Декоративні цілий рік: вічнозелені піраканти у садибі

Піраканти – світлолюбні, посухостійкі кущі, віддають перевагу порівняно теплому клімату, але і в нашому регіоні деякі з них досить добре виглядають і, як правило, легко переносять зиму. Лише іноді, у суворі зими їхнє листя може стати рудим, проте навесні з'являється нове зелене, старе ж поступово опадає. 

Невимогливі до ґрунтів, добре ростуть навіть на вапняних ґрунтах.

Декоративні цілий рік: навесні – рясними білими “хмарками” квіток, восени та взимку – червоними, жовтими та помаранчевими плодами різних відтінків і розмірів (у сортів) та темно-зеленим листям (за винятком дуже суворих зим). 

Піраканти добре виглядають в одиночних і групових посадках на кам'янистих схилах, сонячних гірках, перед будинками, в живоплотах, тому що добре переносять стрижку.  

Розмножуються посівом насіння восени одразу після збору або після обов'язкової стратифікації навесні, здерев'янілими і зеленими живцями, відприскамии, іноді – щепленням на кизильнику.

У центральних районах України краще за інших проявила себе піраканта яскраво-червона (Pyracantha cocсinea Roem.). 

Піраканта яскраво-червона – кущ, висотою до 2 м, з безлистими дрібними та довгими облистяними (до 2,5 см довжини) колючками; листки темно-зелені, довгасто-еліптичні або ланцетні до 5 см довжини, майже шкірясті, блискучі, знизу блідіші, черешок до 2,5 мм. Квіткові щитки від 4 см і більше у діаметрі, квітки в них дрібні білі або рожево-жовті до 8 мм у діаметрі. Плоди кулясті, коралово-червоні. Цвіте у травні, плоди дозрівають восени – у вересні-жовтні.

Природно росте у Південному Криму, на Кавказі, Передній Азії, Італії. У Криму піраканта зустрічається у нижньому поясі гір на сухих сонячних схилах, у урвищах та балках; на Кавказі – у чагарниках, рідше під пологом світлих лісів.

У природних умовах росте на кам'янистих, щебеневих, перегнійно-карбонатних, алювіальних ґрунтах. Світлолюбна.

Найбільш зимостійка серед усіх піракант, витримує негативні температури до -25 ºС. Але все-таки в більш-менш вологих умовах росте значно швидше порівняно з умовами сухих схилів. 

У культурі – з 1629 р. В Україні її вирощують у багатьох ботанічних садах та дендропарках.

В озелененні зустрічається поки що не дуже часто. Щоправда, в останні кілька років піраканту все частіше стали використовувати у різних насадженнях у містах та приватних садах.

Піраканта яскраво-червона має кілька декоративних форм. Окремі тепер можна зустріти і в Україні.

Відрізняються вони в основному будовою куща, інтенсивністю росту, розміром та формою листя, розміром та забарвленням плодів.

Серед декоративних форм в Україні найбільш відомі:

• 'Lalandii' – з сильнішим ростом пагонів, ніж у п. яскраво-червоної, завдяки чому у неї довгі та тонші, ніж у видових рослин, гілки; листя її менш глибоко городчасте, плоди яскраво-жовтогарячі;
• 'Kasan' – плоди цієї форми більші ніж у рослин виду, яскраво червоні;
• 'Soleid d'or' – відрізняється більшими, ніж у виду, жовто-помаранчевими плодами.

У Європі, крім названих вище, популярні і часто використовуються такі: 'Butter cap', 'Ebben', 'Golden Charmer', 'Keesen', 'Mohave', 'Orange Glow', 'Orange Giant', 'Pauciflora' та інші.

У Національному ботанічному саду НАН України випробовувалися й інші види піраканти, такі як P. angustifolia (Franch.) Snheid. – п. вузьколиста; P. crenato-serrata (Hance) Rehd. – п. городчато-пилчаста та P. crenulata (D.Den.) Roem. – п. дрібнозубчаста. Однак вони проявили себе як недостатньо зимостійкі. Усі вони добре почуваються у південних районах України та на Закарпатті. 

А для центральних районів України найбільш придатні видові рослини та декоративні форми піраканти яскраво-червоної у різних насадженнях на різних ґрунтах. 

Надія Трофименко, Андрій Бабицький 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com