Надійна опора для ліан: досвід вирощування огірків на стаціонарній арці

На моїй ділянці найзручнішим місцем для вирощування огірків виявилися смуги шириною 60 см, розташовані по обидва боки від центральної доріжки та водопроводу.

Першого року я висіяв огірки вздовж доріжки, спорудивши тимчасову арку. Рослини виросли, урожай був непоганий. Але одного разу повіяв сильний вітер і вся моя конструкція разом із огірками впала на землю. Я її підняв, укріпив, зробив із дроту розтяжки і все-таки "примусив" рослини плодоносити до осені.

Але вже тоді виникла ідея стаціонарної арки, зробленої капітально – раз і назавжди.

Однак огірки примхливі, в монокультурі (на одному місці) їх вирощувати не можна, тому що рослини уражаються багатьма хворобами, найшкідливіша з яких – несправжня борошниста роса (пероноспороз). А оскільки спори гриба зберігаються в ґрунті кілька років, то повертати огірки на старе місце раніше ніж через 3-4 роки, не слід. 

Вихід один: використовуючи стаціонарну арку для вирощування огірків, щорічно міняти ґрунт.

• Восени по обидва боки від центральної доріжки, відступивши 15 см, я викопав траншеї шириною 30 і глибиною 35 см.
• На дно, рівномірно розподіливши по всій довжині, насипав опале листя. 
• Зверху поклав шар перегною у 5-6 см товщини.
• Привіз із лісу землю (дернову – відмінної якості!), заповнив нею 2/3 глибини траншеї та ущільнив.
• Потім знову насипав перегній (шар 6-8 см), а частину траншеї, що залишилася, заповнив дерновою землею. 

Таким чином, вийшов "пиріг" з шарів листя, перегною та дернової землі.

Що це дає? Навесні під впливом вологи і високої температури відбувається гниття, при якому виділяються тепло і вуглекислий газ. Отже, тут краще прогрівається земля, рослини добре засвоюють вуглекислий газ, поліпшується фотосинтез, а це підвищує продуктивність рослин і знижує шкідливий вплив спор грибів-збудників пероноспорозу. 

• Наприкінці квітня, коли земля на глибині 10-15 см прогрілася до 14 °С, я перекопав у траншеї ґрунт, розпушив його і перемішав перегній з дерновою землею.
• Зробив борозенку глибиною 5 см і висадив у неї проросле насіння огірків, розкладаючи його у ряду через 10 см.

Вітчизняне насіння перед посівом знезаражував протягом 20 хв у 5%-ному розчині марганцевокислого калію, потім промив і загорнув його у вологу марлю. Проросле насіння поклав на добу в холодильник (4 °C) для гартування, а потім висіяв у відкритий ґрунт. Насіння голландської селекції такої обробки не потребує, оскільки воно вже знезаражене та оброблене мікроелементами. 

Посіявши насіння, взявся за влаштування арки.

Кожна вертикальна опора (висота 2,9 м) складається з двох зварених труб різного діаметра (50 та 25 мм). На відстані 60 см від центральної дороги, по всій її довжині просвердлив ями глибиною 70 см і діаметром 10 см. Встановив опори і залив їх бетоном, залишивши "вікна" для виходу на город.

Верхні кінці опор зварив арматурою у двох площинах – по довжині та ширині. Вийшла цільнозварна конструкція висотою 2,2 м – зручна для догляду за рослинами та вільного переміщення по доріжці. Натягнув на опори оцинкований дріт (3 мм), нижній – на висоті 30 см від поверхні ґрунту, всі наступні – через 20 см. 

Ось у такому багатоповерховому будинку належить "жити" огіркам.

За десятиліття городництва я випробував багато сортів. Для вирощування на арці підходять універсальні довгоплетисті сорти та гібриди, стійкі до пеноспорозу, наприклад, як класичний сорт Далекосхідний. 

