Солодкий бергамот: вирощуємо у садибі монарду трубчасту та монарду Дідіма

Батьківщина монарди – Північна Америка (Південна, Центральна частини США та Канада).

Рослина названа на честь Ніколаса Монардеса (1493-1588) – ботаніка і дослідника природи з Севільї, що зробив чимало чудових відкриттів під час навколосвітньої подорожі, яку він здійснив в 1571 році. Повернувшись додому, Монардес видав книгу, де описував деякі продукти, що вразили його в Америці. Книга називалася "Чудові звістки з Нового Світу". Серед інших продуктів у книзі описана монарда Дідіма та чай з її висушеного листя. 

Монарда дуже популярна в Англії, її широко використовують у чаях, напоях, салатах, додають у ароматичні води та оцет, а також вирощують як декоративну рослину в садах. Англійці називають монарду солодким бергамотом.

Донедавна монарда була найбільш відома як один із інгредієнтів для ароматизації вермутів. Останніми роками рослина привернула до себе увагу вчених як эфіронос широкого спектра біологічної дії.

Монарда трубчаста, що має досить гіркий смак, використовується в харчовій промисловості як замінник чорного перцю в сухих пряних сумішах та при виготовленні овочевих маринадів. Монарда Дідіма або солодкий бергамот має справді солодкуватий смак і входить як ароматизатор в англійський чай.

Монарду та її ефірну олію можна з успіхом використовувати також у парфумерії та медицині. Справа в тому, що ця рослина містить велику кількість фітонцидів з яскраво вираженими бактерицидними та фунгіцидними властивостями, які  зберігаються при заготівлі та переробці сировини. Мікробіологічними дослідженнями доведено, що в присутності ефірної олії монарди зростає чутливість мікроорганізмів, зокрема стафілококу та кишкової палички, до дії антибіотиків. Свіжа трава використовується у гомеопатії.

Крім всіх перерахованих переваг, монарда – чудовий медонос, квітки якого з червня до вересня дуже приваблюють бджіл. 

Напевно, вам уже захотілося мати цю рослину в саду? Тоді трохи поговоримо про її агротехніку. 

Монарда – багаторічна трав'яниста рослина.

Трирічний кущ має до 80 добре облистяних стебел заввишки 80-120 см, які закінчуються щільними кулястими суцвіттями діаметром 3-5 см, від світло-бузкового до фіолетового кольору у монарди трубчастої та червоно-рожевого у монарди Дідіма.

Надземна частина монарди повністю відмирає наприкінці вегетаційного періоду. Насіння на материнській рослині дозріває у серпні. У вітряну погоду частина насіння висипається і якщо умови сприятливі, проростає.

Проростки, що встигли до настання стійких морозів утворити розетку з 3-4 пар листків, добре перезимовують і навесні відновлюють свій розвиток. Решта при настанні стійкого похолодання гине. Насіння, що осипалося ближче до осені і не встигло прорости, дає сходи навесні.

Насіння монарди Дідима зберігає високу схожість протягом трьох років, у той час, як у трубчатої монарди за три роки зберігання воно втрачає схожість з 50 до 15%.

Розмножити монарду можна як насінням, так і поділом куща.  Один маточний кущ дає до 15 саджанців. Висаджують їх рано навесні. У той же рік рослини цвітуть і дають насіння.

• Розсаду, вирощену з насіння, висаджують на грядки в середині травня у віці 45-50 днів.
• Площа живлення у неї, так само як і у саджанців, 70х30 см.
• Лунки перед посадкою добре поливають, тому що без поливу рослини швидко втрачають вологу і здебільшого гинуть.

Можливий також прямий посів насіння в ґрунт. Закладення його має бути неглибоким – до 1 см. Збільшення глибини посіву до 2 см затримує проростання на тиждень. За цей час бур'яни можуть заглушити сходи. При насіннєвому розмноженні рослини цвітуть на другий рік.

Недоліком цього способу розмноження є розтягнутий період проростання насіння і низька стійкість насіння і проростків до несприятливих погодних умов.

Цілком виправдовує себе підзимовий посів (кінець жовтня – початок листопада). За зиму насіння проходить природну стратифікацію і навесні дає дружні сходи.

Всі види монарди легко уражаються борошнистою росою, особливо в період на початку цвітіння рослин, тому бажано вжити заходів щодо їх захисту. 

Монарда не вимоглива до ґрунтів, але все-таки краще почувається і дає більший вихід ефірної олії на відкритих сонцю, досить зволожених ділянках з легкими родючими ґрунтами. Найбільшу кількість ефірної олії рослини накопичують у фазі цвітіння, причому основна її частина знаходиться у квітках, листках і значно менше – у дерев'янистих стеблах. 

Заготовляють траву у фазі бутонізації або цвітіння, зрізуючи кущі на висоті 20-30 см від ґрунту.

Після зими монарда відростає дуже рано – вже на початку квітня її молоді зелені листочки можна використовувати у весняні салати, зелені борщі, супи, соуси, а в суміші з іншими травами – додавати в овочеві, рибні, м'ясні страви та страви з яєць, при виготовленні алкогольних та безалкогольних напоїв, чаїв. 

У їжу монарду вживають як і свіжому, і у сухому вигляді. Сушать її обережно, в тіні під навісом або в приміщенні, що добре провітрюється. Різкий аромат сирої трави при висушуванні стає м'якшим. Висушені рослини зберігають у скляному посуді з кришкою, що щільно закривається.

Завдяки великим квіткам монарда дуже привабливо виглядає в озелененні. На одному місці добре росте 5-6 років. 

Ольга Корабльова 

© Журнал "Городник" 

ФОТО: pixabay.com