Якби не парша! Засоби боротьби з хворобою у насадженнях картоплі

Зараження бульб паршою звичайною відбувається при досягненні ними розміру до 3 см. Шкірка в цей період незміцніла і легко вразлива. Збудники хвороби зберігаються в ґрунті – основному джерелі зараження паршою звичайною.

Хвороба може вражати бульби на слабокислих нейтральних та слаболужних ґрунтах, оптимальна реакція ґрунтового розчину для розвитку хвороби – 6,3-8,3.

Велику роль відіграють інші обставини, що провокують розвиток парші.

• Спекотне та посушливе літо,  нерегулярні поливи,
• використання нестійких до захворювання сортів та ураженого паршою посадкового матеріалу,
• вирощування картоплі в монокультурі,
• неприбрані рослинні залишки, 
• внесення безпосередньо під картоплю свіжого підстилкового гною, тирси, соломи, золи та вапна,
• пізні терміни збирання врожаю – все це сприяє прояву захворювання на фоні лужної реакції ґрунтового розчину.

Так, сорт Багряна, що вважається відносно стійким до парші звичайної, одного разу був висаджений поблизу ділянки, де в той час будували цегляну споруду. Звичайно, вапняні будівельні розчини потрапляли в ґрунт і змивалися опадами на ділянку. При збиранні врожаю з'ясувалося, що бульби цього сорту, отримані з кущів, які виросли в безпосередній близькості від будмайданчика, були покриті опуклою паршою. Чим далі від будівництва були посаджені рослини, тим менше виявлялася хвороба, і нарешті, крайні рядки того ж сорту радували чистими бульбами.

У наступні роки ця ділянка залишалася несприятливою для вирощування картоплі і стала придатною для цієї культури лише після підкислення ґрунту. 

Такий же спалах парші може викликати внесення великої кількості золи, що містить окис калію, який перетворюється у ґрунті на їдкий луг.

Свіжий соломистий гній також має лужну реакцію, тому що виділяє значну кількість аміаку, який у свою чергу перетворюється в ґрунтовому розчині на гідроокис амонію, а сама біомаса гною та підстилки – чудове середовище для розвитку всіляких патогенних мікроорганізмів.

Здається, що вберегти майбутній урожай від зараження паршою звичайною просто: досить не вносити гній, не використовувати золу як добриво, не проводити вапнування.

Дійсно картопля, вирощена тільки на мінеральних добривах, що дають при розчиненні кислу реакцію, зазвичай не уражається паршею. Щоправда, тут необхідно додати ще, що отриманий урожай не буде максимальним, а смакові якості картоплі дуже впадуть. 

Тож,здоровий глузд і практичний досвід підказують, що відмовлятися від застосування недорогих та високоефективних місцевих добрив (гній та зола), заради привабливого вигляду бульб не варто.

Однак підстилковий гній та інші органічні добрива слід вносити в напівперепрілому вигляді, компостуючи їх впродовж 3-7 місяців разом з суперфосфатом, що має кислу реакцію (2-4 кг на 1 т компосту). На ділянках з підвищеною лужністю доцільно використовувати тільки дворічний перегній, хоча гній втрачає при цьому значну частину своєї маси і в ньому  знижується вміст азоту.

Ще кращі результати дає застосування ЕМ-компосту – органічних добрив, оброблених препаратом "Байкал ЕМ-1-У", оскільки компост набуває при цьому слабокислої реакції, а ефективні мікроорганізми, що містяться в ньому, частково пригнічують і ґрунті патогенні гриби і бактерії.

Побоюючись парші, золу слід вносити в обмеженій кількості (не більше 15 кг на сотку), використовуючи її переважно на кислих ґрунтах для опудрювання рослин або як підживлення у вигляді водного настою, нейтралізованого розчинами сірчаної або ортофосфорної кислоти (визначається за допомогою індикаторного паперу). 

У спекотне літо, яке все частіше видається в Україні, концентрація хімічних елементів у ґрунтовому розчині підвищується. Тому, щоб попередити спалах парші, вапнування слід проводити тільки на кислих грунтах (pH нижче 5), вносячи дозу вапна, крейди або вапняку вдвічі меншу від розрахункової гідролітичної кислотності (в межах 5-10 кг на сотку).

У будь-якому випадку, щоб не нашкодити ґрунту нерозумним втручанням, слід знати, яка його кислотність.

• Для цього в різних місцях вашої ділянки слід взяти проби ґрунту на глибині 10-15 см, ретельно перемішати їх, отримавши сукупну пробу, і частину землі розбовтати в посудині з дистильованою (талою сніговою водою). 
• Коли частинки ґрунту осядуть, завантажити в ґрунтовий розчин смужку індикаторного паперу і порівняти її колір з шкалою, що додається до індикатору. 

Якщо рН ґрунтового розчину вище 6,0 і картопля на цій ділянці стала уражатися паршою звичайною, доцільно підкислити ґрунт. На ділянках, де рН ґрунтового розчину вище 7,5, вирощувати картоплю неефективно, тут спочатку необхідно провести серйозні меліоративні роботи.

Але на цьому ґрунті можна отримати пристойний урожай рослин, що добре ростуть при високих значеннях рН, – наприклад, люпину, зернових або капусти. 

