Горді солітери: кімнатні рослини для одиночних композицій

Поодинокі рослини, що використовуються в озелененні, поділяються на великі (пальми, кодієуми, фікуси, камелії) та середні (спатифіллюми, бегонії, пеперомії, папороті); прямостоячі (шеффлера, лавр, афеландра), ампельні (есхінантус, колумнея, гінура, пілея, плектрантус, сциндапсус, фіттонія), виткі (філодендрони, тетрастигма, пасифлора).

Форма крони – одна з основних якостей, що істотно впливають на декоративність рослини. Вона може бути:

• розкидистою (красуня деревоподібна, олеандр звичайний, бегонія королівська, маранта) 
• штамбовою (драцени, кордиліни, панданус, диффенбахія) 
• парасолеподібною (циперуси) 
• витонченою (хамедореї, адіантум) 
• силуетною (молочаї) 
• ярусною (кавове дерево, араукарії) 
• колоноподібною (кіпариси)  
• кущистою (кодієум, акаліфа, бересклет японський) 
• сланкою (традесканція) 
• виткою (хойя м'ясиста, або восковий плющ) 
• повзучою (плющі, фікус карликовий) 
• розетковою (сенполія, криптантуси, глоксинія, примула, хавортія, ехеверія, еоніум) 
• кулястою (мамілярія, ребуція, ехінокактус Груссона, ферокактус).

Незважаючи на те, що форма крони генетично визначена, у більшості кімнатних рослин її можна сформувати, за бажанням надавши будь-яких контурів. Наприклад, із плюща не складно сформувати невелику штамбову рослину. У якості підщепи використовують фатсхедеру, у якої видаляють всі бічні пагони. Коли основний пагін досягне необхідної висоти, верхівку горизонтально зрізають, на верхній поверхні стебла роблять надрізи (глибина 2-2,5 см), вставляють у них свіжозрізані живці плюща і щільно обв'язують шпагатом.

При виборі солітерної рослини важливе значення мають розташування листя на пагоні, їх форма, забарвлення, малюнок.  Сприйняття кольорової гами листя, що коливається від майже білої (калізія, сциндапсус) до фіолетової (гінура, філодендрон, пеперомія), залежить також від розташування на пагонах і характеру розгалуження. Якщо рослина знаходиться в добре освітленому місці і її не закривають інші, то листя здається світлішим і різноманітнішим.

Шкірясте листя, що відбиває промені, при яскравому світлі ефектніше (монстери, кодієуми, клівії, шеффлери). Оксамитове – навпаки, ніби вбирає у себе сонячні промені, що робить його менш яскравим (гінури, бегонії, калатеї).

Листя тропічних та багатьох субтропічних рослин не змінює забарвлення протягом усього року, за винятком молодого приросту. Забарвлення листя залежить і від рівня освітленості: при нестачі світла строкате листя стає більш тьмяним, однорідно забарвлене – темніє. Ці особливості потрібно обов'язково враховувати під час розміщення рослин у приміщеннях.

Незважаючи на те, що форма листа є спадковою ознакою, на неї також впливає довкілля. За несприятливих умов розмір листової пластинки зменшується, форма деформується. Листя рослин, що містяться в умовах прямого сонячного освітлення, дрібніше і вужче, ніж у тих, що ростуть в умовах затінення. 

Залежно від форми та розміру листа виділяють кілька груп:

• рослини з великим нерозрізним листям різної форми (антуріум, диффенбахія, фікуси каучуконосний та ліроподібний, драцени та кордиліни);
• з орнаментальним – розрізним, дірчастим, перистим листям (монстера, тетрастигма Вуаньє, філодендрон двічіперисторозсічений, фінік канарський, хамеропс низький);
• з ажурним (хамедорея витончена, нефролепіси, адіантуми);
• з великими лінійними сукулентними листами, забезпеченими голками, гачками, зачіпками та ін. (агава американська, різні види алое).
• Окрему групу складають драцени і кордиліни, що мають велике і блискуче листя, завдяки чому з великим успіхом "грають соло" в останні роки в озелененні інтер'єрів. 

Опишемо кілька рослин, що можуть виконувати роль солітера у офісному, житловому приміщенні або зимовому саду. 

Хризалідокарпус жовтуватий (Сhrysalidocarpus lutescens). Родина арекових, або пальми (Araceae). Батьківщина цієї рослини – Мадагаскар. Родова назва походить від грецького chryseus – золотий, золотистий і chrysalidos – забарвлена ​​в золотисті тони лялечка метелика, karpos – плід, і пов'язана з забарвленням плодів.

