Чарівні черевички: сорти і види орхідей роду пафіопеділум

Назва роду походить від грецького рарhos – острів з храмом, присвяченим Венері, і pedilum – черевичок.

Стебло у всіх представників роду пафіопеділумів укорочене, листя ремінеподібне, дворядне, зеленого кольору, однотонне або строкате, утворює розетку, квітки поодинокі або зібрані в дрібноквіткові суцвіття.

Верхній чашолисток (в літературі з квітникарства званий "вітрилом") прямий, яскраво пофарбований, бічні – повністю зростаються, утворюючи так званий сінсепалум. Дві пелюстки розташовані горизонтально (іноді звисають), третя (губа) – має характерну форму туфельки, завдяки чому рослини відомі під назвою "черевички". 

У природі пафіопеділуми поширені в Південній і Південно-Східній Азії і на прилеглих тропічних островах (від Південної Індії на заході до Соломонових островів на сході, і від Гімалаїв на півночі до острова Ява на півдні).

Більшість видів – гумусні епіфіти – виростають, як правило, в важкодоступних місцях: на степових схилах гірських вершин, в ущелинах стрімких скель.

У оранжерейній культурі черевички були надзвичайно популярні на початку ХІХ ст., коли їх вперше завезли в Європу з Індії. Відкриття все нових і нових видів стимулювало селекційні роботи. Майже 150 років в колекціях ботанічних садів і аматорських переважали гібриди.

В останні десятиліття зріс інтерес до природних видів, що, швидше за все, пов'язано з відкриттям на півдні Китаю – півночі В'єтнаму в середині 80-х років XX ст. нових чрезичайно декоративних видів пафіопеділумів.

В даний час попит на них у всьому світі величезний – обсяг нелегального вивезення дикорослих видів з місць їх природного проживання в різні країни Америки та Європи становить кілька тонн в рік, в результаті чого популяції різко скорочуються. Великої шкоди завдає не тільки пряме знищення цих рослин, а й зміна екологічних умов в місцях їх росту, викликана господарською діяльністю людини (вирубка лісу, розорювання територій під сільськогосподарські культури, лісові пожежі).

Наприклад, місцеве населення південних провінцій Китаю, заготовлюючи деревину на паливо, вирубує переважно великі дерева. Це призводить до ерозії ґрунту, зміни гідрологічного режиму, а в підсумку до швидкої деградації рослинності –  особливо страждають від посухи пафіопеділуми.

Вирощування і розмноження черевичків в умовах культури сприяє їх збереженню як біологічного виду.

• Пафіопеділуми вирощують в керамічних горщиках в субстраті, що складається зі шматочків соснової кори, сфагнового моху і подрібненого пінопласту (pH – 6,5-7,0).
• Шар дренажу повинен займати 1/3 висоти горщика.
• Пересаджувати рослини краще після закінчення цвітіння.

При цьому кореневу шийку слід заглиблювати в субстрат не більше ніж на 1-1,5 см. Недотримання цього правила призводить до загнивання листя і загибелі рослини.

• У період інтенсивного росту черевички поливають рясно, під час відносного спокою – помірно. Незважаючи на те що пафіопеділуми вологолюбні рослини, субстрат між поливами повинен злегка підсихати.

Найпростіший спосіб розмноження в домашніх умовах – поділ куща.

За температурним режимом вирощування пафіопеділуми поділяють на дві групи: теплолюбні і холодолюбиві.

Теплолюбні – Делената (Р. delenatii), мозолястий (Р. callosum), гарненький (P. bellatulum), Сукхакуля (P. sukharulii).

Оптимальна температура для них впродовж всього року складає  22-26 °С. Представники цієї групи, як правило, цвітуть в різні пори року по мірі дозрівання пагонів. Однак початок цвітіння того або іншого виду в умовах культури збігається з початком або кінцем посушливого періоду в місцях його природного росту. 

Пафіопеділуми чудовий (Р. insigne), гарний (Р. venustum), Спіцера (Р. spicerianum) та інші високогірні види відносяться до холодолюбивої  групи.

