Величезна родина: як розібратися у видах, іменах і назвах кактусів

Кактуси мають величезну потенційну мінливість – саме це дозволяє їм виживати в природі!

На превеликий жаль, жодних слідів присутності кактусів у доісторичний час не збереглося. Саме ця обставина не дозволяє зробити найголовніших висновків про життя та розвиток колючої родини.

Ми не розуміємо, звідки вони взялися і куди рухаються, які стародавні роди, а які – нові і наскільки вони нові, які групи рослин від яких походять. 

Всі ці обставини роблять будь-яку систематику кактусових дуже умовною, а головне – не еволюційною. Ми не можемо вибудувати відомі рослини у вигляді стрункого генеалогічного дерева.

Раритети та пріоритети 

У Карла Ліннея не було ні живої колекції кактусів, ні гербарію. Він не бачив кактусів у природі, але спираючись лише на замальовки у європейських збірниках лікарських трав, безпомилково передбачив існування грандіозної родини, що займає величезні простори від Канади до Патагонії!  

Більше того, коли Лінней взяв для назви нового роду старовинну грецьку назву артишока – кактус – і записав латиною, ніхто не заперечував його права на це, ніхто не вимагав замінити слово «кактус» словом «опунція» – назвою іншого колючого чагарника з грецького острова Опус, відомого ще з часів Плінія. 

Однак по мірі розвитку не так науки, як наукової спільноти, пріоритети змінилися – увійшло в традицію супроводжувати латинські назви іменами вчених, які їх заснували.

Наприклад, якщо рід Мамілярія був перетворений з ліннеївського виду «кактуса мамілариса» англійцем Е. Хавортом, то в офіційному, єдино правильному і завжди латинському написанні це буде виглядати як Mamillaria Haw. 

Така рівновага зберігалася серед любителів кактусів багато десятиліть. Але класикі пішли, і новим поколінням ботаніків також захотілося побачити свої імена поруч з назвами кактусів. Американські, мексиканські ботаніки висували свої аргументи, чому той чи інший кактус має носити саме таке ім'я, потім до них приєдналися англійці.. 

І кактусисти з жахом усвідомили, що аматори перестали розуміти один одного, а продавці рослин використовували весь арсенал синонімів, щоб урізноманітнити пропозицію, чим ще більше заплутали і без того не разплутану мережу родів і видів. 

Якими бувають колекції? 

Епіцентром кактусного видоутворення традиційно вважається Мексика – місце «зіткнення» Північної та Південної Америки.

Класична систематика кактусів німецького кактолога Курта Бакеберга описує три підродини. 

Перескієві – дуже нечисленна група рослин зі справжнім листям, стовбурами та колючками, як у цитрусових. 

Опунцієві – величезне за видовим різноманіттям плем'я з ареалом поширення від Канади до Патагонії, включаючи острови Мексиканської затоки та Карибського моря. Їхня головна відмінна риса — гарпуноподібні колючки, які називаються глохідіями.

І Цереусові, або, як зараз кажуть, власне кактусові – звичні нашому оку кулясті або колоноподібні рослини, покриті ребрами, гранями, сосками та всипані колючками. 

Бакеберг розділив усі кактуси за двома єдиними для більшості родів ознаками:

• по-перше, в якій з Америк його представники мешкають; 
• по-друге, вдень або вночі цвітуть види, які складають рід, – адже рослинам, що квітнуть уночі, важко перезапилюватися з рослинами, які квітнуть удень. 

Вийшла струнка красива система, в якій іноді дуже близькі рослини опинялися в різних родах – але всяка систематика певною мірою штучна. Крім такого, суто ботанічного, поділу, кактуси можна групувати і за екологічним принципом – на мешканців степів, пустель, гір, тропічних лісів та морських берегів. Або розділити кактуси на гігантські та мініатюрні, на теплолюбні та морозостійкі. 

