Що потрібно абрикосу? Багато світла та тепла

Плоди абрикоса дуже смачні. Висока харчова цінність плодів абрикосу обумовлена їх багатим хімічним складом – широким спектром вітамінів, амінокислот, органічних кислот, мінералів та дубильних речовин, а також цукрів, які переважно представлені сахарозою. 

У здоровому та збалансованому харчуванні людини, у профілактичних та лікувальних цілях плодам абрикосу та продуктам їх переробки відводиться важлива роль.

Так, успішній підтримці нормального складу та формули крові сприяє підвищений вміст у плодах абрикосу заліза. Хоча цей елемент у великих кількостях є у багатьох овочах та фруктах, проте тільки в абрикосах він знаходиться у легкозасвоюваній формі.

Для профілактики спазмів судин та інших захворювань судинної системи організму необхідний магній, який у великій кількості (близько 160 мг%) міститься в сушених абрикосових плодах. У них є також калій (понад 300 мг%), відповідальний за виділення рідини з організму.

Біологічно активні речовини, що містяться в плодах абрикосу, сприятливо діють на ростові процеси організму, зір та ін. 

• Солодке насіння абрикоса (в ньому – 29-58% жиру і до 30% білка), використовується в їжу та в кондитерському виробництві.
• З гірконасіннєвих плодів отримують абрикосову олію, що знайшла застосування в медицині. 

Переваги абрикоса як плодової породи виявляються в інтенсивності росту, скороплідності та швидкому нарощуванні врожаю. Його плоди дозрівають після черешні та вишні, плодоношення різних сортів триває до початку дозрівання сливи, персика, ранніх сортів яблук та груш. 

Абрикосу, в силу еколого-географічного походження та біологічних особливостей, потрібно багато простору, світла та тепла. 

У центральних та північно-східних регіонах України як для окремих дерев, так і для абрикосових садів необхідно вибирати ділянки, розташовані на височині або в середній її частині та захищені з північного та східного боку.

У жодному разі не можна висаджувати абрикос у низинних місцях, ярах, вздовж берегів водойм і річок, оскільки у весняний період (цвітіння та зав'язування плодів) тут накопичується сире та вологе повітря і частіше спостерігаються весняні заморозки, що знищують весь урожай. Особливу чутливість до заморозків виявляють квіти та молода зав'язь абрикоса, яка може обсипатися навіть при різкому коливанні низьких позитивних температур.

Хоча абрикос не можна віднести до вибагливих пород, але краще він вдається і дає смачні та якісні плоди на легких, добре аерованих, але досить родючих ґрунтах з підвищеним вмістом карбонатів, на які інші породи можуть негативно реагувати. 

Високу продуктивність абрикосові насадження можуть мати навіть на ґрунтах із pH 7,0-8,5. 

На важких, глинистих, недостатньо пухких ґрунтах, тих, які погано прогріваються, а також з високим стоянням ґрунтових вод абрикос не вдається; на деревах часто спостерігається сильна камедетеча, плодоношення нерегулярне, плоди неякісні, дерева часто гинуть.

Для абрикосу небажані й надто родючі ґрунти, надлишок азотних добрив, оскільки такі умови викликають сильний вегетативний ріст та затягують ростові процеси, що призводить до поганого визрівання деревини, зниження зимостійкості та продуктивності рослини.

На дачних і присадибних ділянках для абрикосових дерев потрібно вибирати теплі, добре захищені від вітру сонячні прогріті місця, не затінені іншими деревами або будівлями. 

Тільки за дотримання цих умов можна розраховувати на високий урожай якісних плодів.

У сприятливих умовах деякі сорти абрикоса зав'язують занадто багато плодів, дерево не в змозі їх "виховати", такі плоди – дрібні і несмачні. Іноді такі дерева можуть навіть загинути від виснаження. В цьому випадку необхідно вдаватися до видалення (нормування) плодів.

• Операцію проводять, коли плоди досягнуть величини лісового горіха, видаляють третину або половину зав'язі.

Абрикос формувався в гірських умовах і пристосований до помірно холодної зими, без різких перепадів температури та значних весняних заморозків. До цих умов пристосовані і його генеративні бруньки, що мають короткий період глибокого спокою. Максимальна зимостійкість генеративних бруньок у більшості сортів у період глибокого спокою спостерігається у грудні - на початку січня, коли вони витримують зниження температури до -21...-24 °С, при виході зі спокою (лютий-березень) вони витримують -10...-12 °C, а найбільш небезпечні для абрикоса весняні заморозки, коли температура -5...-6  °С викликає повну загибель бруньок. 

