Смак смоківниці: операції, що підвищують продуктивність інжиру

На моїй ділянці ростуть кущі інжиру, яким уже понад двадцять років. Розлогі, посаджені під нахилом, з основними скелетними пагонами, які лягають майже до самої землі. Під масою листя та плодів гілки прогинаються. Доводиться встановлювати дерев'яні підпори.

Проте такі кущі легко та зручно вкривати на зиму.

Дозрівання плодів розтягується на кілька місяців. Прикарпаття не є ідеальним регіоном для вирощування інжиру. Сума активних температур, у порівнянні з південно-східними областями, набагато нижча, дні стають коротшими, осінні ранки холоднішими. Ці та інші природні фактори затримують дозрівання плодів інжиру.

Проте, коли досягаєш успіху, результати праці стають більш вагомими. Бо все, що дається важче, більше цінується. 

Успіх у вирощуванні інжиру не приходить сам собою. Йому передують, починаючи з ранньої весни, такі операції, як формування куща, підживлення, видалення порослі, прищипування, яке я виконую у кілька етапів.

• На першому етапі, у травні – червні, прищипую пагони після 5-7 листків для пробудження плодів. Якщо цього не зробити, гілки будуть рости і “жирувати”, а плоди зав'яжуться набагато пізніше, а їхнє дозрівання затримається.
• Наприкінці липня провожу карбування тих пагонів, які виросли із пазух листя після першого, а також після п'ятого листка.
• У серпні-вересні карбування провожу вибірково, оскільки пагони вже не мають великої сили росту і не затримують дозрівання плодів. Також залишаю маленькі фіги – це майбутній перший урожай наступного року.

Можливо хтось із знаних інжироводів зі мною не погодиться, але я переконався в доцільності такої операції, як нормування врожаю. На Прикарпатті воно необхідне. При нормуванні на кожній гілці залишаю по 5-7 кращих плодів, які на, перший погляд, встигнуть дозріти до кінця жовтня. 

З початку липня припиняю підживлювати кущі азотними добривами. Починаю вносити фосфорно-калійні – монофосфат калію, витяжку з золи, плантафол для росту та дозрівання плодів.

Обприскування провожу ввечері по листю один раз на тиждень. Також під кущі вношу попіл і загортаю сапкою в землю.

Мульчую ґрунт під рослинами в тому випадку, якщо випадає суха осінь. Інжир любить багато вологи, але в період дозрівання плодів полив частково припиняю – це покращує цукристість плодів.

Дозрівання інжиру – захоплюючий та цікавий процес. Плоди довго виглядають зеленими. На перший погляд, навіть важко визначити, які з них дозріють першими. Від початку дозрівання і до повної стиглості проходить дуже короткий час – буквально за тиждень фіги швидко набирають вагу, змінюють колір і форму відповідно до сорту. 

Селекціонерами виведено багато самоплідних сортів із різними формами плодів – о округлі, приплюснуті, овальні, асиметричні, ребристі, грушоподібні вагою до 200 і більше грамів.

Забарвлення – від жовто-зеленого до майже чорного, з різними відтінками, рожевими, червоними, коричневими і навіть смугастими. 

М'якоть плодів залежить від сорту – вона желеподібна, переважно рожева, темно-червона або малинова, з приємним сладким смаком. Іноді у плодах деяких сортів відчувається присмак інжирного молочного соку. 

Шкірка у плодів інжиру дуже ніжна. Її можна з'їдати разом з м'якоттю.

Абсолютно зрілий інжир трохи "накльовується" на плодоніжці. Іноді з'являються невеликі тріщини, плоди зменшуються у розмірі і зморщуються. Це ознака повної стиглості.

Такі перезрілі плоди стають легкою поживою для мурашок. Вони проникають у саму середину плоду і за короткий час можуть повністю його з'їсти. 

У зріліх плодах, які вчасно не зірвали, проходить процес бродіння. Саме тому друга назва культури – винна ягода.

Дуже важливо слідкувати за процесом дозрівання плодів, щоб не втратити жодного, який ви так довго плекали.

Бо інжир – це комора вітамінів. І кожен спожитий плід поповнить ваш організм корисними витаминами та мікроелементами.

Пізньої осені усі дерева та кущі вкриваються багрянцем. Не виключення і кущі інжиру. Велике розсічене лопатеве листя набуває осіннього яскравого забарвлення, яке доповнює  святкову палітру кольорів у саду.

Після перших заморозків листя опадає, відкриваючи багато невизрілих плодів, які за інерцією дружно дозрівають.

Останні плоди сезону я використовую для сушіння та приготування варення. Ця продукція холодної, сніжної зими нагадує про теплу та золоту осінь. 

Змінюється клімат у бік потепління. Змінюються вподобання, смаки та підхід до вирощування різних рослин у садоводів.  Інжир – саме та рослина з якою можна експериментувати, досягати дуже швидкого успіху, поповнювати сімейний раціон корисними витаминами. 

Богдан Гаморак 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: автора, pixabay.com