Найстійкішим до несправжньої борошнистої роси виявився, за моїми спостереженнями, також дуже поширений сорт Фенікс 640. Навіть піддаючись збудником хвороби, він швидко відновлює вегетативну масу, чого не скажеш про багато інших сортів та гібридів. Є в нього ще одна перевага. Цей сорт пізній, плодоношення починається на 50-55-й день після сходів і триває протягом 3,5-4 місяців (іноді до заморозків), тоді як інші сорти віддають урожай за 2 місяці. 

Також я вибрав для арки доволі популярний надранній голландський гібрид Паркер. Як стверджують фахівці, за рахунок раннього плодоношення він "вислизає" від пероноспорозу і дає врожай у два-три рази вищий за вітчизняні сорти.

З ним мені довелося неабияк повозитися. Сходи з'явилися на 4-5-й день, і чомусь саме їх уподобала капустянка (цей шкідник у нас дуже поширений). Після її "рейдів" сіянці було знищено, і довелося сіяти повторно. Через кілька днів після сходів ударили заморозки, вірніше, морози аж до -7 °C, і все загинуло. Вижив лише Паркер, накритий плівкою для отримання надранньої продукції. 

У середині травня я знову висадив пророщене насіння. Сходи тепер з'явилися набагато швидше, оскільки ґрунт добре прогрівся. У фазі першого справжнього листа прорідив рослини Паркера, Далекосхідного і Фенікса через 15, 20 і 25 см відповідно, далі догляд звичайний – прополювання, розпушування.

Коли у рослин з'явилося 4-5 листків, почав підв'язувати їх до шпалери. Усі пасинки до 4-го листка видалив. Коли центральне стебло досягло другого дроту, прищипнув його верхівку, щоб стимулювати ріст бічних пагонів, які по мірі росту підв'язував до шпалери.

Слід сказати, що формування рослин Паркера відрізняється від інших і має свої особливості. На початку вегетації необхідно максимально нарощувати зелену масу, жертвуючи навіть першим урожаєм. Мені довелося видалити всі квіти та зав'язі до 6-7-го листка. Бічні пагони прищипнув після 3-5-го листка і прорідив їх. Рослини росли здоровими і потужними, листя у них було великим, зеленим, а врожай рекордним. 

На початку серпня батоги на арці зімкнулися і утворився розкішний зелений тунель. Від такої краси очей не відвести!

Щоправда, у середині місяця, коли нічні перепади температури стали значними, з'явилися ознаки пероноспорозу, а потім ситуацію загострили дощі – на листі проступили характерні плями та з'явився сірий матовий наліт. 

Треба сказати, що від захисту рослин хімічними засобами я давно відмовився з двох причин: по-перше, вони не виліковують, а лише призупиняють хворобу; по-друге, рослини огірка вимагають щоденного збирання врожаю, що унеможливлює будь-які хімічні обробки.

Тому рятую рослини, застосовуючи позакореневі підживлення.

• Щоб приготувати 10 л захисного розчину, беру 50 г карбаміду (сечовини), 2 г борної кислоти, 2 г мідного купоросу, 3 г марганцівки і додаю 1 г сірчанокислого цинку.
• Обробляю рослини у вечірній час або вдень у похмуру погоду. 
• Першу обробку проводжу, коли на рослинах з'явиться 4-й лист (не чекаючи ознак появи пероноспорозу), потім роблю ще три обробки з інтервалом 21 день, чергуючи їх з основними підживленнями. 

Підживлювати рослини потрібно регулярно, через 12-15 днів, протягом усього вегетаційного періоду, тому що тільки сильні та здорові рослини здатні максимально протистояти хворобам та давати щедрий урожай.

Я вважаю, що найкраще підживлення – органіка в розумному поєднанні з мінеральними добривами.

