Тис, зловісний і дорогоцінний: особливості культури, розмноження та вирощування

У легендах, безумовно, перебільшені отруйні властивості цієї рослини.

Незважаючи на те що всі частини тиса, крім насіннєвого ядра і соковитого принасінника, містять отруйні алкалоїди токсин і ефедрин, жителі регіонів (наприклад, в Гімалаях і на Кавказі), де він виростає в природних умовах, згодовують його гілки худобі. А в популяції тиса загостреного (T. Cuspidate Sieb. Et Zucc.) зі східно-азіатським ареалом (Примор'я, Хабаровський край, південні Курили, півострів Корея, південь Сахаліну, Японія) великі екземпляри зустрічаються рідко. Вчені пояснюють це масовим об'їданням невеликих сіянців птахами і дрібними гризунами, а більш високих – копитними. На о. Петрова (Японське море), де птахів мешкає мало, а тварин практично немає, спостерігається великий щорічний приріст і зустрічаються великі екземпляри тиса.

Підлягає сумніву і неминучість небезпеки, якщо "вдихнути його випаровування".

Справа в тому, що в деревині, корі і хвої тиса – єдиного з хвойних порід – не утворюються смолисто-бальзамічні речовини з фітонцидною дією. У цьому може переконатися кожен – поблизу дерева немає характерних хвойних пахощів.

"Погана" слава тиса не завадила здавна використовувати його вишукано-ошатну, тверду, пружну, біостійку і важку деревину в кораблебудуванні, меблевому, столярному і токарному виробництві настільки широко, що його природні запаси у всій Північній півкулі зведені до мінімуму, а решта представників роду строго пораховані і знаходяться під охороною.

Сьогодні його цінна деревина продається на кілограми і включена в сотню порід так званого червоного дерева.

При вимочуванні у воді вона свій благородний оранжево-червоний колір спочатку змінює на фіолетово-яскраво-червоний, а потім –  на майже чорний.

Пращури тисів з'явилися на нашій планеті більше 100 млн років тому, їхні викопні залишки знайдені в ранніх верхньокрейдяних відкладеннях. Непоправної шкоди популяції релікта на великих просторах Сибіру і Східної Європи було завдано різким похолоданням в четвертинному періоді нашої ери.

Сучасна флора налічує вісім видів тиса:

один росте в Європі і на узбережжі Північної Африки, три – в Азії, включаючи Далекий Схід (з них два – в Гімалаях, один – в тропічному поясі на острові Ява і ін.), чотири – в Північній Америці (з них два – у Флориді).

Всі види тиса дуже схожі, і вчені припускають, що різні морфологічні ознаки у них з'явилися в зв'язку з географічною ізоляцією одного виду. Наш рідний – європейський тис ягідний (T. baccata L.), потужне вічнозелене хвойне дерево-довгожитель. Ніхто з упевненістю не може назвати його граничний вік.

• Поблизу Лондона збереглося кілька старих дерев, вік яких понад тисячу років. В Аджарії, в гірському селі Хино, у одного з 30-метрових велетнів діаметр стовбура досягає 2,5 м. Місцеві жителі впевнені в його 4 000-річній біографії і вважають найдавнішим у світі. Ці "дідусі" на вигляд у розквіті сил, плодоносять і, схоже, на відпочинок не збираються.

У природі тиси дуже розрізняються за зовнішнім виглядом, оскільки висота дерева, форма стовбура і крони залежать від конкретних умов і навколишньої рослинності.

У місцях з постійними сильними вітрами вони приймають сланку форму, стелються по землі, а високо в горах ростуть кущем.

Старий стовбур ніколи не буває циліндричним – від нижньої його частини з численних сплячих бруньок постійно відростають нові пагони і, зростаючись зі старими, утворюють жолобчастий пучок. Тому у дорослого екземпляра часто буває кілька верхівок.

Хвоїнки (довжина 2-3 см, ширина 2-2,5 мм) на коротких черешках, зверху темно-зелені з лаковим блиском, м'які, розділені посередині жилкою, знизу – тьмяні і бліді. На пагонах, спрямованих вгору, вони розташовуються спірально, а на звисаючих гілках – в два ряди і стирчать в сторони.

Розрізняють чоловічі і жіночі екземпляри тиса.

Навесні бруньки, закладені з минулої осені, перетворюються в колоски. На чоловічих рослинах в березні-квітні гілочки обліплені світлими пісочно-жовтими, схожими на ікринки, маленькими кульками в тон колоритного листя.

На жіночих – з'являються непоказні сім'ябруньки (довжина 6-8 мм, ширина 5 мм), злегка сплюснуті, з бурою твердою оболонкою, з часом їх поступово починають прикрашати принасінники (спочатку молочно-кіноварні, потім соковиті, яскраві, прозоро-червоні, до осені темніють до бордового).

Барвисті ліхтарики їстівні, на смак кислувато-солодкі. Любителям екзотики можна спробувати приготувати з них сік або желе.

Нешкідливе і насіннєве ядро, що містить 10-30% -ну олію (йодне число 108,6) і вітамін Е.

Небезпечні алкалоїди знаходяться лише в шкірці (0,16% токсину).

До речі, токсин в невеликих дозах має гіпотензивні властивості і застосовується при захворюваннях серця і шлункових захворюваннях.

Відвар хвої застосовують і зовнішньо як противоревматичний засіб.

Європейський тис має більше п'ятдесяти найрізноманітніших форм – кулясті, колонноподібні і пірамідальні, зі звисаючими пагонами, карликові, розпростерті, з зеленими, жовтими, жовто-строкатими, золотисто або сріблясто облямованими, білими, біло-строкатими, блакитними і зеленими листками. Таким розмаїттям життєвих форм можуть похвалитися небагато рослин.

Крім того, релікт прекрасно переносить стрижку і пересадку, навіть в солідному віці (в останньому випадку з грудкою землі).

У природі тиси ростуть на схилах різних експозицій і крутизни, на потужних і скелетних ґрунтах (крім перезволожених), відрізняються високою життєвою силою, прекрасно переносять затінення.

Їх розмножують не тільки насінням, а й вегетативно. У сланких форм укорінюють відводки.

Найбільш простий спосіб розмноження – зимовими і зеленими живцями (довжина до 20 см). Перші зрізають до початку весняного зростання, другі – в липні. Стимулятори росту, коренеутворюючі препарати, притінення і холодний парник допоможуть їм швидко перетворитися в саджанці. На постійне місце їх пересаджують в кінці вегетації. При цьому в посадкову яму додають перегній або компост. Пристовбурні кола бажано мульчувати товстим, адсорбуючим вологу шаром тирси.

Рідкісні форми можна прищепити на дорослі рослини. Добре виходить і укорінення відводків. Розмножують тис також насінням, яке висівають восени. З нього виростають штамбові дерева, а кущові форми отримують в результаті вегетативного розмноження.

Тиси чудово оживляють зимовий пейзаж і навіть навесні їх темна крона приємно контрастує з витонченістю яскравого цвітіння дерев-сусідів, а живі скульптури і невисокі огорожі з них прекрасно впишуться в будь-який ландшафт. 

Олена Авотіна 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com