Використовуються навіть відходи: першосортна макуха йде на виробництво халви, другосортна – на корм тваринам, а лушпиння є чудовим паливом.
Але яким би не був корисним соняшник у сільському господарстві, не можна забувати про декоративні властивості цієї рослини. Адже починалося знайомство з ним саме як із декоративною культурою, яка не дарма одержала назву "квітка сонця".
Якщо ви запитаєте в людей, яку квітку можна назвати символом України, дев'ять із десяти дадуть відповідь – соняшник. Незабутня яскрава картина – поля золотистих "кошиків", що дружно тягнуться до сонця та синього неба.
Кожен із нас добре знайомий із соняшником, але називати його "квіткою" згодні далеко не всі. Однак у Європі – це модна і популярна квітка різноманітних форм і забарвлень.
Виявляється, у світі сьогодні обробляється і продається більше 150 сортів декоративного соняшника.
Якщо простежити динаміку їх появи (три чверті з них виведені селекціонерами в останні роки), то стає ясно, як геліантус – Helianthus (від грецького "геліос" - сонце і “антос” - квіти), набираючи популярності, стрімко входив у моду серед квітникарів.
Насіння цієї рослини було завезено четвертою експедицією Христофора Колумба з Мексики в 1510 р. і висіяно в Мадридському ботанічному саду. Звідси він поширився Європою, а пізніше і по всьому світу під назвою "Трава сонця", або "Перувіанська квітка сонця".
Починаючи з другої половини XVI ст., соняшник вивчають та описують багато селекціонерів, і кожен дає йому свою назву: Herba solis, Flos solis, Solindianus, Corona solis, Solis flos peruvianus, Helianthe mon peruvianum.
Геліотропізм (орієнтація на сонце) суцвіть пояснює одностайність авторів різних країн, які бачили в цій квітці подобу сонця.
Потрапивши до Європи, соняшник довгий час залишався лише декоративною культурою. Він викликав загальне захоплення та інтерес не тільки у ботаніків, про нього писали вірші, зображували на картинах.
Характерно, що у своїй знаменитій серії полотен "Соняшники", Вінсент Ван-Гог зобразив саме декоративні, а не олійні (відоміші нам сьогодні) форми соняшника.
Якщо вести літочислення появи культури соняшника в Європі з початку XVI ст., до його утилітарного використання пройшло не менше 300 років. Соняшникову олію з насіння геліантусу почали випускати у промислових масштабах лише у другій половині XIX ст. З квіткових оранжерей соняшник вийшов на поля Європи, Аргентини та Китаю, і, нарешті, вже у ХХ ст. повернувся на історичну батьківщину – Америку – у новій якості сільськогосподарської культури.
У нас декоративне значення культури геліантусу було майже повністю втрачено, а ось у Європі, Північній Америці, Японії, Південній Африці – навпаки, інтерес до цієї культури лише зростав.
Селекціонери, озброєні сучасними методами генетики та біотехнології, створювали нові сорти та гібриди. Щороку – новинки, кожна новинка – нове слово у селекції виду.
В Австрії, неподалік Відня, відкрився популярний у туристів "Соняшниковий парк", в якому представлено понад 40 видів диких родичів нашого "знайомого", сотні сучасних олійних сортів та гібридів, майже всі – декоративні форми.
З часом хвиля популярності геліантусу докотилася і до України. Дедалі більше сортів надходить на наш ринок, багато дизайнерських студій завозять живі квіти з Голландії та Німеччини.
Швидкому росту світової популярності соняшника сприяють одразу кілька факторів.
Головний з них – невибагливість рослини: посіяне насіння дружно сходить і росте. Лише спочатку потрібно подбати про полив і родючість ґрунту, а далі коріння проникає глибоко в землю, що допомагає подолати і низьку родючість, і невелику посуху.
При багаторазовому посіві (квітень-серпень) легко досягти безперервного цвітіння з початку липня до перших (частіше в листопаді) морозів.
Інший чинник – надзвичайне різноманіття самих рослин.
Можна використовувати сорти будь-якої потрібної висоти – від 3-метрових гігантів до 30-сантиметрових карликів з різним типом розгалуження або одностеблових. Це дозволяє не тільки задекорувати яскравими квітами непривабливі стіни господарських будівель, а й створити яскраву клумбу будь-якої форми, встановити біля ганку мобільну композицію з пишно квітучих "крихіток"-геліантусів у горщиках.
Наступний фактор – палітра забарвлень. Сучасні сорти, крім відомих, мають також інші базові кольори: білий, топленого молока, слонової кістки, лимонний, абрикосовий, помаранчевий, кожен може поєднуватися з антоціаном і давати забарвлення від кремово-рожевих та червоних до фіолетово-бордових, практично чорних квіток.
Вражає і різноманітність розмірів, форм, структури суцвіть декоративних соняшників. Діаметр квіток найрізноманітніший: від 5-6 см до 17-20 см. Крім звичних нам суцвіть із пласким денцем, є ціла серія махрових сортів. В одних суцвіття подібні до суцвіття хризантеми, в інших – до гербери, у третіх – до жоржини, інші – власні типи: різні пласкі і опуклі зірчасті форми. Вражає своїм різноманіттям і форма пелюсток: округлі, довгі, витягнуті з усілякими загинами, скручуваннями тощо.
Наш досвід генетико-селекційної роботи з декоративним соняшником дозволяє припустити, що в недалекому майбутньому сортовий потенціал культури розшириться до кількох сотень, а то й тисяч сортів.
І нарешті, останній у списку (але не за значенням) фактор – функціональність сучасних гібридів.
Соняшник – бджолозапильна культура, дає багато нектару та пилку. Саме рясний пилок раніше стримував широке використання його в зрізанні – квітки залишали на одягу жовті плями, що не відпиралися, а також викликали хворобливу алергію. Тепер винайдений спосіб створення точної, але стерильної копії будь-якого сорту. Нові сучасні гібриди мають чудові суцвіття без пилку. При правильному зрізанні та транспортуванні квітка у вазі зберігається до 10-12 днів.
Мабуть, недалеко той час, коли соняшник стане справді нашою національною квіткою – не лише на безкрайніх полях, а й у будинку, у садах та на клумбах і радуватиме погляд і грітиме душу.
Олександр Першин
© Журнал "Городник"
ФОТО: pixabay.com