Трави, трави, трави: особливості облаштування "степових" садів

 Перш ніж продовжити розмову про свою колекцію злаків, хочу пояснити, що серед садівників невисокі дернини злаків називають купинами, а високі – кущами. Цих термінів я і дотримуватимуся при описі вирощених мною рослин.

Молінія (Molinia). Прикореневе листя утворює горбкоподібну купину заввишки 90 см. Вся краса рослини – у квітконосах. Вони можуть бути прямими чи дугоподібно вигнутими. Піднімаючись до 2 м, квітконоси на кущах граціозно колишуться при найменшому подуві вітру. Насіння вимагає холодної стратифікації (підзимового посіву) або проморожування в холодильнику.

На перший рік після посіву молінія росте повільно, на другий – набагато швидше. Піка декоративності досягає на третій рік. Це архітектурно-мальовнича рослина.

Молінія – рослина прохолодного клімату, але і на півдні при регулярному поливі росте добре. Особливо на трохи підкисленому ґрунті і при легкому притіненні вдень. Для підтримки вологості ґрунту на потрібному рівні я періодично підсипаю навколо кущиків верховий (коричневий) торф, перемішуючи його з верхнім шаром ґрунту. Кущі біля основи іноді мульчую шаром з перегною, хвойного та листяного опаду. Тоді при поливі та під час дощів вода добре вбирається, а не розтікається крапельками.

На мій погляд, ця рослина якнайкраще підходить для заднього плану великих рокаріїв. 

Перлівка висока (Melica altissima). Природний ареал – степи від Південної Європи та Передньої Азії до Єнісея. Добре росте на вапняних ґрунтах. Має видовжене кореневище. Висота стебел може сильно змінюватись в залежності від місця посадки, освітлення. Можливо, і від інших, мені невідомих факторів. У мене кущики виросли до 75 см, пласкі темно-зелені листки до 10 мм шириною на дотик були, як і належить для цієї рослини, шорсткими.

Облистяні стебла, листя, що красиво згинається, японський колорит – все це дуже зворушливо і незвичайно. У сорту Alba, наприклад, колоски кольору слонової кістки, тоді як у Artropurpurea вони червоні. Такі культивари використовують для створення кольорових плям. Біля самої берегової лінії Середземного моря бачила цілі "монополянки" перлівки. Вони вільно росли без жодних опор. Дуже красиво! Але щоб кущ у саду виглядав доглянутим, не поліг під натиском вітрів і дощів, його все ж таки доводиться підв'язувати. Цікава у перлівки форма суцвіття. Воно сприймається як одностороннє та густе. Кінчики, немов крапельки чи пензлики, прикрашені червоним. Мені вони нагадують гірлянди бурульок. Згодом вони перетворюються з бурульок на лусочки, колидозріває насіння.

Перлівка переносить навіть суворі зими, її морозостійкість -28 °С (5-я зона). Але від застою води у зоні коріння легко гине. 

Крім названих, бачила у продажу перлівки nutans, cilata, transilvanica. Остання називалася Red Spire, а, судячи з картинки, колосся її має бути бронзового кольору. Інформація з інших джерел: рослина добре виглядає в альпінаріях та сухих букетах, не розповзається, утворює щільні дернини, але, на жаль, під загрозою зникнення. "Зоряна година" трансильванки  настає в момент дозрівання насіння, коли колоски розпушені, набувають білого кольору і високої декоративності. 

До плюсів (чи навпаки, мінусів?) можна віднести багатий самосів. Позитивне чи негативне ставлення до самосіву залежить від ваших цілей та потреб. Якщо бажаєте отримати галявину перлівки, самосів вам тільки на руку. Не потрібен самосів – зріжте суцвіття, не чекаючи дозрівання насіння, висушіть у трубочці з газети, і сухоцвіт готовий.

Польовички (Еragrostis). У жодному разі не слід їх плутати з мітлицею паростковою. Це різні рослини, і цілі їх застосування також різні. Порадували всі придбані 4 сорти як однорічний Тефф, так і багаторічні.

