Колодія зустрічаймо — весну величаймо!

Масниця чи Колодій?

Сьогодні Масляна, чи Масниці — популярне й улюблене багатьма народне свято, якому надають значення проводів зими. У цей час належить досхочу насолодитися усіма зимовими розвагами, адже вже скоро їм настане край. Церква останній тиждень перед початком Великого посту називає Сирною неділею і наставляє віруючих у цей час належно підготуватися до найбільшого і найважливішого посту — і тілом, і душею. Тож, цими днями вже не дозволяється вживання м’ясної їжі, бажано відмовитися від пустощів і веселощів.

Хоч би там як, на думку українських істориків та етнографів, саме українські традиції й обряди цього тижня — унікальні і за формою дійств, і за соціальним значенням, і за звичаєвою символікою. Ідеться про так звані «Колодки» чи «Колодія». Уперше цей термін зустрічається в писемних джерелах ХVII століття, хоча існує думка, що сам звичай має взагалі дохристиянське коріння. Адже в ньому яскраво виражена матріархальна модель суспільства, що базується на глибинних віруваннях наших пращурів, — головними на святі «колодок» були саме жінки, а не чоловіки.

Дехто з дослідників вважає, що нинішні традиції Масляної, як її сьогодні зустрічають подекуди в Україні, значною мірою наслідують російські звичаї. У часи активної розбудови сучасних промислових центрів в українські міста залучали багато спеціалістів й робочої сили саме із сусідньої держави, тож питомі прадавні українські традиції змішалися із запозиченими.

Праслов’янські витоки

Етнографи упевнені у ще глибших витоках свята Колодія — воно походить із часів Трипільської культури. Для наших пращурів низка особливих обрядових дійств цього прадавнього свята символізувала весняне пробудження природи, а разом із ним Новоліття. За віруваннями праукраїців, початок нового року припадав саме на перший весняний Молодик (або, за іншими джерелами на 1 березня).

Одне з тлумачень походження назви свята, вказує, що за прадавніми уявленнями Колодій — це маленький Сонце-Божич, який уже підріс і набрався сили розкручувати Сонячне Коло, тобто став Коло-Дієм. З кожним весняним днем Сонце набирає ще більше сили і ще вище сходить на небі, його тепло й енергія передаються і природі, і людям, проганяючи зимовий холод. Відтак — «Коло діє», коло життя на землі робить новий оберт… 

Жіноча помста: хто має волочити колодку?

Саме перед початком Великого посту завершувався традиційний в Україні сезон весіль. Той, хто не встиг взяти шлюб, мав шанс це зробити саме на цьому тижні — сиропусному. Власне, весілля справляли тільки у виняткових випадках, адже вже було заборонено вживання «скоромної» їжі. Традиційною гостиною цього тижня були вареники із сиром, налисники із сиром, сирники, які присмачували запашним домашнім вершковим маслом (звідки і походить народна назва тижня — Масниця). А на тих хлопців (а іноді й на дівчат), котрі так і не наважилися побратися (а надто тих, хто активно гуляв на вечорницях) чекала доволі самобутня «жіноча помста» — вони мусили «волочити колодку».

Узагалі колодка ставала символом усіх Масниць — обряд тривав весь тиждень, кожен день якого мав певні «іменні наклички». У понеділок «колодка народилася», у вівторок — «хрестилася», у середу —«похрестини справляла», у четвер — «помирала», у п’ятницю її «хоронили», а в суботу — «сльози лили». У неділю, завершальний день Масниць, нерозважлива молодь мусила «волочити колодку». Старші жінки ходили по домівкам і прив’язували невелику дерев’яну палицю тим хлопцям і дівчатам, котрі не взяли шлюб. За звичаєм, той, хто провинився, не мав права самовільно знімати колодки, аж поки не відкупиться — не виставить «могороча». У деяких селах символічну «колодку» діставали й матері як покарання за те, що не наставили дітей пошлюбуватися.