Кущоподібна пальма, розгалужена у основи. Стебла гладенькі (висота 9-12 м), листя (довжина до 2 м, ширина 90 см) перисте, витонченої форми, з жовто-помаранчевими черешками, густо вкрите дрібними чорними лусочками. Взимку рослину утримують при температурі 18-20 °С (не нижче 16 °С). Поливають регулярно. Пересаджують молоді рослини щорічно, дорослі – за необхідності один раз на 2-3 роки в суміш дернової, листової землі, торфу, перегною, піску (2:1:1:1:1). Розмножують насінням та відприсками. 

Хамедорея витончена (Chamaedorea elegans). Родина арекових, або пальми (Araceae). Виростає у природі у вологих тропічних лісах Мексики. Назва походить від грецького chamai – карликовий, низький і dorеа – дар, подарунок, що пов'язано з доступними плодами, що висять невисоко над землею.

Кущова, схожа на очерет рослина (висота 1,5-2 м). На кожному стовбурі розвивається 6-7 пір'ястих довгочерешкових листків. Квітки дрібні, жовто-помаранчеві, з легким ароматом, зібрані в пухку волотку. Хамедорея відноситься до найбільш придатних для вирощування в кімнатних умовах пальм. Утримують узимку при температурі 16-20 °С. Влітку рясно поливають, взимку – помірно. Рослина вимагає високої вологості повітря – потрібно обприскувати 2-3 рази на день. Пересаджують молоді рослини щорічно, дорослі – за необхідності один раз на 3-4 роки в суміш дернової, листової землі, перегною, торфу і піску (2:1:1:1:1). Розмножують насінням, кореневими відприсками. 

Кодієум ряболистий, кротон (Codiaeum variegatum). Родина молочайних (Euphorbiaceae). У природі росте у Південно-Східній Азії. Назва роду походить від грецького kodeia – голова.

Кодієум – одна з найефектніших кімнатних рослин. Останнім часом отримані численні сорти, що відрізняються строкатим забарвленням листя (від зеленого, жовтого до червоного, майже чорного, з яскравими прожилками) і незвичайною формою (обернено-яйцевидною, спірально закрученою, хвилястою). Поливають кодієум рясно. Необхідно регулярно обприскувати рослину та утримувати її при високій (22-25 °С) температурі повітря. Особливо негативно впливають на декоративність рослини різкі перепади температури. Навесні щорічно пересаджують у землесуміш із листової, дернової землі, перегною, торфу та піску в рівних частинах. Обов'язковим є регулярне формування куща, однак усі представники родини молочайних мають їдкий молочний сік, тому при обрізанні важливо дотримуватися запобіжних заходів, не допускаючи попадання його в очі і на відкриті ділянки шкіри. Розмножують стебловими живцями. 

Філодендрон двічі перисторозсічений (Philodendron bipinnatifidum). Родина ароїдних (Агасеаї). У природі росте у тропічних лісах Південної Америки. 

Потужна ліана зі стеблом, що дерев'яніє. Листя (довжина до 1 м, ширина 60 см) глянсове, шкірясте, темнозелене. Суцвіття – світло-кремовий качан із зеленим покривалом зовні і кремовим з внутрішньої сторони. Цвіте у лютому-травні. У культурі невибагливий, проте не любить протягів та прямих сонячних променів. Поливають рясно, не допускаючи перезволоження ґрунту та застою води. Молоді рослини пересаджують щорічно, дорослі – один раз на 3-4 роки в землесуміш із листяної землі, торфу, перегною, піску (4:2:2:1). Розмножують стебловими живцями, насінням.

Слід пам'ятати, що сік рослини отруйний і може викликати сильні опіки на шкірі та слизовій оболонці. 

Пасифлора блакитна (Passiflora cаerulea). Родина страстоцвітих (Passifloraceae). Виростає у Бразилії, Парагваї, Аргентині. Назва роду походить від латинського passio – переживання, перетерпівання, оскільки окремі частини квітки нагадували місіонерам Південної Америки "знаряддя пристрастей господніх", "flos" – квітка. У культурі пассифлора відома з XVI ст.

Чіпка ліана, яка прикріплюється до опори за допомогою вусиків. Листя (діаметр до 20 см) пальчасто розсічене. Квітки (діаметр до 10 см) поодинокі, із слабким ароматом. Найефектніший елемент квітки – "корона", утворена хвилястими синьо-фіолетовими нитками. Взимку утримують за нормальної температури 12-18 °С. Поливають рясно. Пересаджують щорічно в землесуміш із дернової, листової землі, перегною, торфу та піску (2:1:1:1:1). Навесні проводять обрізку. Розмножують живцями. 

