Гордість східних садів: модрина японська у садибі

В ХIХ в. вона потрапила в Україну – у Львівській області були закладені цілі плантації цього виду.

В Японії, на батьківщині виду, модрину тонколускату активно використовують як декоративну рослину в прадавньому мистецтві – бонсай, що представляє в японському садівництві вершину майстерності. 

В природних умовах на нижній межі висоти гір вона росте в суміші з широколистяними породами, досягаючи у висоту 32 м, і діаметра стовбура 50-60 см. Чим вище в гори підіймається ареал росту, тим дерева стають низькорослішими, в деяких місцях на південних схилах (висота понад 2500 м над рівнем моря) зустрічаються зарості модрини рунистої форми і поодинокі екземпляри з асиметричною, прапорообразною  кроною.

Не балує природа гірську красуню і ґрунтом, в основному це складові активної діяльності вулканів. Рослині важко було б вижити в таких суворих місцях, якби не висока вологість повітря, велика кількість опадів і помірно холодна нетривала зима.

Модрина – одна з небагатьох листопадних хвойних порід, повністю скидає голки на зиму.

Спочатку дерево одягається в соковиті, золотаво-жовті шати незвичайної краси: сонячні промінчики, які грають у прозорій  кроні, змагаються в яскравості колірних відблисків з м'якими хвоїнками. А в кінці жовтня – в листопаді модрина японська скидає свій осінній одяг. Взимку дерево прикрашає безліч округло-овальних, світло-коричневих з червонуватим відтінком шишок (довжина 20-35 мм), причому не тільки цьогорічних, а й торішніх.

Молоді зрілі пагони, частина з яких опушена, – червонувато-фіолетового, мармурового або сизо-рожевого відтінку, а пониклі тонкі гілки усипані маленькими пагонами-бородавками. Завдяки цьому модрина японська декоративна і без хвої, особливо, коли крона покривається густою памороззю. 

На початку березня дерево пробуджується від зимового сну – бруньки набухають і розкриваються. На вкорочених пагонах-бородавках виростають пучки з 30-50 і більше м'яких хвоїнок (довжина 24 мм, ширина 0,9 мм), сизувато-зелених зверху і білувато-зелених знизу, серповидно-вигнутих назовні. На верхівці головного пагона та основних гілок хвоя досягає 48-50 мм в довжину і 1 мм в ширину, в середній частині вона коротша і тонша.

За сприятливих умов рослина починає плодоносити з 10-12-річного віку, проте зустрічаються і більш "ранні" екземпляри. в кінці квітня на дереві разом з смарагдовим листям з'являються схожі на ялинкові іграшки різностатеві шишечки: гірчично-жовті чоловічі та менших розмірів темно-малинові – жіночі. Поступово зелений колір починає переважати, всихають (відмирають) чоловічі стробіли, а жіночі молоді шишечки ще довго прикрашають дерево червоними ліхтариками.

Головна перевага модрини японської – деревина, яка відрізняється підвищеною міцністю і стійкістю до гниття.

Крім того, модрина японська за однаковий період часу (припустимо, 20 років) не тільки обганяє (приблизно в два рази) в рості сосну і ялину, а й в 2,2 рази швидше нарощує масу стовбура. Виносить задерніння ґрунту на відкритих місцях, а в насадженнях з опалого хвої утворює підстилку, яка при перегнивання покращує родючість землі і не пускає бур`яни під свій полог.

У наших умовах модрина японська зимостійка, не страждає від пізніх весняних заморозків, хоча у дуже молодих сіянців, особливо після сухої зими, може засохнути головний пагін (верхівкова брунька), в подальшому вегетаційному періоді він відновиться за рахунок бічного. З віком морозостійкість дерева збільшується. Високу температуру і сухість повітря воно переносить за умови своєчасного поливу. 

Розмножують модрину японську насінням (в Україні досить маточних плодоносних екземплярів, насяння яких висівають в ґрунт). У перший рік життя сіянці досягають висоти 5-10 см, корінь заглиблюється до 20 см. Коренева система сіянців стрижнева, з рівномірно розподіленими по всьому корені бічними корінням. На другий рік утворюються бічні пагони, що відходять від головного майже під прямим кутом і формують ширококонічну крону. У п'ятирічному віці щорічний приріст – близько 50-80 см.

Молоді деревця добре приживаються, завдяки пластичності кореневої системи легко пристосовуються до ґрунтів і здатні утворювати додаткові корені при пошкодженні або захворюванні основних. 

Рослина невимоглива до ґрунту. Найбільш оптимальні для неї свіжі потужні глинисті і піщані ґрунти, хороші також підзолисті і чорноземні. Щоб уникнути ураження дерев хлорозом, їх висаджують у затіненні, з південно-західного боку.

• У культурі існують декоративні форми: з плакучими гілками і сизою хвоєю (f. Pendula hort.), золотисто-крапчастою хвоєю (f. Aureo-variegata hort.), конусоподібною (f. Ganghoferi Schwerin) і округло-кущовидною кроною (f. Dumosa hort.).

Модрину можна використовувати для озеленення як присадибної ділянки, так і міської зони.

Безсумнівно, витончена, яскрава, позбавлена монотонності рослина принесе вам тільки позитивні емоції. 

Олена Авотіна 

© Журнал "Городник" 

ФОТО: pixabay.com