Польовичка має і другу назву – абіссинська любовна трава. Завдяки ажурному листю вона напрочуд граціозна. Коренева система злаку дуже маленька. Волотки не обсипаються роками, чудово виглядають у букетах із сухоцвітів. Це також чудовий матеріал для живих букетів. Сіяти Тефф для цих цілей можна з березня (сходить вже за температури 9 °С) і до кінця червня, щоб мати матеріал для зрізування до глибокої осені. Для експерименту я посіяла кілька насінин в одну лунку на початку серпня. До холодів утворився щільний масив із листя, але ніжна хмарка волотей так і не з'явилася. У грудневі нічні падіння температури до - 4 °С трава зовсім не постраждала! Стояла первозданно зелена та гарна, не полягала.

Я купила сорт багаторічної польовички під назвою Blue eros. Травичка любовна, та ще й голуболиста. Її листя за кольором схоже на листя вівсяниці сизої, але вони довші. Колоски у польовички на тонкій граціозній ніжці, гнучкі та ажурні. Морози до -23 °С (6-а зона вирощування) виносить без випадіння. 

Польовички, як і перлівки, на півдні найчастіше цвітуть на рік посіву. Деякі багаторічні польовички можуть рости до 1 м і більше. Якщо їх посадити в ряд, то можна легко розділити кущик "проділом" на 2 частини і отримати справжні гриви. Але такі сорти краще садити на рельєфі, щоб гриви звисали вниз. Всі, без винятку, види та сорти польовички (однорічні та багаторічні) віддають перевагу родючим супіщаним ґрунтам.

Цікаво, що ефіопські спортсмени, особливо атлети, вживають у їжу хліб із борошна польовички Тефф. У ній багато кальцію, фосфору, заліза, барію, а також містяться білок та 8 амінокислот, що стимулюють флору кишечника. Хліб печуть без дріжджів та соди. 

Щучник (Deschampsia), або луговик.

Щучник дернистий (D. caespitosa) в перший рік посіву не зацвів, але зворушив розпластаною купиною-дернинкою. Начебто рослина наділа перуку, а волосся зачесати не встигла. Так вони і стирчать у різні боки, дивуючи і мене, і гостей. 

Щучник дернистий залишається зеленим навіть у холодні зими. Хоча й у нього з настанням морозів кінчики листя бліднуть. У Києві він зацвітає у червні, тоді над 50-сантиметровим листям з'являються хмари колосків. У південних областях цвітіння настає на два тижні раніше. Квіткові волоті великі, по мірі дозрівання змінюють колір із зеленого на жовтий, а в кінці – на золотистий. Зелене з бронзовим відливом листя у сорту Bronzeschleier, золотисто-жовте – у Goldschleier, що вразив мене. Вибілені суцвіття демонструє сорт Goldtau.

При вирощуванні луговика важливо знати, що ця рослина любить вологий ґрунт. Щодо його кислотності думки різні. Але найчастіше зустрічається пропозиція вирощувати рослину на підкисленому грунті. 

Щучник звивистий (D. flexuosa) сорту Золоті Татри навесні дивує молодим яскраво-жовтим листям. Дорослішаючи, листя стає зеленим, але все одно присутній відтінок жовтого. Воно дугоподібне, його безліч: тонке, вишукане, висотою всього 16-17 см. Квітки зібрані в колоски – блискучі бронзові або фіолетово-бронзові. Суцвіття, що розвинулися повністю, піднімаються високо над листям. Їх можна використовувати у сухих букетах.

Засушені квітки луговика дернистого Золота вуаль забарвленням нагадують пергамент. Їх часто використовують у сухих букетах. Вигнуті квіткові головки довжиною трохи більше 30 мм можуть стати окрасою композиції із живих квітів. 

Оскільки щучник звивистий полюблює ховатися від прямих сонячних променів, він може скласти хорошу компанію іншим "любителям" затінювання – бузульникам, роджерсіям, хостам. У літературі її рекомендують висаджувати у вересовому саду. Думаю, це буде дуже красиво. 

Валентина Грипас 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com