Пристрасть до вогню: як правильно облаштувати камін у будинку

Доречна інсталяція 

Почнемо з того, що каміни бувають стаціонарними, нестаціонарними, переносними та навіть розбірними.

Ми говоритимемо про першу групу, в яку входять класичні цегляні моделі, які вбудовуються в кам'яну стіну і можуть бути закритими, напіввідкритими (прибудованими до стіни) і окремими (острівними).

Закриті каміни влаштовують у масиві стіни, заглиблюючи в неї паливник та димарі, причому ще на етапі будівництва самого будинку, одночасно з цегляною кладкою стін. Вони хороші тим, що практично не займають корисну площу приміщення, що особливо цінно в компактному котеджі.

У напіввідкритого каміна димар може розташовуватися як у стіні, так і за її межами. Паливник зазвичай виступає межі стіни на деяку відстань. Така модель каміна займає більше місця, ніж вбудований, проте його можна монтувати в готовій будові.

Жорстких обмежень за місцем розміщення каміна, в принципі, не так багато. Тут швидше працює формула доцільності: десь він стане без проблем, а десь доведеться з ним вовтузитися.

Якщо в будинку є вбудований у стіну димар, логічно встановлювати камін поруч (приблизно за 0,5 м від нього). Можливо, це не найкращий ракурс, зате ви так уникнете непередбачених труднощів та зайвих витрат.

Ще один момент, який стримує вашу фантазію щодо розташування, – протяги. Якщо встановити відкрите вогнище в зоні протягів, вони можуть створювати завихрення, які призведуть до втрати тяги. Тож рекомендуємо ув'язати дислокацію каміна з розташуванням вікон, а також міжкімнатних та вхідних дверей. Враховувати доведеться і наявність балок і крокв. 

Не рекомендується розміщувати камін біля холодної стіни (нехай подібне рішення і видасться вам логічним), оскільки вона сприяє охолодженню газів. Якщо конфігурація кімнати диктує саме цей варіант, слід подбати про додаткову теплоізоляцію димоходу (наприклад, за допомогою базальтових плит).

І ще: маса цегляного каміна може досягати 700-1300 кг. У випадку з підвальними та міжповерховими перекриттями проблем немає – витримають. Але монолітні чи дерев'яні перекриття можуть підвести. Подібні моделі потребують солідного фундаменту, тому не встановлюйте їх у місцях проходження комунікацій. До речі, топка та облицювання повинні розташовуватися на спільній основі (щоб не було зрушень відносно одне одного).

Ніхто не скасовував і правил протипожежної безпеки.

• Легкозаймисті предмети, а також побутові прилади повинні знаходитися поза зоною теплового випромінювання, що виходить від камери згоряння.
• Стіни, біля яких буде розташований камін, необхідно захистити протипожежними стінками по всій висоті його встановлення.
• Вони виконуються з пінобетонних або гіпсових елементів, а також з цегли з додатковою внутрішньою термоізоляцією базальтовою ватою (шаром 30 мм) у площині примикання топки, облицювання та кожуха димоходу.

Власникам новеньких дерев'яних котеджів на замітку: монтаж каміна в цьому випадку розумніше відкласти на рік – через усадку будинку (зменшення висоти стін та покрівлі може негативно вплинути на конструкцію каміна). Але якщо вже зовсім не терпиться, простежте за тим, щоб стіни, перекриття, покрівля в місці проходу димоходу через перекриття могли вільно переміщатися по вертикалі щодо складових каміна.

Конструкцію каміна та його облицювання не варто примикати до стін – при усадці будинку та сезонних переміщеннях камін може зруйнуватися. 

Легені каміна

Мова, звичайно ж, про димар. Димарі виготовляють із цегли, металу або кераміки.

Сила традиції велика і чимало домовласників зупиняють свій вибір на цегляній трубі. Але таке рішення – не найоптимальніший варіант: найменше порушення технології кладки може спричинити проблеми – задимленість приміщення, зворотню тягу і навіть пожежу.

Крім того, в холодну пору року, коли стінки такого димаря сильно охолоджуються, на них з'являється конденсат. Вступаючи в реакцію з продуктами горіння, він утворює агресивні сполуки, які поступово руйнують кладку. Щоб цього уникнути, фахівці радять оштукатурити трубу зсередини глиняно-піщано-цементним розчином.

Цегла також годиться не всяка – тільки повнотіла глиняна, обпалена. У будь-якому випадку без консультацій із професіоналом не обійтися, особливо якщо будинок уже збудований. Запросіть майстра, нехай обстежить наявний димар на предмет його сумісності з обраною конструкцією каміна, виявить проблемні ділянки та підкаже, як їх виправити.

Краще віддати перевагу димарям із жароміцної нержавіючої сталі. Якісна нержавійка не піддається впливу кислот і при грамотному монтажі прослужить мінімум 10 років. До того ж сталева труба набагато легша за цегляну, що дозволяє вбудовувати її практично в будь-які приміщення без небезпеки перевантажити опори. І нарешті, завдяки широкому асортименту елементів збирання труб можна споруджувати димовідведення складної конфігурації. 

