Степовий блукач: особливості вирощування і вживання катрана

Навесні пагони вибілювали, підгортаючи сходи, щоб виключити потрапляння світла і зменшити гіркоту. Збирали, коли вони відростали на 10-13 см в довжину, і до того, як розгорнеться листя.

Використовуваний в їжу катран приморський відомий під назвою «морська капуста», яке, можливо походить від того, що римляни брали з собою цю рослину в довгі морські подорожі, щоб захиститися від цинги. Легіонери Юлія Цезаря готували собі зілля з коренів катрана і молока, і воно додавало воїнам сил.

У 60-х роках XX ст. в Україні були спроби ввести катран в культуру. Однак досі він мало поширений, хоча є чудовим джерелом вітаміну С.

Батьківщина катрана – Середземномор'я. Ботанічна назва походить від грецького слова krambos – «сухий» і відображає умови життя рослини в посушливих степах. Восени, коли дозрівають насіння, кулясте стебло підсихає, відривається від кореня і котиться по степу, розсіваючи насіння. Рослина поширена в Ефіопії, відомої теплим кліматом і помірними опадами, але так само легко може бути адаптована до холодних і посушливих районів.

Рід катран налічує більше двох десятків видів. В Україні ростуть катран Кочі, татарський, приморський, абіссінський, серцелистий та інші. Деякі види катрана внесені в Червону книгу флори.

Ботанічний опис 

Катран (Crambe maritima L.) – багаторічна висока сизувата рослина родини капустяних (Brassicaceae) з розгалуженим  стеблом кулястої форми, великим прикореневим двічі перисто-розсіченим листям.

В перший рік життя рослина утворює лише розетку великих (до 40 см) блякло-зелених шорстких листків, в наступні роки в травні-червні формує величезне, розлоге, пухке суцвіття-волоть, що складається з багатьох білосніжних квіток. Плоди – двочленні стручки, що не розкриваються. Нижня частина стручка  маленька, схожа на плодоніжки, безнасіннєва. Верхня – яйцеподібна або кулеподібна, діаметром 7-12 мм, містить одну  насінину. 

Всі частини рослини мають пекучий смак і специфічний запах, які надає їм гірчична ефірна олія.

Біологічні особливості

Катран – типовий степовий довгожитель з високими, сильно розгалуженими стеблами (життєва форма – перекотиполе), досягає свого розквіту лише через 3 роки після посадки. 

На другий рік рослина утворює потужний товстий корінь, що йде в ґрунт на глибину понад 2 м, що дозволяє йому добувати воду з глибоких горизонтів. Коренеплоди катрана збирають восени на другий рік життя рослини.

Рослини віддають перевагу помірно сухим, легким, дренованим, забезпеченим поживними речовинами ґрунтам з рН 6,5-6,8. На кислому ґрунті уражаються килою. Чуйні на добрива. Для них слід підбирати добре освітлені, теплі ділянки, захищені від сильних вітрів. Рослини ростуть і в напівтіні, але на сонячних ділянках цвітіння рясніше.

Хімічний склад

У листі і коренях катрана приморського виявлені вітаміни А, В, В₂, С, Р, в молодих пагонах – білок, кальцій, фолієва кислота, валін, гістадін. Коріння багаті крохмалем і цукрами. Гострий смак і запах катрана зумовлені наявністю гірчичної олії. З зольних елементів найбільше калію і фосфору. У насінні міститься жирна олія, кількість якої вища, ніж в сої. Рослини катрана відрізняються високим вмістом протеїну.

Крім катрана приморського, для отримання жирної олії використовують ще два види – катран татарський (Crambe tataria Sebeоk) і абіссінський (Crambe abyssinica Hochst. ex R.E.Fr.). У насінні катрана татарського міститься до 40%, а в насінні катрана абіссінського – до 53% олії, не гіршої, ніж соняшникова. 

Лікувальні властивості

Олія катрана сприяє загоєнню виразок і використовується для лікування гастритів. У лікувальних цілях катран застосовують для поліпшення апетиту і травлення. 

У народній медицині його використовують як фітонцидний і протицинговий засіб, а також при розладах шлунка і як замінник гірчичників. Як сечогінний засіб катран застосовують при водянках, каменях в сечовому міхурі, подагрі, а також при ревматизмі, захворюваннях дихальних шляхів, периферичної нервової системи, при фурункульозі, порушення обміну речовин, поліартриті, для зняття больового синдрому в суглобах. 

Використання в їжу

Для харчових цілей заготовляють багаті крохмалем м'ясисті корені, маса яких іноді досягає 10 кг. Вони служать приправою до рибних і м'ясних страв, використовуються для приготування соусів, а також при солінні огірків і помідорів. За смаковими і поживними якостями корені катрана Кочі і татарського майже не відрізняються від хрону, однак багатші за нього за хімічним складом.

Всі частини рослини навесні вживають в сирому вигляді в салатах, вибілені м'які молоді пагони тушкують або відварюють 4 хв в окропі, як шпинат і спаржу. У вибілених стебел тонкий горіховий присмак і хрустка м'якоть. При варінні хрусткість  зникає, а аромат посилюється і нагадує лісові горіхи з легкою гірчинкою або молоду капусту кольрабі. Використовується корінь катрана також в кондитерській і консервній промисловості. З нього виготовляють приправу "Хрін столовий".

Використання в побуті 

Склад жирної олії катрана унікальний і має властивості, перспективні для промислового використання, особливо в якості добавки до автомобільного палива. У Європі та Канаді таку олію отримують в основному з ріпаку. Макуха, що отримується після віджиму з насіння жирної олії, містить до 40% протеїну і майже стільки ж вуглеводів, тому може бути хорошим кормом для великої рогатої худоби.

Катран абіссінський – потенціальне джерело ерукової кислоти, яка використовується у виробництві харчових плівок, пластикових пакетів, дуже ефективних фармацевтичних і косметичних препаратів. Олію катрана застосовують також в якості фіксатора в парфумерній продукції. 

Агротехніка

Катран легко виростити з насіння. Висівають його під зиму або рано навесні на глибину 2,5 см. Відстань між рослинами в ряду 30-50, між рядами 50-70 см.

Розмножується він також кореневими живцями довжиною 12-15 см, які укорінюють в легких супіщаних ґрунтах. Коріння утворюється до кінця першої вегетації. Щоб забезпечити у рослин дружне цвітіння, навесні саджанці пересаджують на нове місце, підрізаючи кореневу систему і заглиблюючи на 2,5 см нижче рівня ґрунту. 

Ольга Корабльова 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: автора