Існують колекції, що поєднують всього три роди рослин, які дають істинний цефалій (відозмінений стовбур), з якого з'являються квіти та плоди, а є колекції, в яких зібраний один-єдиний рід, але повністю, з усіма видами та підвидами

З'явилися навіть колекції з одного-єдиного виду, але представленого в безлічі локкаліті (групи рослин одного виду, які проте ростуть у різних місцях і не запилюються між собою) та безлічі екземплярів. 

Але який би поділ не було покладено в основу приватної колекції, всі вони мають право на життя!

Одна будь-яка колекція повинна мати точну атрибуцію кожного екземпляра, тоді навіть приватні зібрання набувають і комерційної, і наукової цінності! 

Сучасні тенденції у систематиці родини 

Систематика родини в даний час постійно оновлюється. Реформатори одночасно збільшують кількість підродин і зменшують кількість родів і видів.

Щоб уникнути плутанини і дотримуватися хоч якоїсь системи, краще слідувати Бакебергу – тоді вас зрозуміють всі, в тому числі і затяті супротивники Бакеберга.

Складніше розуміти тих, хто користується новими або старими, добакебергівськими, американськими системами. В їхніх списках насіння або сіянців запросто можна зустріти ферокактус еморі і ферокактус ковілеї одночасно, а це один і той самий вид! 

Вчені та дисиденти

Скориставшись раптовою прозорістю кордонів і пом'якшенням політичних режимів в Латинській Америці, сотні кактусоводів-аматорів рушили в вже відомі місця проживання улюблених рослин і попутно відкрили безліч нових місць і видів. Людям, які витрачають свої гроші на вивчення кактусів, цікаво зустрітися з рослиною і в природі. А щоб не вступати в суперечність з офіційною наукою, всі ці натуралісти, яких називають просто «збирачами насіння», за замовчуванням спираються на найстійкішу одиницю систематики – вид.

Ботаніки збільшують кількість підродин, зливають і поділяють роди, засновують варієтети або знижують їх до форми, але одного разу знайдений і описаний справжній вид залишається таким. 

Тому гімнокактус вальдезіанус, перейменований в норманбокею вальдезіану, а потім у пелецифору вальдезіану. у телокактус вальдезіанус, і нарешті, в турбінікарпус вальдезіанус, – завжди залишається вальдезіанусом. Неважливо, гімнокактусом або турбінікарпусом записаний він на етикетці вашої колекції, важливо, щоб поряд з незмінною видовою назвою стояв акронім відомого спеціаліста, номер збору та вказана географічна назва точки на карті, де була виявлена ​​природна популяція цього виду.

Наприклад, напис на етикетці "Coryphantha palmeri SB 984 San Luis Potosi" розповідає про те, що найбільший знавець кактусів, власник розплідника Mesa Garden Стівен Брек (акронім SB) знайшов у штаті Сан Луїс Потосі цю рослину, яку він вважає корифантою палмері. Якщо раптом хтось вирішить ліквідувати рід Корифанта, то видова назва «палмері», акронім SB та пов'язана з ним точка «984» на території штату Сан Луїс Потосі не зміниться. 

Що робити аматорам? 

Як у цій ситуації з назвами кактусів бути аматорам? По-перше, у своїх особистих, приватних зборах дотримуватися якоїсь однієї широко відомої системи: Бакеберга, Бріттона і Роуз, Андерсона або Ханта. А не так, що Ферокактуси в нашій колекції записані за Бріттоном, а Нотокактуси, Бразилікактуси, Еріокактуси та Пародії – за Бакебергом… 

Якщо ви дотримуєтеся будь-якої конкретної системи, то ваш колега, який дотримується іншої системи, завжди вас зрозуміє і ви його теж.

По-друге, починаючи знайомство з якимось новим для вас родом кактусної родини, розберіться в ньому ще до того, як у вас з'явиться перший екземпляр або перший посів.

З'ясуйте за допомогою книг, бесід з колегами, соціальних мереж, хто ще займається цими рослинами, подивіться їх колекції, виділіть для себе авторитети і спочатку дотримуйтесь вже встановленої традиції, а коли у всьому розберетеся і навчитеся – ви самі станете авторитетами для послідовників. 

Олександр Мельников

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: автора