Тиждень жіночого володарювання

На Масниці належало гуляти саме жінкам. Тільки цього тижня вони збиралися у шинках, де влаштовували обрядові дійства, пов’язані з традицією Колодія. Це свято не оминало жодного українського села, і хоча його конкретні звичаї та обряди могли дещо різнитися в різних регіонах, суть їх залишалася однаковою.

Ще заздалегідь домовившися, у понеділок жінки збиралися в шинку «поколодкувати». Котрась із молодиць приносила із собою полінце чи палицю, що слугувала за «колодку». Усі разом прибирали «колодку» у полотняне шмаття, ніби сповиваючи немовля, — аж тоді вітали одна одну: «Наша «Колодка» народилася!» — і вже справляли «народини» за всіма правилами та традиціями. «Колодку» так і залишали в шинку аж до суботу, але щодня жіноцтво збиралося тут, аби продовжити обряд «Колодчиного життя». Аби відсвяткувати належне жінки домовлялися про складчину із сиру, вареників, масла, налисників, яєць і горілки — усе це приносили із собою. Розваги тривали допізна.

До речі, цими днями чоловікам краще було не показуватись у шинку. Адже, окрім головного героя дійства — сповитого полінця — жінки зазвичай мали при собі ще й невеликі палиці. Їх прив’язували чоловікові, котрий би надумався приєднатися до жіночої когорти у шинку. Той, кому причепили «колодку», мав відкуплятися медівкою.

У останній день Масниці, після «похорон Колодія», жіноча когорта разом обходила односельців, у першу чергу — бездітні подружжя та тих батьків, котрі не зіграли своїм дітям весілля цього року. Як правило, винуватці вже знали, що мають готувати почастунок. Батькам зазвичай прив’язували «колодочку» до лівої ноги, а молоді — до лівої руки чи до пояса. З часом палиці замінили китиці з вовни чи кольорового паперу, у які «вбирали» парубків і дівчат, котрі не пошлюбувалися в останні м’ясниці. Інколи місію встановлювати справедливість брали на себе й самі дівчата: вони йшли до тих хлопців, від яких сподівалися сватів, а ті натомість залишилися парубкувати, і чіпляли їм китицю-колодія. Хлопцю ж годилося відборгувати дівчині за її марні сподівання — для цього він мав заздалегідь придбати для неї намисто, хустину чи стрічки. Символічного колодія могла дістати й «перебірлива» дівчина, котра не визначилася із своїм майбутнім обранцем чи відправила сватів.

У деяких регіонах «жіночі» гуляння тривали не весь тиждень, а тільки три останні дні Масниці. І, звісно, усі ці дійства мали жартівливий характер.

Жарти жартами, але…

Для наших шлюбів спрадавна шлюб був священним дійством, роль матері й батька — почесною і обов’язковою, шанобливе ставлення до дівчини — неодмінним. Непорушним законом продовження роду ставало утворення нової родини і належна увага до виховання дітей. Тож, за усіма веселими розвагами й жартівливими дійствами веселого жіночого свята Колодія прихована глибока мораль й особливий виховний аспект. Подружнє життя — це свого роду культ праукраїнців, тож легковажити своїми зобов’язаннями перед спільнотою молоді не годилося.

Маленьку вербову гілочку із прорізаними навскісними хрестиками, Колодія як символ продовження роду, перев’язану стрічечкою, дівчата прикріпляли на груди своєму хлопцеві. І ті, хто бажав якнайшвидше взяти шлюб ,але поки що не мав пари, виконував також цей обряд. 

Хоч тлумачення Колодія дуже різні, це свято широко відзначалося на всіх теренах України. Воно пов’язане із обрядами відновлення життя, примирення, злагоди та всепрощення. За традицією, у цей час влаштовують народні гуляння і славлять Колодія, Сонце, Весну і Світло. А разом із тим — готуються до найдовшого і найсуворішого з усіх постів — Великоднього…

n.kirilenko@univest-media.com
Фото: depositphotos.com