Парники бувають різні: поширені конструкції заглиблених у ґрунт та наземних укриттів для овочів

Парові гряди й сьогодні широко використовуються у присадибному господарстві.

Побудова їх дуже проста: копають канаву глибиною 70 см і заповнюють її гноєм. Зверху влаштовують гряду з ґрунту, вийнятого з канави. Розміри та конфігурація такої споруди можуть бути будь-якими. 

Якщо біопалива мало, глибину канави зменшують до 30 см (товщина шару гною 20-40 см), але ефективність таких гряд набагато нижча за заглиблені. Якщо над заглибленою паровою грядою встановити укриття, то вийде парник – найпростіша споруда захищеного ґрунту.

Розвитку технології парникового овочівництва сприяв винахід скла. Використання цього матеріалу призвело до розробки кількох типів парників.

Розрізняють заглиблені у землю, надземні (їх ще називають французькими) та двосхилі (бельгійські) парники. 

Тип парника визначається природно-кліматичними особливостями зони вирощування, наявністю матеріалів та метою його використання.

Облаштування парників 

Заглиблений у ґрунт парник – це котлован, накритий парниковими рамами (мал. 1). Влаштовують такі парники на добре освітлених місцях із низьким рівнем ґрунтових вод. Розміщують їх по довжині зі сходу на захід з таким розрахунком, щоб з північної та східної сторони парника були захисні будівлі або насадження. 

З пофарбованих білою фарбою щитів, дощок можна спорудити світловідбиваючі екрани. Це оптимізує використання сонячної енергії.

Особливість конструкції парників, що відрізняє їх від інших типів споруд, – наявність парубней. Обв'язку влаштовують з чотирьох ошкурених колод діаметром 10-16 см. З південного боку її кладуть на край котловану, а з північного піднімають на 10-12 см – для кращого освітлення рослин і стоку води. Щілини між парубнями і землею ретельно зашпаровують. Парубень підтісують, щоб щільно прилягали рами. Обв'язку роблять з дощок або дернини, заготовленої восени і нарізаної  стрічками завширшки 20 см. З північного боку товщина пласта повинна бути 20 см, з південного – 8 см. Дернину укладають травостоєм вгору. Ширина котловану вгорі – 160 см, внизу – 120 см. Стіни котловану в пухких ґрунтах зміцнюють щитами з дощок. Навколо парника влаштовують канавку для відводу води. 

Глибину котловану вибирають залежно від часу закладання парника. 

Ранні парники, що закладаються у лютому-березні, заглиблюють на 70 см, пізніші (кінець березня-квітень) – на 50 см.

Щоб біопаливо довше зберігало тепло, парник повинен мати не менше 4-5 рам. Найбільш зручні рами – розміром 160х106 см (мал. 2). Їх виготовляють із брусків перетином 6х6 см. Кути кріплять подвійним шипом та дерев'яними шпильками, посилюючи кріплення металевими  трикутниками. Для продовження терміну експлуатації рами бажано пофарбувати атмосферостійким лаком.

Три внутрішні шпроси виготовляють з бруска 4,5х3 см і врізають в обв'язку рам з двох сторін (мал. 2,а).

Перед склінням рами просочують оліфою. Використовують скло завтовшки 2-3 мм, яке кріплять замазкою або штапиком. Можна склити і шматками скла, укладаючи його таким чином, щоб один шматок заходив на інший на 1-1,5 см тільки в один бік.

У пізніх парниках можна використовувати для покриття рам поліетиленову плівку. Нею оббивають рами, у яких замість шпросів для зменшення прогину плівки натягнутий дріт (мал. 2,б). 

Парник можна використовувати для вигонки цибулі, вирощування розсади, отримання раннього врожаю теплолюбних культур огірка, перцю, помідорів, баклажану, для дорощування цвітної капусти в осінній період. 

Двосхилий наземний парник (бельгійський парник) використовують для вирощування високих рослин – помідорів, цвітної капусти та ін. Зовні він нагадує малогабаритну теплицю.

Для більш рівномірного освітлення двосхилий парник розташовують по довжині з півночі на південь, з невеликим поворотом на схід. Крокви вгорі з'єднують гребеневим бруском, в якому з обох боків прорізають глибокі пази. Рами нижньою стороною кладуть на короб, а верхньою вставляють у паз гребеневого бруска. Для утеплення на гребеневий брусок прибивають тонку дошку, яка також захищає парник від просочування вологи.

