Сад у теплих обладунках: захист плодових рослин від пошкоджень у зимовий період

Щоб захистити кореневу систему рослин від зимових ушкоджень, треба захистити ґрунт від глибокого промерзання. 

Сніговий покрив, звичайно, найкращий захист від промерзання, він покращує вологопостачання ґрунту. Так, при температурі -23 °С під шаром снігу товщиною 20 см на поверхні ґрунту буде лише -5 °С. Навіть шар пухкого снігу у 5 см може вберегти коріння від морозів до 20 °С. Тому не варто утоптувати перший сніг навколо дерев, щоб не порушити пухнасте покривало, що оберігає найуразливіші дрібні корінці, які знаходяться за проекцією крони.

• Якщо снігу немає, треба вкрити пристовбурні круги будь-яким органічним матеріалом – торфом, перегноєм, компостом, соломою, тирсою, листям (потрібно тільки стежити, щоб у мульчі не заводилися миші).
• Якщо випало багато снігу (це волога і прекрасний захист рослин, особливо кореневої системи), його насипають якнайбільше під дерева, особливо молоді, і утрамбовують. Зверху насипають шар перегною, компосту або гною, який прибирають лише навесні, коли деревам уже не загрожують нічні морози. 

Такий прийом дуже корисний і для дерев старшого, плодоносного віку, особливо для сортів, які рано зацвітають, – квітки не пошкоджуються весняними заморозками, а отже, зберігається врожай. 

Особливо велика небезпека пошкодження рослин у безсніжні зими і коли рослини з осені не забезпечені водою. У таких умовах вони страждають навіть за незначного зниження температури.

Ще Л. П. Симиренко, відомий український вчений-садовод,  дійшов нового для науки висновку про те, що пошкодження коренів та загибель плодових дерев, які спостерігаються в окремі зими, не можна пов'язувати лише з дією низьких температур. Важливу роль у цьому, за його даними, відіграють фізичний стан ґрунту та його вологість.

Він сформулював загальнобіологічне положення про значення води та зрошення для підвищення зимостійкості багаторічних рослин.

Надземна частина рослин витримує значно нижчі температури, ніж коренева система, щоправда, це залежить від стабільності температури. Справа в тому, що при поступовому зниженні температури тканини дерева гартуються, і їм не страшні навіть сильні морози.

На жаль, наші зими характеризуються дуже нестійким температурним режимом. У період відлиг стійкість органів та тканин дерева падає і різке зниження температури для них небезпечне. Навіть середньої сили морози (-15...-20 °С) можуть бути згубними.

Серед зими, коли після відлиги температура знову падає, раніше за інші тканини ушкоджується серцевина, за нею деревина, потім луб, бруньки, кора і камбій, який у більшості випадків характеризується високою зимостійкістю.

Найменш шкідливі наслідки для дерева має замерзання серцевини. Так, пошкодження її в плодушках позбавляє розташовані на них бруньки відкладених запасних речовин. Природно, послаблюється розвиток листових і квіткових пагонів, що розпускаються з них. Іноді наслідком є запізніле цвітіння, але надалі дерево розвивається нормально.

Пошкодження деревини (по ній циркулює вода з розчиненими в ній мінеральними речовинами) веде до порушення правильного водопостачання, а водночас і росту. Але за рахунок поділу клітин камбію наростають нові шари деревини і  дерево відновлюється. Якщо деревина добре визріла, камбій набуває значної зимостійкості. Дерева персиків і груш іноді виживають, незважаючи на те, що деревина і луб сильно побуріли. При пошкодженні камбію відмирають усі тканини, розміщені поруч, і гілки починають засихати.

Дуже небезпечним є пошкодження кори сонячними опіками.

Цікаво, що зовнішні ознаки ушкоджень виявляються не одразу, а лише влітку, іноді навіть наступного року. На них звертають увагу лише тоді, коли з'являються вторинні ознаки у вигляді різних захворювань чи починають усихати гілки. 

