Давні знайомі: переваги місцевих сортів плодових культур та їх значення у садівництві

Місцеві – найкращі

Сорти плодових рослин в основному перехресно-запилювані, природно, що з їхнього насіння утворюються організми, несхожі на вихідні форми. Але якщо культурний сорт запилюється іншим культурним сортом, то насіння, отримане від такого схрещування, в більшості випадків дає потомство з високоякісними плодами.

У процесі народної селекції завдяки відбору кращих форм та сприянню зовнішніх умов створюються місцеві сорти плодових культур.

Чудові природні умови України та любов народу до садівництва сприяли створенню цінних місцевих сортів. В одному лише Києві та на його околицях донедавна росло багато місцевих сортів яблуні, груші, абрикоса, черешні, волоських горіхів, кизилу.

З часів Київської Русі

Садівництво в Україні стає помітним із часів Київської Русі, вже у ХІ столітті.

Мандрівник Павло Алепський про сади, які він зустрічав на шляху з Василькова до Києва, писав у своєму "Щоденнику": "Ми їхали серед численних садів, де росли незліченні тисячі шовковиць та горіхових дерев та незліченна кількість виноградних лоз". 

Київ здавна був центром садівництва. Плодові сади з різноманітним сортиментом розташовувалися майже біля кожного будинку. Особливо багаті були монастирські та заново створені казенні сади. 

У приміських селах Куренівки та Пріорки широкого поширення набули садівництво та городництво. Сади Межигір'я та Печерська були осередком поширення плодових дерев.

Багаторічний досвід Києво-Печерської лаври був описаний у книзі "Загальнокорисне садівництво стародавньою вправою благочестивих ченців" (Складено І.Р. Мартосом зі слів старця Єфрема, 20-ті роки, XVIII ст. – Матеріали з архіву, 1882 р.).

У 1764 р. у Києві існував Казенний сад, у якому було понад 2500 різних плодових дерев. Вражає безліч місцевих сортів, які вирощувалися в минулому. Наприклад, лише на Поділлі їх налічувалося до 1000. На жаль, багато з них уже зникли.

Яблуневе диво

Серед плодових культур помірної зони яблуня найпоширеніша. Присадибне садівництво було, мабуть, найхарактернішим для кожного господарства, а українські селяни здавна вміли щепити рослини та вивели багато сортів яблук – високоврожайних, зимостійких, смачних.

Сорти яблук Апорт чи Фунтівка – на Чернігівщині, Книш – на Поділлі відрізнялися великою середньою масою плодів – до 600 г. Прекрасними місцевими сортами є Донешта (Шампанське, Боровиця), Путівка, Апорт (Гетьманівка) – дуже давній сорт народної селекції. Останній походить, очевидно, з Поділля, яке є також батьківщиною сортів із найбільшими у світі плодами таких, як Книш, Шлапак, Рамбург вінницький, Зорі та ін.

Відомий усім зимовий сорт Ренет Симиренко, який ось уже понад сто років є улюбленим сортом багатьох людей, також одержаний у результаті народної селекції. На Харківщині та Сумщині поширений сорт яблуні Буцьке, на Житомирщині – Мухрик, Соліварське благородне – чудовий місцевий закарпатський сорт.

Цікавий сорт яблуні знайшли на території Видубецького монастиря, де тепер знаходиться Центральний ботанічний сад імені М. М. Гришка. Яблуню назвали Видубецькою плакучею з похилими гілками, низькоросла, вона дуже декоративна і має непогані плоди. Цікаво, що щеплена на культурній або дикій високорослій яблуні, вона зберігає свою плакучу форму.

Лимонка, Глива та інші

Україна здавна славиться багатьма місцевими сортами груш. Отримані вони були впродовж століть шляхом відбору найкращих місцевих форм дикої та лісової груші.

Найбільш поширені Лимонка, Глива українська (Полтавська, Харківська, Сумська області), Глек – вважають, що він походить з Поділля, де дуже поширений, Олександрівка (Філонівка, Шумка) поширена на Полтавщині, Глива Мачуська – у Полтавській та Харківській областях – не вражається шкідниками та хворобами, дуже зимостійка, до ґрунту не вимоглива, посухостійка, щорічно рясно плодоносить. Плоди дуже смачні для споживання у свіжому вигляді та для сушіння.

У Центральному ботанічному саду НАНУ, де є колекція місцевих сортів ("місцевий сад"), вирощується місцевий сорт Кіпариска – літній сорт з красивими солодкими плодами, дерево з красивою пірамідальною кроною, дуже декоративне під час цвітіння і плодоношення. 

