Екзотична шефердія: особливості вирощування, розмноження та використання культури

Використовують плоди шефердії у свіжому вигляді, а також як відмінну сировину для джемів, варення, соків, компотів, вина та навіть сушіння. Вони мають високі харчові та дієтичні властивості, багаті на біологічно активні речовини. Плоди містять 21,6-29,6% сухих речовин, 12-21% цукрів, 1,8-3,4% кислот, 1 мг% каротину, 250 мг% вітаміну С, до 0,62% дубильних речовин. 

Як вона у нас опинилася

З Америки шефердію завезли за ініціативи І. В. Мічуріна. У культурі її можна знайти зараз у багатьох ботанічних садах, на досвідчених станціях, у парках та скверах міст, у садівників-аматорів.

Три сіянці шефердії, вислані І. В. Мічуріним у 1900 році до Києва академіку Миколі Феофановичу Кащенку, започаткували її вирощування в Україні, звідси вона поширилася на ботанічні сади, дендропарки Одеси, Умані, Вінниці, Ужгорода та інших регіонів.

З того часу і культивується срібляста шефердія в Києві, спочатку – в акліматизаційному саду М. Ф. Кащенка, а потім у Центральному ботанічному саду НААН України.

Її відмінні властивості

У центральному ботанічному саду НААН України вирощено кілька поколінь шифердії з насіння. Вони представлені різновіковими рослинами. Збереглися 60-річні рослини, чоловічі екземпляри яких досягають висоти 6-6,8 м, окружність  штамбу у них складає 47-50 см, а діаметр крони – 10-12 м. Висота жіночих рослин – 6-7 м, окружність штамбу – 45 см, діаметр крони до 15 метрів.

Зовні шефердія – одно- або багатоштамбова розлога рослина, часто з похилими сланкими переплетенеми між собою  гілками і дуже оригінальним розгалуженням хрест-навхрест.

У нашій вітчизняній флорі немає шефердії, батьківщина цієї рослини – Північна Америка, де вона росте в природних хащах від Манітоби та Саскочевана до Канзасу та Невади на відкритих кам'янистих схилах, утворюючи великі зарості. 

Дуже близькими родичами шефердії є наші вітчизняні види – обліпиха та лох. Подібність багатьох ознак у цих трьох родів об'єднує їх в одну родину лохових (Elaeagnaceae Nutt.).

У США, де широко використовують для харчування плоди шефердії, виведені великоплідні форми. Тут її називають кролячою ягодою, смородиною Небраски, бізоновою ягодою, а з плодів готують чудовий соус до м'яса.

Рід Шефердія поєднує три види, з яких у нашій країні культивують два – сріблясту та канадську. 

Шефердія канадська відрізняється від сріблястої слабшим ростом, рідко досягаючи висоти 2,5 м. Листя у неї округло-яйцеподібне, плоди жовтувато-червоні, майже без смаку. 

Листя у шефердії щільне, довгасте, зеленувато-біле, довжиною 3-5 см, тупе, усічене, сріблясте з обох боків.

Рослина дводомна. Чоловічі та жіночі рослини зовні можна відрізнити лише за квітковими бруньками: у чоловічих вони округлі, великі, у жіночих – загострені та дрібні. Квіткові бруньки формуються на однорічних пагонах та пагонах продовження. 

Квітки майже сидячі, зібрані в короткі колосоподібні суцвіття, маточкові квітки бувають поодинокі. Перехресне запилення шефердії відбувається за допомогою комах. Квітки одностатеві. Іноді у шефердії спостерігається перетворення тичинкових квіток на двостатеві.

Цвіте вона наприкінці березня - на початку квітня, до розпускання листя, жовтими дрібними квітками, при середньодобовій температурі повітря 6-8 °С.

Цвітіння триває 6-10 днів, залежно від погоди.

Під час цвітіння температура повітря часто знижується, але оскільки квітки у суцвіття розкриваються неодночасно, в окремі несприятливі роки гинуть лише деякі з них. 

Жіночі рослини зацвітають на 2-3 дні раніше за чоловічі. До кінця цвітіння повністю розпускаються вегетативні бруньки у жіночих екземплярів і починають розпускатися у чоловічих. 

Плодоносить шефердія у наших умовах щорічно. Плід – кістянка, діаметром 0,5 см, червоно-червона, соковита, кисло-солодка, дозріває у вересні. Характерного забарвлення плоди набувають уже наприкінці липня - на початку серпня. 

Насіння дрібне, світло-коричневе, овальне, майже округле, блискуче.

Невибаглива культура 

Шефердія не вимоглива до ґрунту, може закріпитися на будь-яких, навіть кам'янистих ділянках, де інші рослини не ростуть. Тому її можна використовувати під час освоєння бідних ґрунтів, при рекультивації земель. Маючи підвищену здатність до утворення коренів, вона зміцнює від розмиву круті схили, укоси та стрімкі береги.