У промисловому та аматорському садівництві основними підщепами для абрикосу служать абрикос (жердель), алича, мигдаль, в окремих випадках – певні сорти сливи.

Вибір тієї чи іншої підщепи визначається кліматичною зоною і, головним чином, типом ґрунту.

На легких і сухих ґрунтах, які у тому числі містять карбонати, використовують у якості підщепи абрикос. Щеплені на ньому дерева відрізняються великою силою росту, довговічністю, регулярними та щедрими врожаями якісних плодів. Це основна підщепа для промислових насаджень абрикоса в регіонах, сприятливих для вирощування цієї культури. 

Абрикос як плодова культура відноситься до посухостійких порід. Однак цього не можна сказати про всі його сорти. Коренева система у абрикоса, щепленого на жерделі, в основному залягає поверхнево, тому в неполивних умовах не може забезпечити рослині нормальний водний режим, а отже, і регулярний якісний урожай.

На сухих піщаних ґрунтах абрикос вирощують на мигдалі, при цьому дерева не відрізняються особливою довговічністю, часто спостерігається камедетеча. 

У аматорському садівництві цю корисну та потрібну культуру часто вирощують на мало сприятливих ґрунтах: важких, погано аерованих, перезволожених. У цих умовах у якості підщепи використовують аличу або сливу, що дозволяє подолати несприятливі фактори, частково жертвуючи якістю врожаю. 

Враховуючи світлолюбний характер абрикосу, силу росту, родючість ґрунту та можливість зрошення, дерева розміщують у ряду на відстані 5-8 м і таку ж відстань залишають між рядами. Це унеможливлює затінення.

Покращена вазоподібна і без'ярусна форми крони оптимальні для культури абрикоса, оскільки забезпечують потрібний світловий режим, хороше провітрювання і як наслідок – якісні плоди.

• При формувальній обрізці дерева потрібно видалити частину скелетних гілок, інакше сформувати правильну і незагущену крону буде непросто.
• У цей період, який характеризується активним приростом, необхідно укорочувати гілки основних та наступних порядків на 2/3 або навіть на половину їх довжини, щоб стимулювати бічне розгалуження та запобігти оголенню скелетних гілок після відмирання плодової деревини. 

Існує помилкова думка, що абрикосове дерево не потребує обрізки після завершення формування крони. Це не вірно.

Для забезпечення стабільного та якісного плодоношення дерево потребує щорічної обрізки, яка стимулює циклічне утворення плодової деревини. Природний процес відновлення плодової деревини у абрикоса проходить дуже повільно (2-3 роки) і без його стимулювання обрізкою спочатку настає перевантаження врожаєм, дрібніння плодів, згасання приросту, а потім 2-3-річний період зі слабким урожаєм, внаслідок погіршення закладки квіткових бруньок.

Вивести дерево із цього стану можна лише за допомогою обрізки.

На абрикосі іноді застосовують літню обрізку (загальновідомий прийом, який можна рекомендувати в аматорському садівництві для затягування ростових процесів та диференціації квіткових бруньок), в результаті частина генеративних бруньок зацвітає пізніше.

• Обрізку проводять у червні, на тлі зрошення та оптимального мінерального харчування, що сприяє тривалому росту пагонів. Цей прийом дозволяє розтягнути період цвітіння та дозрівання частини плодів приблизно на 5-10 днів.

Збір плодів потрібно проводити кілька прийомів, оскільки в більшості сортів плоди дозрівають не одночасно. Не можна допускати перезрівання плодів на дереві, це призводить їх до швидкого псування та погіршення смакових якостей.

Зняті заздалегідь, за 2-3 дні, плоди в лежці набувають властивих сорту смакових якостей.

В даний час сортимент абрикоса досить різноманітний як за термінами дозрівання, так і за пристосовністю до різних регіональних умов. Завдяки цілеспрямованій селекційній роботі, проведеній в Інституті садівництва УААН, навіть для центральних і північних регіонів України, можна підібрати сорти, які дозріватимуть близько 1,5 місяців, деякі з них мають підвищену зимостійкість квіткових бруньок. 

Микола Матвієнко 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com