Шеффлера восьмилисточкова (Schefflera octophylla). Родина аралієвих (Araliaceae). У природі росте у Китаї, Японії, В'єтнамі. Рід названо на честь німецького ботаніка ХІХ ст. І. Шеффлера.

Вічнозелене деревце або кущик, може досягати у висоту до 1,5 м. Листя дуже ефектне – глянсове, шкірясте, темно-зелене, чергове, пальчастоскладне, на довгих черешках. Квітки дрібні, білого кольору, зібрані у складне суцвіття. В умовах  культури цвіте рідко. Взимку утримують за нормальної температури 14-16 °С, влітку – 22-25 °С. Поливають помірно протягом року, не допускаючи перезволоження ґрунту. Пересаджують навесні, молоді рослини – щорічно, дорослі – один раз на 2-3 роки в землесуміш із дернової, листової землі, торфу та піску (2:1:1:1). Розмножують верхівковими живцями.

Араукарія різнолиста (Araucaria heterophylla). Родина араукарієвих (Araucariaceae). Батьківщина – острів Норфолк. Ця рослина має популярну назву “сосна острова Норфолк” або “різдвяне дерево”.

Вічнозелене дерево з красивою пірамідальною кроною. Гілки розташовані правильними горизонтальними ярусами. Листя м'яке, темно-зеленого кольору, коротке. У молодому віці рослини дуже декоративні, єдиний недолік – їхня висота (10-60 м). У кімнатних умовах ріст, звичайно, обмежується стелею. Щоб дещо сповільнити його, араукарію вирощують у невеликій порівняно з самою рослиною ємності, у землесуміші з листяної, дернової землі та піску (2:1:1). Поливають рясно, рослина навіть при одноразовому пересиханні жовтіє і скидає листя. Розмножують верхівковими живцями. 

Гінура помаранчева (Gynura aurantiaca). Родина складноцвітих (Asteraceae). Батьківщина цієї рослини – острів Ява. Назва роду походить від грецького гуне – жінка, ауга – хвіст, оскільки дуже довгі стовпчики квіток гінури нагадують химерну жіночу зачіску. У культурі відома з 1880 року.

Багаторічна трав'яниста рослина. Стебло розгалужене, ребристе, густооблистяне. Листя по краю пилчасте. Особливої  оригінальності надають рослині фіолетові волоски, якими густо покриті стебло, листя та приквітки, внаслідок чого гінура здається фіолетовою. Яскраві помаранчеві квітки зібрані у кошики (діаметр до 1,5 см). Цвіте протягом усього року. Взимку утримують за нормальної температури 15-18 °С, влітку – 22-25 °С. Рясно поливають протягом усього року. Пересаджують щорічно навесні у землесуміш із дернової, листової землі, перегною, торфу та піску (2:1:1:1:1). Необхідне регулярне омолоджування шляхом обрізки та живцювання. Можна вирощувати як ампельну або формувати у вигляді компактної рослини. Розмножують живцями, насінням. 

Монстера ласа (Monstera deliciosa). Родина ароїдних (Агасеаї). У природі росте у тропіках Південної Америки. Назва роду походить від латинського monstrum – чудовисько, і, ймовірно, пов'язане з незвичайним розсіченим листям, а також зовнішнім виглядом цієї рослини, в природних умовах величезної, з переплетеними пагонами.

Потужна ліана з гладеньким, яскравим або сизо-зеленим, широкоовальним листям (довжина 25-50 см). В останні десятиріччя особливо популярні ряболисті форми цієї рослини. Суцвіття – качан з жовтувато-білим покривалом. Ягоди на смак нагадують ананас. Однак, незважаючи на тонкий вишуканий смак, плоди монстери у великій кількості містять кристали кальцію оксолату і викликають сильне печіння в роті. Рослина не вимоглива, можна розміщувати практично у будь-яких кімнатах, оптимальна температура 14-25 °С. Не любить прямих сонячних променів. Поливають рясно протягом усього року. При вирощуванні в приміщенні монстері необхідна опора, оскільки вона росте дуже швидко. Молоді рослини пересаджують щорічно, дорослі – один раз на 2-3 роки в землесуміші з листової землі, перегною, торфу та піску (2:2:1:1). Розмножують живцями. 

