Аралія маньчжурська (Aralia mandshúrica) – невисоке (1,5-2,5 м) деревце з прямим нерозгалуженим стволом і великим (до 1 м в довжину), складним, двічі пір'ястим зеленим листям, зібраним на верхівці пагона в кільце, що надає повністю облистяній рослині схожість з пальмою. Аралію можна використовувати для живоплотів і прикрашання садиби. Коренева система у аралії поверхнева. На відстані 2-3 м від стовбура корені круто згинаються вниз і досягають глибини 50-60 см, при цьому сильно розгалужуються.
Черешки листя і стовбур щільно засаджені численними гострими шипами. Тому, перебуваючи поруч з рослиною, слід бути обачним і обережним, щоб не подряпатися і не порвати одяг.
У верхній, найбільш освітленій частині рослини утворюються квітконоси. Білі квітки зібрані в парасольки, що утворюють на верхівці стовбура гіллясті волотисті суцвіття діаметром до 45 см. Квітки такі дрібні, що бджоли, які прилітають на запах, навіть не можуть встромити в них свій хоботок, щоб зібрати нектар. Квітки аралії запилюють більш дрібні комахи, в період цвітіння вони буквально обліплюють суцвіття. В умовах центральних областей України аралія цвіте в серпні.
У вересні з'являються плоди – невеликі синьо-чорні намистинки діаметром до 5 мм, зібрані в кисті. Маса 1000 плодів – близько 50 г.
Якщо плоди не зібрати вчасно, вони опадуть. Бажано цього не допускати: в I декаді вересня секатором зрізають кисті з плодами, заносять в будинок і збирають ягідки в тару. Висушені плоди додають в чай.
Аралія вимагає ретельного догляду. Садити її потрібно на легких, дренованих і багатих гумусом ділянках, де не застоюється вода. Рослина досить стійко до посухи, тому частий полив їй може нашкодити. Аралія добре відгукується на підживлення органікою, тому в період цвітіння додають комплексні мінеральні добрива.
Восени для лікарських цілей заготовляють коріння (з 8-10 рослин).
- Обережно, за допомогою лопати і скребкового розпушувача відгрібають землю від кореня, потім зі шланга направляють туди струмінь води під високим тиском і таким чином вимивають ґрунт.
- Обирають товсте коріння, розташоване горизонтально до поверхні землі, відпилюють їх ближче до головного кореня, а потім висмикують з ґрунту.
- Вертикальні корені не чіпають, тобто головний корінь залишається неушкодженим.
- Оголене коріння засипають пухким ґрунтом, додають перегній, деревну золу, поливають. Надалі тут утворюється коренева поросль.
Молоді рослини можна відокремити і пересадити в інше місце. Деревця витримують такі «операції» без будь-яких небажаних наслідків або ускладнень.
Зібрані корені аралії подрібнюють, сушать, розкладають в картонні коробки та зберігають в сухому приміщенні до двох років.
У коренях містяться білки, крохмаль, вуглеводи, ефірна олія, мінеральні сполуки і багато інших корисних речовин.
Препарати на основі кореня аралії сприяють обміну речовин, допомагають при захворюваннях серцево-судинної системи, покращують зір. Їх застосовують при імпотенції, фригідності, функціональних порушеннях нервової системи, викликаних тривалою розумовою та фізичною перевтомою. Доведено, що ліки, отримані з кореня аралії маньчжурської, ефективні при лікуванні цукрового діабету.
Однак препарати і домашні настоянки на основі кореня аралії протипоказані при підвищеній нервовій збудливості, гіпертонії, безсонні. Тому, перш ніж їх вживати, потрібно проконсультуватися з сімейним лікарем.
Не дарма аралія маньчжурська вважається родичкою женьшеню. Ці рослини мають схожі цілющі властивості. Але аралію маньчжурську набагато простіше виростити на своїй ділянці, ніж женьшень.
Спробуйте приготувати
З аралії в домашніх умовах можна приготувати цілющі напої.
- Настояти 100 г сухого подрібненого кореня аралії маньчжурської в 1 л червоного виноградного вина (в тому числі власного приготування) впродовж 10 діб в темному місці, при кімнатній температурі. Вживати по 100 мл перед їжею як тонізуючий засіб при виснаженні організму.
- Для загального зміцнення організму можна використовувати заварений на висушених листі і квітках, а також на коренях аралії маньчжурської так званий аралієвий чай (1 частина сировини на 100 ч. води).
Іван Шульц
© Журнал "Огородник"
ФОТО: автора