"Гарбуз на паличці": особливості вирощування пасліну ефіопського

Багатоликий прибулець

Паслін ефіопський (Solanum aethiopicum) родом з африканського континенту, згодом набув поширення в Азії та Європі. 

Це напівкущ, близько 2,5 м у висоту, з міцними зеленими стеблами, подовженим листям, покритим волосками, а іноді і шипами, залежно від сорту. Квітки дрібні, білі або фіолетові, типові для родини пасльонових.

Плоди овальної або округлої форми, з гладенькою або борозенчастою шкіркою. Забарвлення плодів у технічній стиглості варіюється від світло- і темно-зеленого до білого і чорного, в біологічній стиглості плоди стають червоними або червоно-помаранчевими, що пояснюється високим вмістом у них каротину.

Смак м'якоті може бути солодким або гірким, залежно від сорту. Сорти з плодами овальної форми відрізняються особливо гірким смаком.

Паслін ефіопський часто обробляють як однорічну рослину, але, як правило, це багаторічник зі здев'янілими стеблами, здатними переносити зиму.

Виділяють 4 групи сортів пасліну ефіопського:

• Shum Group з овальними червоними плодами різного розміру;
• Gilo Group – рослини мають голі дрібнолисті пагони, які вживають як шпинат. Вирощують в Уганді на осушених болотах;
• Kumba Group – рослини з їстівним великим листям і ребристими плодами. Солодкі плоди вживають у сирому вигляді. Вирощують у Сенегалі;
• Aculeatum Group – колючі декоративні рослини з червоними та гіркими на смак плодами.

Паслін ефіопський активно вирощують як овочеву культуру у країнах Карибського басейну, Африки, Південної Америки, а також на півдні Італії.

Крім того, рослину застосовують у народній медицині для лікування низки захворювань.

У різних регіонах Африки коріння та плоди рослини використовують як заспокійливий засіб, а також для лікування кольок та нормалізації кров'яного тиску. Отриманий при протиранні листя сік допомагає при гінекологічних хворобах. Подрібнені та протерті плоди – гарний засіб для промивання шлунка.

Цікаво, що представники деяких народностей на південному сході Нігерії, за традицією, підносять плоди гіло на знак гостинності.

Екзотичні плоди цікаві для флористів. Стебла очищають від листя і сушать, як звичайні сухоцвіти. Висушені плоди набувають помаранчевого забарвлення і нагадують мініатюрні гарбузи. Засушені гарбузи на паличці декоративно виглядають у вазах. Втім, як їх використовувати, залежить від вашої фантазії, паслін буде яскравим акцентом у будь-якій композиції.

Агротехніка без премудрощів

Паслін ефіопський – рослина тепло- та вологолюбна, в умовах України вирощується розсадним способом.

Вегетаційний період – 4 місяці. Насіння проростає при температурі 22–26 °С. Догляд за розсадою такий самий, як і за іншими пасльоновими. Оптимальна температура для росту та розвитку рослин – 18-20 °С.

Гіло комфортно почувається як у відкритому ґрунті, так і в 2-3-літровому контейнері на підвіконні. Він виглядає дуже мальовничо і легко складе конкуренцію кімнатним декоративним перчикам.

Розсаду пасліну ефіопського рекомендують висаджувати у відкритий ґрунт у 30-35-денному віці (5-7 справжніх листків). Краще робити це наприкінці травня, коли мине загроза поворотних заморозків.

Але я свою розсаду, яку вирощувала у звичайних пластикових стаканчиках, наважилася висадити у відкритий ґрунт у віці 20 днів. Оскільки у пасліну велике листя і йому необхідно багато простору для нормального розвитку, рослини висаджувала на відстані 45-50 см одна від одної.

Паслін ефіопський віддає перевагу нейтральним ґрунтам з показником кислотності рН 5,5-7,0.

Рослини швидко ростуть, цвітіння настає на 40-100 день після посіву. Ріст та цвітіння мають тривалий період, проте зупиняються, коли на кущі сформувалася достатня кількість плодів.

На моїй ділянці гіло продовжував цвісти до кінця жовтня. Щоправда, вересневі заморозки трохи пошкодили верхнє молоде листя, але в цілому рослини особливо не постраждали.

Врожайність однієї рослини – від 500 г до 8 кг, залежно від сорту та умов вирощування.

Паслін ефіопський не залишає байдужими любителів екзотики. Тим більше, що ця високоврожайна овочева культура чудово росте у наших краях.

Олена Семенченко

Журнал "Огородник" 

ФОТО: автора