З червня і до середини липня підживлюю рослини курячим послідом: 

• Три цебра курячого посліду висипаю в 60-літрову бочку (до половини її обсягу) і заливаю водою.
• Через добу, як тільки добриво розкисне, добре розмішую, додаю 2 кг попелу та 100 г крейди (для нейтралізації кислотності).
• Бродіння не чекаю, воно відбувається у ґрунті.
• Перед підживленням вміст бочки ретельно перемішую, потім 1 л добрива розбавляю в 10 л води.
• Під кожну рослину виливаю 0,5 л робочого розчину.
• З середини липня до робочого розчину додаю 1 ст. ложку аммофосу (азот, фосфор) та 1 ст. ложку калімагнезії (калій, магній), попередньо розчинивши їх окремо у воді.

У цей період рослини споживають велику кількість магнію та інших мікроелементів, запаси яких у ґрунті потрібно поповнювати. Після внесення добрива ґрунт рясно поливаю, а наступного дня мульчую. 

Щодо поливу рослин, то у мене з цього приводу своя теорія, підтверджена багаторічною практикою. Поливати огірки потрібно від початку вегетації через 2-3 дні, малими дозами, витрачаючи від 2 до 7 л води на 1 м довжини рядка, залежно від фази розвитку рослин та температури навколишнього середовища.

Частий, великими дозами полив, шкідливий – з поверхневого шару ґрунту, де розташовується переважна більшість коренів, вимиваються доступні рослинам форми добрив. Крім того, поливна вода має велику концентрацію солей (вона перевищує всі санітарні норми!), тому частий полив призводить до інтенсивного засолення ґрунту.

Серед городників існує думка, що при поливі в сонячну спекотну погоду можливі опіки листя. Не можу з цим погодитись.

Я завжди поливаю огірки вдень (дощуванням за допомогою розсіювача). Припиняю полив до 17 години дня, щоб до ночі, коли температура повітря знижується і створюються сприятливі умови для проростання спор гриба, листя було сухим. 

Неодноразово зустрічав у літературі рекомендації: при великій кількості чоловічих квіток (пустоцвітів) полив рослин потрібно припинити. Мені здається, до цих порад не можна ставитися серйозно, тому що утворення чоловічих квіток залежить від інших причин. Зазвичай, це викликано загущеними посівами й у випадках, коли насіння було перегріте або посіяли насіння попереднього року.

Ще одна дуже поширена серед недосвідчених городників помилка: видалення чоловічих квіток. Обривати їх не можна, без них не відбуватиметься запилення жіночих квіток, а отже, не буде зав'язей, вони пожовтіють і обпадуть.

Щоб посилити ріст бічних пагонів, на яких утворюються переважно жіночі зав'язі, потрібно прищипнути верхівку головного стебла.

Збирання врожаю – дуже важливий агротехнічний прийом, який чомусь багато хто недооцінює.

• Плоди треба збирати щодня, не залишаючи на батогах перерослі зеленці, які забирають багато поживних речовин, необхідних рослині для подальшого плодоутворення.

Недотримання цієї технології значно знижує врожайність, унеможливлює весь процес вирощування. Деформовані та потворні плоди – це також результат невчасного збирання.

Восени вже перед заморозками ми збирали врожай цілий тиждень. Мене вразив Фенікс – плоди у нього вдалися величезні, масою до 1 кг (деякі падали, не витримуючи власної маси) і цьому красиві, темно-зелені, з ніжною м'якоттю і дрібним зернами–- відмінна сировина для приготування заготовок і для споживання у свіжому вигляді.

Після збирання врожаю я спалив все бадилля, заново викопав уздовж арки траншеї глибиною 40 см. Засипав у них листя, утрамбував (шар 15 см), потім додав свіжий гній (шар 5-6 см), дернову землю (2/3 глибини), знову шар гною (6-8 см), інше – дернова земля. Так я підготував ґрунт під огірки до нового сезону. 

Описаний спосіб може здатися занадто трудомістким, але ж це не догма, а лише підказка, спроба застерегти від помилок. А творити врожай треба самостійно, до будь-якого питання підходити творчо та не боятися експериментувати. 

В'ячеслав Левенець 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com