких можна зварити смачне варення і чиє насіння довгу зиму клюють птахи. 

У саду є кілька рослин з пурпуровим листям – сливи Пісарда, ліщина та красень-церсис.

Є кілька сортів глоду, гамамеліси, калини – Фаррера та Карльса, ірга Ламарка, бузок, спірея, кольквіція та безліч інших рослин.

Всі вони створюють чудове тло, на якому так красиво виглядають яскраві квітники.

Сьогодні нашому саду вже десять років. Він росте, розвивається, змінюється. Якісь рослини стали улюбленими, якісь зникли, не витримавши випробування часом, кліматом та суперництва з більш енергійними сусідами. Але це не біда.

Сад – живе полотно, на якому квітковими фарбами пише картину природа, а ми їй тільки трохи в цьому допомагаємо.

Олена Троян 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: автора