Олеандр звичайний (Nerium Oleander). Родина барвінкових (Apocynaceae). Батьківщина цієї рослини – Середземномор'я, де вона росте в лісах, долинах річок, на морському узбережжі. Назва роду пов'язана з ім'ям міфічної морської богині, німфи Нереїди, і походить від грецької neros, nerion – сирий.

Олеандр – одна з найдавніших декоративних кімнатних рослин. Його вирощували в садах Стародавньої Греції та Риму. У культуру запроваджений у 1596 р.

Ця рослина – вічнозелений кущ. В умовах культури може досягати висоти до 2 м. Листя (довжина 10-15 см) шкірясте, блискуче, темно-зелене зі світлою жилкою посередині, супротивне або зібране в мутовки по 3. Суцвіття – кисть або багатоквітковий складний щиток. Квітки (діаметр до 6 см) прості або махрові, білі, рожеві, жовті, з сильним ароматом. Цвіте влітку. Відомо багато садових форм, що відрізняються за ступенем махровості, забарвленням квіток, інтенсивністю запаху.

Аромат рясно квітучої рослини може викликати сильний головний біль і навіть непритомність, тому його краще утримувати у великому приміщенні, що добре провітрюється.

Олеандр характеризується високою фітонцидною активністю. Його сік отруйний, тому процедури, пов'язані з обрізанням або живцюванням рослин, краще проводити в гумових рукавичках. 

Взимку рослину утримують за нормальної температури 8-12 °С, влітку – 22-25 °С. Поливають літом рясно, з середини вересня і до кінця зими помірно. Обрізку краще робити, коли припиниться цвітіння. Після сильної обрізки, до початку росту  молодих пагонів, полив обмежують, не допускаючи повного пересихання земляної грудки. Пересаджують молоді рослини щорічно навесні, дорослі – один раз на 2-3 роки в землесуміш із дернової, листової землі, перегною, торфу та піску (2:1:1:1:1). Розмножують рослини здерев'янілими живцями довжиною 8-15 см.  

Адіантум венерин волос (Adiantum capillus veneris). Родина адіантових (Adiantaceae). Батьківщина цієї рослини – помірні, субтропічні та тропічні райони Євразії та Південної Африки. Родова назва походить від грецького adiantum – не змочується. Відомий також під назвами "венерині кучері" та  "папороть дівоче волосся". Тонкі, блискучі черешки адіантумів справді схожі на волосся, а двічі і тричіперисті листові пластинки з клиноподібними сегментами нагадують жіночі кучері. Характерна риса листя адіантуму – водовідштовхувальні властивості.

В оранжерейній культурі в Європі адіантум з'явився наприкінці минулого століття. Однак ще в античні часи його використовували як декоративну, а трохи пізніше як лікарську рослину (засіб для миття волосся, кровоспинний, від застуди).

Кореневищна багаторічна рослина з дуже декоративним ефектним двічі і тричіперистим віялоподібним листям. Взимку утримують при температурі 16-20 °С. Поливають рясно, часто обприскують. Погано переносить сухість повітря і навіть одноразове пересихання ґрунту. Не любить протягів, які викликають скручування та всихання листя. Пересаджують навесні в землесуміш із дернової, листової землі, перегною, торфу та піску (2:1:1:1:1). Розмножують поділом та спорами, часто рослина утворює самосів. 

Драконове дерево, драцена (Dracaena draco). Родина драценових (Dracaenaceae). У природі росте на Канарських островах. Назва роду походить від грецького dracaina – самка дракона, що пов'язано з наявністю смолистого червоно-бурого соку в одного з видів роду – драконового дерева (Dracaena draco), яке ще називають кров'ю дракона. Як кімнатну культуру драцени почали використовувати на початку ХІХ ст.

Рослина досягає у висоту до 1,5 м, що можна вважати (залежно від розмірів вашого приміщення) як перевагою цих рослин, так і їх недоліком. Листя яскраво-зелене, сидяче, з паралельними жилками, дугоподібно зігнуте, зібране в розетку, завдяки чому драцени часто нагадують кукурудзу. Виведені численні сорти драцени, забарвлення листя у яких найрізноманітніше – від майже білого до темно-зеленого. Коріння у драцени жовто-помаранчеве. Квітки білі, жовтувато-зелені або рожеві, мають аромат меду або свіжого сіна. Плід (ягода) містить одне насіння. У кімнатній культурі невибагливі, досить тіньовитривалі, хоча краще розвиваються при яскравому освітленні. Взимку їх утримують при температурі 15-18 °С. Влітку поливають рясно, взимку полив зменшують. Пересаджувати драцени можна протягом усього року. 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com