Встановлено, що температура темнозабарвленої кори при прямому сонячному освітленні набагато вища за температуру  повітря. Температура тканин на південно-західній поверхні ствола може перевищувати таку на протилежному боці на 20-25 °С. У сонячний морозний день тканини на південній стороні дерева поглинають достатньо тепла, щоб розплавити в них лід, а із припиненням інсоляції температура швидко падає (за 1 годину може знизитися з 1 до -14 °С).

Коли холодні ночі наступають після ясної та сонячної другої половини дня, то швидке охолодження тканин призводить до їх ушкодження. Це так звані сонячні опіки. 

Ступінь опіку може бути різною – від слабких ушкоджень периферичних клітин кори до відмирання всієї кори та значної частини деревини. Влітку опік, як і будь-яка рана, певною мірою заростає. Однак наступного року на тому ж місці виникає новий опік, сильніший, тому що за одне літо рана не встигає покритися досить розвиненою пробковою тканиною. При цьому чим гірші умови росту рослин, чим недбаліший догляд за садом, чим сильніше виснажуються рослини від плодоношення, тим слабше заростає рана від попереднього опіку і тим сильніше виявляється наступний опік.

Так з року у рік опік збільшується, а водночас і посилюється його шкідливий вплив на дерево.

Порушення цілісності провідної системи, спричинене пошкодженням окремих ділянок тканин кори, камбію та деревини, ускладнює рух поживних речовин та води, змінює перебіг фізіолого-біохімічних процесів. В результаті знижується врожайність та якість плодів.

Процес формування опіків починається ще в ранньому віці, на штамбиках молодих дерев, у дорослих дерев він з часом посилюється, особливо при різких перепадах температури у зимові сонячні дні. 

Пов'язане з опіком відмирання частини кори та деревини на південній стороні гілок вже саме по собі шкідливе для дерев.  Дерево втрачає покривну тканину. У цьому місці сильно випаровується вода, що міститься в клітинах деревини, і коли подача води корінням із замерзлого ґрунту припиняється, дерево висихає і швидше може зазнати згубної дії морозів.

Опробковіла покривна тканина стовбура, сучків та гілок є свого роду температурним буфером, який пом'якшує різкі коливання температури та попереджає сильне промерзання внутрішніх тканин.

• На пошкоджених місцях поселяються хвороботворні мікроби та шкідливі комахи, які поступово руйнують рослини, приводячи до передчасної загибелі.
• Невеликі, на перший погляд, пошкодження кори від зимово-весняних опіків призводять до усихання спочатку окремих гілок, а потім і всього дерева.
• На частинах, що відсихають, легко виявити чорний рак – одну з найбільш небезпечних інфекційних хвороб плодових дерев, що виникає на основі поранень кори.

Як же боротися із зимовими сонячними опіками? Оскільки опіки в зимовий час викликаються прямим сонячним промінням, то необхідно захистити від нього рослини. За старим звичаєм більшість садоводів навесні дістає вапно і білить дерева. 

Можна сказати, що це косметичний прийом, який не може запобігти ушкодженням, тому що від побілки по незнятій мертвій корі є користь лише шкідникам. 

Білити рослини, особливо молоді, на яких починаються опіки, треба восени чи взимку.

Побілку штамбів восени треба провести в другій половині листопада, коли зазвичай припиняються дощі. Це роблять у сухий світлий день. В результаті побілки знищується маса шкідливих комах, личинок, яєць, які ховаються в тріщинах кори, а самі дерева захищаються від невчасного нагрівання та переохолодження.

Перед осінньою побілкою ретельно оглядають дерева, очищають їх від лишайників, старих наростів, хворої кори. Рани замазують садовим варом або сумішшю коров'яку з глиною. Відмерлу кору, мохи, лишайники необхідно зібрати та спалити. 

• Побілку роблять вапняним розчином: 2 кг свіжого гашеного вапна і 500 г залізного або 300 г мідного купоросу на 10 л води, дуже добре додати туди глину і гній.
• У розчин можна додати трохи креоліну – для запаху, якого ні миші, ні зайці не люблять.
• Як відлякуючий засіб можна застосувати і м'яту перцеву – пучки трави, а також бузину і чорнокорінь підв'язують до стволиків або розкладають на землі вже під сніг, на мерзлий ґрунт.