До речі, такі димарі легко монтувати у вже готових будинках, у яких на етапі будівництва не передбачили встановлення опалювальних агрегатів, а отже, не подбали про димар.

На ринку пропонують теплоізольовані двоконтурні системи («сендвічі») та одностінні (одноконтурні) труби різних діаметрів для будь-якого опалювального обладнання. Передбачені перехідники з одного діаметра на інший, а також із одноконтурних труб на двоконтурні.

Одностінні труби використовуються для «гільзування» існуючої цегляної шахти. Така вкладка захищає її від конденсату. Крім того, утворюється повітряний прошарок, який забезпечує теплоізоляцію і, як наслідок, швидкий прогрів каналу.

Якщо наявність димаря закладено у проекті, для його створення найкраще використовувати самі стіни.

При примиканні димаря до стіни всередині будинку або зовні застосовується двошарова труба (одна всередині через шар ізоляції). Але її потрібно обкласти цеглою або захистити гіпсокартонною конструкцією, попередньо її заізолювавши. Не вимагає ізоляції зовнішня труба, яку встановлюють на відстані 10 см від стіни фасаду.

Сьогодні активно пропагується димар з кераміки. Це тришарова конструкція, що складається з гладкої керамічної труби круглого перерізу, захищеної теплоізоляційними плитами та зовнішніми блоками з легкого бетону. Її міцності та довговічності (гарантія 25-30 років) можна лише позаздрити – вона не боїться ні високих температур, ні конденсату. Одне "але" – це недешевий товар. Тут уже вам вирішувати, чи вартує 25-річна гарантія таких грошей.

До речі, ще один факт на користь димарів з нержавіючої сталі та кераміки: оскільки коефіцієнт опору гладеньких круглих труб набагато нижчий, то при виході димових газів не виникають завихрення. Не затримується на таких стінках і сажа. Цегляні ж труби потребують регулярного чищення та огляду фахівця.

Базові параметри при розрахунках у відкритих цегляних камінах – при висоті труби 5 м внутрішній переріз димоходу повинен становити не менше 15% перетину камери топки, при висоті 10 м – не менше 10%. У закритих моделях виробником вже передбачено вихід під певний переріз (зазвичай 200-250 мм у діаметрі).

Якщо труба розташована не далі 1,5 м від гребіня даху (коника), вона повинна бути вищою за нього на 50 см, при відстані від 1,5 до 3 м – на рівні коника. Якщо вона знаходиться далі 3 м, необхідно відхилення по горизонталі на 10 ° по відношенню до труби.

З метою пожежної безпеки в місцях проходження димоходу через перекриття та покрівлю димова труба не повинна мати стики на відстані не менше 15 см вище та нижче за перекриття.

Якщо димар виводиться через стіну, товщина цегляної або кам'яної кладки навколо димаря повинна бути не менше 30 см. Товщина стінок димоходу в житловому приміщенні повинна бути не менше 10 см. Площа поперечного перерізу димового каналу не повинна змінюватися по всій його довжині. Внутрішній переріз – має становити не менше 270 х 140 мм. При меншому перерізі камін не буде нормально працювати.

Не рекомендується пристосовувати під димохід вентиляційний канал, перетин якого становить 140 х 140 мм, тобто вдвічі менше від необхідного. Вигин димових труб не повинен перевищувати 30 °, а віднос по горизонталі – 1м. Причому такі ділянки повинні бути гладенькими, а їхня площа перерізу – не менша, ніж у вертикальних частинах.

Через міжповерхові перекриття димар виводять за допомогою прохідних патрубків. У стелі вирізають отвір, в нього вставляють патрубок, який обкладають фольгованою мінеральною ізоляцією, і через отриманий прохід виводять трубу. Бажано тут уникати стиків труб. Якщо на стелі є балки, обійти їх допоможе коліно (кут 45 і 90 °).

При виведенні труби через дах виникає проблема герметичності отвору. Однак не потрібно затикати його абияк. У модульних системах спеціально передбачена “дахова розділка” – конічна труба з привареним піддаховим листом, яка фіксується під відповідним кутом нахилу покрівлі (15-35 ° або 35-55 °). Підкришний лист заводиться під коник чи під найближчий верхній стик покрівлі. Труба проходить через розділку і зверху (у найвужчій частині) ущільнюється фартухом-хомутом. Завершується конструкція грибком (парасолькою) для захисту від атмосферних опадів. 