• Шефердія здатна сама себе постачати азотним живленням. Справа в тому, що на її корінні є бульбочки – азотфіксатори, здатні засвоювати атмосферний азот. Їх наявність сприяє накопиченню азоту рослиною та збагачує бідні ґрунти поживними речовинами. 

Шефердія морозостійка та посухостійка. За більш як 30 років спостережень в умовах України ушкоджень пагонів та деревини не траплялося. Пошкоджень шкідниками та грибними хворобами теж не відзначено.

Способи розмноження

Розмножується шефердія насінням, живцями та кореневими відприсками.

У більшості рослин шефердії висока здатність утворювати відприски. Порослеві екземпляри утворюються з підземних пагонів на відстані 1-2 м від маточного дерева, вони дуже світлолюбні, в плодоношення вступають у 2-3-річному віці. Навколо одного дерева за кілька років утворюється ціла куртина рослин.

Насіннєвий спосіб розмноження простий. Найкраще насіння висівати восени (але несвіжозібраним), в наших умовах не раніше, ніж наприкінці жовтня - на початку листопада, схожість тоді становить 70-80%. При більш ранньому посіві насіння може прорости і сходи вимерзнуть. Перші паростки при осінньому посіві з'являються зазвичай наприкінці квітня - на початку травня.

Стратифіковане (впродовж 2-х місяців при температурі 1-5 °С) для весняного посіву насіння дає 60-70% сходів. Глибина загортання 3-4 см. Глибше сіяти не слід, щоб рослини зійшли одночасно. Навесні треба сіяти стратифіковане насіння у третій декаді квітня. Наприкінці першого вегетаційного періоду сходи сягають висоти 18-20 см, коріння – 6-8 см довжини. 

Рослина, вирощена з насіння, входить у плодоношення на 4-5 рік. У 10-12 років шефердія дає максимальні врожаї – від 7 до 10 кг із рослини. У цьому віці рослини досягають висоти 2,0-2,5 м, добре облистяні. Рослини у віці 45-50 років все ще плодоносять.

Розмноження зеленими живцями також нескладне.

• Нарізають живці з верхівкою, що росте, в кінці червня - на початку липня з найбільш сильних пагонів поточного року. Довжина їх має бути 8-10 см.
• Живці беруть окремо з чоловічих та жіночих екземплярів. Для гарного запилення та плодоношення на 7-10 жіночих рослин висаджують одну чоловічу.
• На 12-20 годин їх опускають у розчин стимулятора росту (1,5-2 таблетки гетероауксіну на 1 л води).
• Потім похило висаджують у підготовлені парники або грядку, зверху насипавши 3 см промитого річкового піску, на глибину 1,5-2 см.
• Після цього живці обприскують і закривають парник поліетиленовою плівкою.
• Кілька разів на день живці оббризкують водою, у сонячні дні в полуденний час їх треба затінювати, оберігаючи від перегріву.
• Через півтора - два тижні живці починають утворювати коріння. 

При розведенні шефердії як плодової рослини перевагу треба надавати вегетативному розмноженню. 

Коли садити і як доглядати

Найкращий час для висадки саджанців та сіянців на постійне місце – весна, але можна садити і восени.

Ямки під рослини викопують глибиною 50-60 см, з таким самим діаметром. Перед посадкою у рослин підрізають коріння, так, щоб освіжити зрізи, дати початок росту кореневих волосків зі свіжих тканин. Видаляють поламані або сухі корені, але не кореневі бульбашки.

Догляд за посадками такий самий, як і за іншими плодовими культурами – полив, розпушування ґрунту.

Восени, у перші роки після посадки, ґрунт перекопують дуже обережно, щоб не пошкодити кореневу систему, яка розташована близько до поверхні.

Росте та плодоносить шефердія без особливого догляду, добре відгукується на полив та добрива. 

Надзвичайно красива! 

У декоративному садівництві шефердію можна використовувати для одиночних та групових посадок.

На тлі темно-зеленого листя і хвої інших порід красиво виділяється її довге, лінійно-ланцетне сріблясте листя. Дерева з сріблястим листям та червоними плодами виглядають влітку та восени дуже привабливо.

Придатна для озеленення міст, оскільки пило-, газостійка і не потребує особливого догляду.

Для живоплоту кращої рослини і не придумати: надзвичайно красива і в той же час досить колюча.

У сільському господарстві шефердія може знайти широке застосування у боротьбі з ерозією ґрунтів, зміцнення балок і ярів, укосів і зсувів, оскільки дає велику кількість відприсків.

Збирання врожаю та його використання 

Плоди шефердії збирають наприкінці серпня – у вересні. На рослині вони тримаються дуже довго, не опадаючи до листопада.

У період повного дозрівання плоди дуже соковиті та смачні, використовуються у свіжому вигляді. Пізньої осені плоди зморщуються, підв'ялюючись на дереві, але при цьому не втрачають високих смакових якостей.

Способи переробки плодів шефердії такі ж як і обліпихи: їх готують соки, джеми, варення, компоти, желе.

Світлана Клименко

© Журнал "Городник" 

ФОТО: pixabay.com