Цитрусівництво – екзотичне хобі. На радість нашим колекціонерам останнім часом цитрусові рослини почали активно завозити з Італії.
Всупереч поширеним уявленням, клімат на більшій частині території цієї країни не дозволяє вирощувати цитрусові у відкритому ґрунті.
Основне видове розмаїття тутешніх цитрусів, найстаріші та найпрекрасніші цитрусові сади з унікальними, іноді налічують 500-річну історію, сортами походить саме з тих областей, де взимку досить холодно. Багато сортів ніколи не росли у відкритому ґрунті.
Важко повірити, але 5-7-літровий контейнер повністю забезпечує життєдіяльність рослини з діаметром стовбура до 5 см. Надалі рослину можна омолодити або пересадити на 50-літровий вазон.
Отже утримання «у неволі» цитрусам не шкодить, проте, незалежно від сорту і розміру, вони категорично не переносять (за винятком японських мандаринів) температури нижче –3 °С.
- Тому на зиму італійські садівники переносять дерева, що прикрашали влітку дворики та паркові алеї, до спеціального приміщення без світла та обігріву – це, так би мовити, історична італійська агротехніка.
- На відміну від Італії, у Франції, де зими істотно холодніші за італійські, цитрусові дерева в контейнерах на зиму поміщали в опалювані скляні будівлі, які, власне, на честь апельсинів і отримали назву «оранжерей».
Наша героїня, Тетяна Кузьмук, щоб не позбавляти себе задоволення від спілкування з цитрусами в зимовий період, тим більше, що наливаються та забарвлюються плоди більшості їхніх сортів саме пізно восени, вирішила влаштувати в садибі для них якусь подобу оранжереї.
Ось що вона сама про це розповідає.
«Все почалося банально – із покупки каламондину. Принісши це диво додому, почала думати, що робити далі. З Інтернету дізналася, що в домашніх умовах можна успішно вирощувати цитрусові та отримувати цілком їстівні плоди. І, як кажуть, помчала душа в рай. Далі був куплений лимон, кумкват, ще лимон, ряболистий каламондин і так сорт за сортом — поки не схаменулась, що місця в будинку вже не вистачає.
На сімейній раді було ухвалено рішення будувати оранжерею. Але в результаті вийшов «зимовий садок». Так ніжно він називається тому, що дуже невеликий за розмірами – виділили, що змогли, бо вільних місць на ділянці вже давно немає.
Прибудувати його вирішили до глухої стіни гаража. Визначились із розмірами, завезли матеріали.
Вирили траншею під фундамент. При заливанні фундаменту вмонтували в нього стійки металевого каркаса, до яких згодом приварили поперечні балки і конструкцію даху. Виклали стіну із трьох рядів шлакоблоків, встановили віконні рами з ПВХ-профілю, прикріпивши їх до стійок каркасу. Дах та стелю зробили із стільникового полікарбонату (дах – 10 мм, стеля – 6 мм), вставили склопакети. Змонтували систему опалення з радіаторами – вони підключені до газового казана. Гаражну стіну утеплили пінополістиролом, обклеїли бамбуковими шпалерами. По периметру стін встановили тепловідбивний екран із фольги. Підлога поки що грунтова (під зеленим килимком — гола земля), але плануємо з часом її утеплити».
Ірина Ковальчук
© Журнал "Городник"
ФОТО: автора