За бажанням можна використовувати дефлектор (волпер – для посилення тяги), іскрогасник або флюгер (при зміні напрямку вітру пристрій повертається, затуляючи димохід, завдяки чому дим вільно виходить з підвітряного боку; крім того, струмені повітря підсмоктують його, підсилюючи тягу). У будівлях з покрівлями з горючих матеріалів на димових каналах повинні бути встановлені іскроуловлювачі з металевої сітки (з отворами не більше 10 х 10 мм). І все ж не радимо покривати дах будівель очеретом або соломою – занадто великий ризик займання при попаданні на них випадкової іскри. 

Щоб перевірити наявність тяги, піднесіть до відкритої нижньої частини труби полум'я свічки або смужку тонкого паперу – якщо вони відхиляються у бік каналу, все гаразд.

Вибираємо топку 

За видом топки поділяються на відкриті (традиційні) та закриті.

Перші дозволяють милуватися живим полум'ям, але мають низький ККД – 30-40%. Вони можуть бути відкритими з однієї, двох (центральної та бічної) або трьох сторін (у пристінних камінах).

До відкритих відносяться і топки автономно розміщених вогнищ, що є пласким майданчиком, на якому розводять багаття. Зверху монтують канал для відведення диму (димозбірник та димовідвідна труба).

Для грамотного облаштування подібних вогнищ потрібні точні розрахунки, що враховують перетин труби, її висоту та розміри камери згоряння.

• У звичайних камінах, відкритих з одного боку, площа перерізу топки має становити 1/50-1/70 площі приміщення.
• Висота топки – не більше ніж дві її глибини.
• Для кімнат до 20 м² переріз топки має бути 600 х 500 мм, до 30 м² – 700 х 650 мм.

Втім, ці вимоги не можна вважати обов'язковими. Це радше поради, покликані полегшити інтеграцію каміна в житловий простір.

Для покращення обігріву можна встановити так звану англійську топку. Її бічні стінки розгорнуті під кутом 45° стосовно торцевої поверхні, яка також має нахил. Внаслідок цього ефективність тепловіддачі значно підвищується. Відкриті топки прогрівають кімнату, поки горять дрова.

Набагато ефективніші закриті моделі, ККД яких сягає 75-85%. Як правило, вони обладнані дверцятами з особливого жароміцного скла, що дозволяє спостерігати за полум'ям та оберігає приміщення від іскор та вугілля.

Топкові камери виготовляються зі сталі або чавуну. Одвічна суперечка «що краще» тут вирішується тільки в ціновому діапазоні: перші дорожчі за другі. А так і ті, й інші – приблизно на рівних.

Щоправда, чавуну віддають перевагу, якщо потрібно опалювати приміщення: він краще зберігає тепло, а найголовніше – випромінює його на 75% більше, ніж сталь. Топка із чавуну стійка до прогоряння і тому прослужить дуже довго (до 30 років). Але є обмеження за розмірами: з чавуну неможливо зробити велику топку (максимальна ширина дверцят чавунної топки – 1100 мм). Ще один плюс: якщо вам потрібно терміново виїхати, то можна це зробити, не чекаючи, поки вогонь повністю згасне, досить щільно закрити дверцята.

Однак одразу виникає питання щодо вентиляційного каналу, оскільки зовнішня поверхня чавунної топки нагрівається до 300 °С, і гаряче повітря має кудись виходити. Як правило, його виводять через решітки, вбудовані в гіпсокартонний або цегляний короб (закриває внутрішню частину каміна) у приміщення, де знаходиться камін. При цьому грати розташовуються від стелі на відстані не менше ніж на 40-50 см. Але іноді його виводять і в інші кімнати для їхнього обігріву в міжсезоння.

Сталь за міцністю поступається чавуну, проте такі топки зміцнюють за рахунок легуючих добавок (хром, нікель, азот), які підвищують цю міцність, а заодно і корозійну стійкість. Крім того, внутрішня частина топки захищена футеровкою – внутрішнім облицюванням з жароміцних матеріалів (чавун, шамот, кераміка, вермикуліт). Сталеву топку можна топити безперервно кілька діб. Знову ж таки, корпус – зварний, що значно збільшує герметичність топки.

Варіантів дизайну та розмірів – маса. Але й остигають такі топки набагато швидше. Вирішувати вам, чому віддати перевагу: функціональності чи естетиці.

Процес горіння у будь-якому вогнищі підтримує кисень. Його можна отримати через канал подачі повітря (діаметр труби 30-50 мм), який влаштовують у стіні на рівні топки або трохи нижче за неї. З обох кінців канал повинен мати спеціальні заглушки, щоб в осінньо-зимовий період при каміні, що не працює, холодне повітря не потрапляло в житло.

За відсутності каналу рекомендується проводити мікропровітрювання, особливо у будинках із металопластиковими вікнами.

Майданчик перед топкою виконують з негорючих матеріалів: керамічної плитки, натурального каменю або покривають металевим чи латунним листом (його довжина має бути не менше 500 мм, а ширина – не менше ширини каміна, але краще на 200-300 мм виходити за його межі). 

Юлія Манукян

© Журнал "Городник" 

ФОТО: pixabay.com, pexels.com