Двосхилий парник можна зробити з шатровим верхом, покритим плівкою. Торці такого парника закривають трикутними рамами, обтягнутими плівкою або забивають фанерою.

У вітряну погоду та вночі двосхилі парники втрачають багато тепла, тому при їх будівництві потрібно враховувати місцеві кліматичні умови. 

Французький парник зазвичай влаштовують там, де ґрунтові води залягають близько до поверхні ґрунту. Попередньо розігріте біопаливо закладають у правильну пласку купу – "постіль". Товщина шару біопалива в парниках, які закладають у другій половині березня, має бути 50-60 см. На постіль, трохи заглиблюючи, встановлюють короби з нахилом у південну сторону. Через два дні після закладки в парник насипають родючий шар ґрунту та закривають його рамами та матами. Навколо парника влаштовують земляний вал для збереження тепла.

Перевага цього типу парників у тому, що вони мобільні – їх можна переносити з місця на місце. 

Закладка парників 

Обігрівають парники за допомогою біопалива – органічної речовини, яка швидко розігрівається і виділяє велику кількість тепла (гній, побутове сміття, мокра солома, тирса, торф та ін.).

Найкраще біопаливо – кінський або овечий гній. За тиждень він розігрівається до 60-70 °C, а остигає поступово – за місяць до 30 °С. Інші види гною бажано використовувати в суміші з тирсою, торфокрихтою, опалим листям, а також при закладці пізніх парників (кінець березня-квітень). Гній заготовляють наприкінці осені, коли знизиться температура повітря. Його укладають (по мірі надходження) поруч із парником штабелем і ущільнюють, щоб він не розігрівся передчасно. На одну парникову раму потрібно 0,7-1,0 м³ гною. Щоб узимку гній не промерз, його вкривають землею.

Не потрібно закладати гній у парник на зиму: він сильно промерзне і навесні погано розігріватиметься.

За 10-12 днів до закладки парника гній розігрівають перебивкою, натрясаючи його вилами в пухкі купи заввишки до 2 м. Холодний гній змішують із теплим. Якщо гній дуже холодний, його зволожують гарячою водою, а в середину купи кладуть негашене вапно. 

Можна розігріти гній іншим способом. Наприклад, розпалити багаття в купі гною. Для цього зігнутий лист заліза встановлюють над багаттям, а коли з'явиться вугілля, на лист накидають гній, залишаючи отвір для тяги. Перебивку повторюють за два дні. Температура гною має бути не нижче 60 °С. Перевіряють рукою – за такої температури руку в купі довго не протримаєш. Гній "димить" і відчувається запах аміаку. На дно парника гній кладуть, підбираючи його з країв купи – спочатку холодніший, а потім гарячіший. Сірий гній, що перегорів, у парник не закладають.

• Укладають гній пухко – натрясають вилами, ущільнюють (причому краї сильніше), щоб не було порожнеч. 
• Набивають парник до парубнів.
• Накривають рамами і матами і вичікують два дні, поки біопаливо осяде, потім додають його до потрібної висоти.
• Перед засипанням ґрунту біопаливо вирівнюють і посипають вапном-пушонкою з розрахунку 0,5 кг на раму, щоб запобігти розвитку грибів.
• Для парників використовують дернову перегнійну землю. 

Товщина шару ґрунту залежить від виду культури: для вирощування зелені, редиски, цибулі на перо та розсади достатньо 12-14 см, для помідорів та огірків необхідно підсипати ґрунт до 20-25 см. Важливо стежити, щоб від поверхні ґрунту до скла рами було не менше 20 см. На одну раму витрачається до 0,2 м³ землі. 

За відсутності біопалива можна зробити парник на сонячному обігріві. Використовують такий парник із середини квітня. 

Він може бути заглибленим та наземним. У заглибленому парнику котлован роблять глибиною до 40 см, на дно укладають ізоляційний матеріал – щебень, шлак, пісок (шар 10 см). Обв'язку роблять так само, як у парнику на біопаливі. У наземних парниках обв'язку роблять висотою 22-25 см і шириною 160 см для стандартних парникових рам. Парубень встановлюють на підготовлений ґрунт. Для кращого утеплення із зовнішнього боку під стінку парника підсипають земляний вал. 

© Журнал "Городник" 

ФОТО: pixabay.com