Визначення ж кислотності ґрунту за народними прикметами може виявитися помилковим. Наприклад, хвощ польовий, який віддає перевагу кислим ґрунтам, не гине і прекрасно продовжує рости на тому ж місці і після проведення вапнування, що істотно підлужує землю. 

Лікуємо не хворобу, а ґрунт 

Картопля добре росте лише на слабокислих ґрунтах з pH 5-6. 

Лужну ж або близьку до нейтральної реакцію, як правило, мають багато піщаних ґрунтів, чорноземів у посушливих районах, каштанових ґрунтів сухих степів, солончаків і солонцюватих земель.

Що стосується останніх, то там необхідне гіпсування ґрунту (15-20 кг гіпсу на 1 сотку під осінню  оранку). Гіпсування доцільно проводити у всіх випадках, коли картопля помітно уражається паршею. Сам по собі гіпс має лише слабокислу реакцію, але помітно очищає ґрунт від поглиненого натрію, що підвищує лужність ґрунту, і збагачує землю кальцієм.

При незначному поширенні пласкої парші проблему можна легко вирішити за допомогою опалої соснової хвої, в якій є кислоти, а також фітонциди, що гальмують розвиток багатьох патогенів. Контакт картоплі з сосновою хвоєю не викликає в неї жодних хвороб, тому її можна вносити в будь-якій кількості як під осінню або весняну оранку, так і локально при посадці картоплі (1-2 жмені поверх посаджених бульб) або використовувати як мульчу після посадки.

Добре підкислює ґрунт сірка, що є також найважливішим елементом живлення рослин. Її можна вносити у будь-який час (2,25-3,35 кг на 1 сотку). Це зазвичай знижує величину рН на одну одиницю шкали. Найдрібніші частинки сірки постійно реагують із атмосферним киснем. Окисли сірки, що утворюються, взаємодіють з ґрунтовою вологою і перетворюються на кислоти.

Нарешті, ґрунт можна швидко підкислити розчином сірчаної або ортофосфорної (що корисніше для рослин) кислоти: 3 мл концентрованої кислоти розчиняють у 10 л води і отриманим розчином поливають із пластмасової лійки 1 м землі. 

Робити це можна тільки восени, після остаточного збирання врожаю, щоб не пошкодити вегетуючі рослини.

Працюючи з кислотами, необхідно бути обережними: готуючи робочий розчин, завжди лити кислоту у воду, а не навпаки. Не можна використовувати відпрацьовану акумуляторну кислоту, що містить отруйні солі свинцю. 

Обробку краще проводити під час або після дощу. 

Підведемо підсумки  

Для того, щоб запобігти ураженню картоплі паршою звичайною, слід:  

♦ Висаджувати в оптимальні терміни сорти, відносно стійкі до парші звичайної, і проводити раннє збирання врожаю. 

♦ Не допускати накопичення в ґрунті збудників захворювання, а отже: 

• завжди видаляти з ділянки післязбиральні рослинні залишки;
• дотримуватися сівозміни, включаючи в неї бобові (особливо люпин), виключити вирощування картоплі в монокультурі, повертати її на те ж місце не раніше ніж через 3-4 роки; 
• вирощувати на ділянці та заорювати у ґрунт зелену масу сидератів; 
• висаджувати насіннєвий матеріал, знезаражений спеціальними протруйниками або дезінфікуючим розчином, що містить борну кислоту (10 г борної кислоти на 10 л води). 

♦  Періодично перевіряти за допомогою індикатора кислотності рН ґрунтового розчину, не допускаючи значень вище 6,0. Для цього потрібно:

• відмовитися від внесення в ґрунт неперепрілої тирси, соломи і т. п., свіжого підстилкового гною (гній вносити напівперепрілим у вигляді біогумусу – хробакового компоста або ЕМ-компоста, бажано восени або під попередню культуру), а також золи у великих кількостях (більше 15 кг на 1 сотку); 
• вапнування проводити тільки на кислих ґрунтах (рН нижче 5,0) та відповідними нормами (зазвичай 5-10 кг вапна на 1 сотку);
• безпосередньо під картоплю вносити повне мінеральне добриво, що включає фізіологічно кислі форми (суперфосфат, сульфат амонію та ін);
• проводити систематичні поливи, не допускаючи підвищення концентрації ґрунтового розчину. 

♦ За необхідності проводити підкислення ґрунту, для чого необхідно:

• вносити в ґрунт під оранку, при посадці або у якості мульчі опалу соснову хвою; 
• раз на 5 років проводити гіпсування ділянки, вносячи 15-20 кг гіпсу на 1 сотку під осінню оранку; 
• внести в ґрунт сірку (2,25-3,35 кг на 1 сотку в будь-який час) або підкислити ґрунт після збирання врожаю, в період осінніх дощів, розчином сірчаної або ортофосфорної кислоти (10 л розчину, що містить 3 мл концентрованої кислоти, на 1 м² поверхні ґрунту). 

А головне – не переживайте, якщо парша все-таки трохи проявиться на окремих бульбах, і сміливо використовуйте їх за призначенням. 

Тетяна Тимошенко, Костянтин Давидовський 

© Журнал "Городник" 

ФОТО: pixabay.com