Білити потрібно знизу догори і не тільки штамби і основи скелетних гілок, але, по можливості, і самі скелетні гілки. 

Молоді деревця бажано на зиму захистити від зайців та сонячних опіків за допомогою будь-якого обв'язувального матеріалу – картону, руберойду, соломи, очерету, стебел соняшника (обов'язково покладіть приманку для мишей).

При розробці нових технологій у садівництві дослідники довели, що не можна застосовувати для захисту від опіків та гризунів суцільні прозорі полімерні плівки, які спричиняють (або посилюють ступінь) ушкодження за рахунок значного перегріву тканин внаслідок тепличного ефекту. 

Ну, а якщо осіння побілка не зроблена вчасно, коли можна білити дерева? Взимку, у лютому чи березні. Звичайно, це не дуже приємно – холодно, сиро. Однак, як показує практика, останніми роками в січні, лютому, коли немає снігу і часто денні температури досягають +6...+8 °C, а особливо в березні, коли дуже активні сонячні промені, побілити дерева нескладно, і до того ж у цей час побілка особливо ефективна. 

Якщо побілку не зробили ні восени, ні взимку, зробіть це навесні, до розпускання бруньок. Можна побілити вапняним розчином з додаванням глини та коров'яку.

• Рецепт побілки, рекомендований як найкорисніший для плодових дерев будь-якого віку та виду: 4 частини глини, 1 частина золи, 1 частина свіжого коров'яку. Розвести водою до концентрації рідкої сметани.
• Наносити треба на штамб та гілки на висоту, куди рука дістане, окрім молодих гілочок.
• Цей склад універсальний: він захищає від сонця та шкідників, живить кору (у коров'яку міститься азот, а в золі – P, К та ін. Елементи) та стимулює кору до відновлення.
• Можна збагатити склад, додавши на 1 відро суміші по півсклянки купоросу, півсклянки сечовини та кілька таблеток мікроелементів. 

Така побілка тримається довго, добре дихає; намокаючи в дощ, віддає поживні речовини корі і постійно перешкоджає проникненню шкідників та збудників хвороб. Її потрібно повторити у серпні, щоб знищити багатьох шкідників, які у цей час просто встеляють кору дерев.

Взагалі, навчені досвідом садоводи надавали великого значення чистоті та гладкості кори: під чистою, гладенькою корою дуже сильна активність камбію. Боролися і з лишайниками, хоча вони ніяк не шкодять корі, а просто засмічують її.

• Рецепт розчину, яким можна знищити лишайники: 2,5 кг золи, 1 кг солі та 2 шматки господарського мила на 1 відро води. Усі компоненти розчиняють, ретельно перемішують та доводять склад до кипіння.
• Цим розчином обмивають кору і лишайники відпадають.

На жаль, пошкодження кори часто непомітні, зовнішні ознаки виявляються не одразу, а лише влітку. На них звертають увагу, коли з'являються вторинні ознаки різних захворювань, починають усихати гілки. У такому разі лікувати дерево вже складніше.

Тому після кожної зими, навіть якщо вона не була морозною, треба уважно оглянути кору штамба та гілок.

Найчастіше пошкодження бувають у розвилках, у місцях, де гілки відходять від штамба.

Перші візуальні ознаки ушкоджень – різка зміна забарвлення кори, вигляд у неї такий, ніби її облили окропом. У цих місцях кора осідає і присихає до деревини або, навпаки, розмочується і відстає від штамба. 

Знявши багато хворої кори і оголивши велику площу деревини, приступають до лікування ран: зачищають їх гострим ножем до здорової деревини, дезінфікують 1%-ним мідним або 3%-ним залізним купоросом (відповідно 100 або 300 г на 10 л води) і одразу ж замазують сумішшю глини та коров'яку або просто рідкою глиною.

Якщо рани дуже великі, їх обв'язують мішковиною або плівкою, щоб камбій не підсох і міг би "працювати". Невеликі рани можна замазати садовим варом або масляною фарбою на натуральній оліфі, попередньо продезінфікувавши зрізи 1%-ним мідним або 3%-ним залізним купоросом.

Світлана Клименко 

© Журнал "Городник" 

ФОТО: pixabay.com