Їх вирощують в осінньо-зимовий період (температура 16-18 °C вдень і 12-15 °C вночі). У літній період денна температура не повинна перевищувати 26 °C.

Для даної групи характерна періодичність у розвитку. У період росту (квітень-вересень) рослини спочатку вимагають рясного поливу, потім його зменшують, а температуру знижують, що необхідно для закладки квіткових бруньок.

У колекціях ботанічних садів і аматорських найчастіше зустрічаються такі види:

Пафіопедилум чудовий (P. insigne). Це перший вид роду, відкритий Н. Валішем в східному Непалі в 1821 р. Цвітонос (до 30 см) зеленого кольору з червоно-коричневим опушенням і однією квіткою, діаметр якої досягає 12 см. Тривалість цвітіння – 2-25 міс. Цей вид ідеально підходить для вирощування в кімнатних умовах, добре росте, щорічно цвіте (листопад-лютий) навіть при відхиленнях від оптимальної температури. Існує безліч різновидів, що відрізняються забарвленням квіток.

Пафіопедилум Делената (Р. delenatii). Вид виявлений в 1913 р. у В'єтнамі (в природі виростає в горах на гранітних скелях на висоті від 800 до 1200 м) і названий на честь А. Делената (директор одного з ботанічних садів у Франції, де вирощувалися перші рослини цього виду). Стебло коротке (до 3 см) з дворядно розташованим листям (3-7) "мармурового" забарвлення. Квітконіс (висота до 15 см) з великими (до 8 см в діаметрі) блідо-рожевими квітками (1-2). Особливої  чарівності їм надає коротке опушення на частках оцвітини. Тривалість цвітіння – до 2 місяців. 

Пафіопедилум красивий (Р. venustum). В умовах культури цвіте в лютому-березні. Квітконіс густо опушений, темно-пурпурового кольору, як правило, з однією великою (до 8 см в діаметрі) квіткою. Квітки бувають різноманітного забарвлення, що пояснюється географічною ізоляцією окремих популяцій виду в природі. Певну декоративність має листя цих рослин – темно-зелене, зі світлими плямами на верхній стороні і пурпуровим відтінком – на нижній.

На відміну від більшості представників роду черевичків, в природі цей вид зустрічається на великій території, переважно в густому лісі або в тіні на степових ділянках, південно-східних схилах Гімалаїв на висоті до 1600 м над рівнем моря.

Пафіопедилум оголений (Р. tonsum). Видова назва пов'язана з відсутністю опушення на частках оцвітини. Квітконіс темно-зеленого кольору з пурпуровими плямами. Відмітна особливість – дуже великі (до 10 см в діаметрі) неяскраві квітки, в забарвленні яких гармонійно поєднуються оливково-зелений, кремово-білий і пурпуровоно-коричневий кольори. Листя таке ж декоративне, як у пафіопеділума красивого. У природі зустрічається на західних схилах гір островів Суматра і Калімантан на висоті до 1000 м над рівнем моря. 

Пафіопеділум Фейрі (Р. fairrieanum). Батьківщина – Південно-Східна Індія, де рослини ростуть на скелях і степових схилах на висоті до 2000 м над рівнем моря. Цвіте в листопаді-грудні. Квітконіс темно-зеленого кольору з червоним опушенням, має найчастіше одну квітку (до 7 см в діаметрі). Характерна особливість – наявність відігнутих назад хвилястих по краю пелюсток.

Історія відкриття цього виду вельми цікава. Перші екземпляри були привезені в Англію в 1857 р. і продані на аукціоні в Лондоні. У жовтні цього ж року в Лондонському садівничому товаристві квітникар-любитель Т. Фейрі представив свою квітучу рослину. На його честь і названий вид.

Однак помилки, допущені в догляді за пафіопеділумами при вирощуванні в класичних англійських теплицях (висока температура, відсутність свіжого повітря), призвели до того, що до кінця XIX ст. в культурі залишилися тільки поодинокі екземпляри цього виду. 

Людмила Буюн, Людмила Ковальська

Журнал "Огородник"

ФОТО: pixabay.com