Досить цікавий сорт Буряківка. Його потужні, сильнорослі, з красивою широкоовальною кроною дерева густо вкриті темно-зеленим глянсовим листям. Плоди масою 25-30 г, жовто-коричневі зверху, мають вишневу м'якоть, дуже соковиту та смачну. Дозрівають одночасно або трохи пізніше за Кипариску. Використовуються для поодиноких посадок у формовому декоративному саду, для обсадження доріг, алей, озеленення садиб.

Вишневий сад 

Вишня – одна з найулюбленіших рослин в Україні. Культивується вона давно. Про неї згадує Теофраст у ІV ст. до н. е., Пліній описав 10 сортів вишні, які розводили у садах Стародавнього Риму. У Європу вишню завезли у 74 р. до н. е. 

Сорти вишні ділять на 2 групи за якістю та забарвленням плодів: гріоти та аморелі.

У перших – темно-червоні, майже чорні плоди, із забарвленим соком, на смак вони кислі. Їх використовують свіжими та переробляють на варення, вино, соки. Аморелі – зі світлозабарвленими плодами, рожеві, сік безбарвний, не кислий, ці сорти – десертні. 

Гріот український – найпоширеніший місцевий сорт, у нього багато форм, що розрізняються за розміром дерев, строками цвітіння, величиною та смаковими якостями плодів. До гріотів відносяться також місцеві сорти Немирівка, Чорнокорська, Петринівка та інші, що мають відмінні смакові та технологічні якості. 

З аморелей найпоширеніший сорт - рання Шпанка (Шпанка великоплідна), у нього багато форм. Це один із найкращих десертних сортів вишні, придатний, водночас, і для технічної переробки. 

Всім знайомі угорки  

Особливо цікавими є сорти народної селекції сливи, дуже давньої культури в Україні. До місцевих належать сорти із групи угорок: наприклад, угорка опішнянська (походить із села Опішня на Полтавщині. Саме про неї знаходимо рядки у Котляревського в "Енеїді"). 

Крім цих, культивують ще багато різноманітних сортів слив, дуже врожайних, зимостійких, маловимогливих до умов вирощування. Наприклад "раньки", "кобилехи", "жовті", "кульки", "цукрівки" та багато інших.

Теплолюбний абрикос 

Абрикос – південна рослина. Серед місцевих форм сьогодні відомі переважно напівкультурні сіянці.

Жерделі (морелі) мають дрібні плоди з підвищеною кислотністю. Існує велика кількість форм з різними плодами за забарвленням, величиною, смаковим якостям. Рослини відрізняються підвищеною зимостійкістю, посухостійкістю та щорічним рясним плодоношенням.

Відомий відмінний сорт абрикосу Литовченко – теж народної селекції. Навіть у найсуворіші зими, коли вимерзають яблуні, груші та абрикоси, окремі екземпляри рослин цього сорту зберігаються.

Кизил з Куренівки 

Найцінніші сорти кизилу, з якими працюють селекціонери Центрального ботанічного саду, були знайдені у садоводів-аматорів у Києві – в районах Куренівки, Татарки, Корчуватого, Подолу, на Поділлі, особливо в районі Могильова-Подільського, селі Муровані Курилівці, у місті Бар.

Місцеві сорти кизилу часто представлені рослинами, що досягли 100-150-річного віку і досі плодоносними.

Кизил був окультурений із лісів, що оточували Київ. Адже природні зарості його досі збереглися за 150 км від Києва (у селі Деренковець Черкаської області), – це найпівнічніше місцезнаходження кизилу в природі. У самому Деренковці ми знайшли кілька дерев кизилу, що перейшли від сім'ї до сім'ї у 3-4 поколіннях, їх вік налічує 150-200 років. Рослини з красивими великими плодами досі рясно плодоносять.

Колекція місцевих сортів кизилу зібрана у нас у Центральному ботанічному саду. Місцеві сорти стали вихідним матеріалом для гібридизації та створення нових сортів, найкращі з яких – Лук'янівський, Елегантний, Світлячок, Видубецький, Євгенія, Подарунок онуку, Олена, Радість та інші.

Як і раніше, потрібні 

Місцеві сорти, що колись грали безсумнівно велику роль у промисловому садівництві, поступившись зараз місцем новим сортам, не втратили свого господарського значення.

• Цілком закономірним на сьогодні є використання місцевих сортів як певного страхового фонду сучасних високоінтенсивних плодових насаджень.
• У разі несприятливих кліматичних умов або екологічного стресу їм належить страхуюча роль як найбільш адаптовані (пристосовані) до місцевих умов існування.

Саме тому дуже важливо зібрати та зберегти генофонд народної селекції історичного багатства українського народу – народу з глибокими та самобутніми землеробськими традиціями. 

Створення колекцій величезного розмаїття місцевих сортів плодових рослин – завдання найпершої важливості для науково-дослідних інститутів, дослідних станцій, ботанічних садів.

Світлана Клименко 

© Журнал "Городник" 

ФОТО: pixabay.com