Квітка нереїд: прекрасна, цілюща, небезпечна...

За грецькою міфологією нереїди – прекрасні та лагідні дочки морського божества, що повинні були ховатися від сонячного світла, морських чудовиськ та навіть від людського ока. Тому вони мешкали в заростях особливих рослин, де їх було не лише важко, а й небезпечно шукати. Рослину, яка ховала у своїх нетрях нереїд, назвали “неріум”.

Батьківщина неріума – Середньоморське узбережжя (Італія, Іспанія, Греція, Північна Африка), де він вільно зростає вздовж річок, утворюючи дуже густі хащі, особливо в місцях, де річки впадають у море. 

Це здерев'янілий кущ з супротивним подовжено-загостреним листям та ніжними запашними квітками.

В наш час завдяки декоративним властивостям неріум поширений в регіонах с субтропічним климатом. А в країніх з помірним кліматом, де зимою бувають морози, рослини вирощують в захищеному ґрунті.

Слід відзначити особливу здатність неріума зростати в умовах перегрітого, забрудненого газом та пилом повітря. Тому його рекомендують вирощувати в таких місцях, де інші рослини практично не виживають.

Головні вимоги неріума – високий рівень освітленості та правильний полив. Коли світла достатньо, неріум утворює тендітні квітки з дуже приємним ароматом та різноколірним забарвленням – від темно-рожевих до білих, є і жовті. Квітне практично все літо. Розрізняють сорти за величиною, забарвленням та формою квіток, а також за ступенем махровості.

Віддавна були відомі не лише декоративні, а й лікувальні властивості рослини.

Тому інша назва неріума, більш відома в наших краях – олеандр (“оле” перекладається як олія, “андр” – витязь). Іншими словами, олія для витязів. В давні часи лікувальні препарати з олеандра виготовляли на олійній основі, тому перша частина назви зрозуміла. А от на другій слід зупинитися та розглянути її детальніше. Спеціалісти віднайшли в складі олеандра певні речовини – глікозиди (неріїн, неріантин, неріолін, олеандрин, розеїн) та встановили, що вони впливають на серцевий м’яз краще ніж ліки з наперстянки та строфанта, відновлюють багато функцій серця. 

Але сік листя, кори, витяжка з деревини та коренів олендра дуже токсичні для людини, їх передозування призводить до параліча серцевого м'язу, а це дуже небажані наслідки не лише для витязів, а й для всіх інших. 

У зв'язку з підвищеною отруйністю олеандра препарати, виготовлені з нього, вживають у гомеопатичній кількості. 

Однак у часи наших прабабусь олеандри вирощували чи не в кожній хаті. Можливо, на нього тоді буда мода, або його любили за лікарські властивості чи високу витривалисть та декоративний вигляд. 

Вирощувати цю рослину не складно.

• Олеандр не вимогливий ні до ґрунту, ні до добрив.
• Хоча в природі зростає на берегах річок, в кімнатних умовах в контейнері переносить часткове підсушення землі. Жорстке шкірясте листя дуже економно використовує вологу, тому рослина досить посухостійка.
• Особливе ставлення у олеандра до світла. В тіні рослина не може утворювати пружні пагони, страждає від шкідників та хвороб, втрачає декоративний вигляд. Тому в теплий період року горщики з олеандром треба виносити на балкон, терасу чи в сад, де кущі зможуть отримати необхудну кількість сонячних променів та покращити своє здоров’я.

Олеандр легко розмножувати. Зрізані з верхівок в травні-червні живці з 3-4 пучками листя гарно укорінюються в піску або іншому субстраті (іноді навіть в пляшках з водою). Оскільки листя економно використовує вологу, живці не висаджують в теплицю, їх не треба накривати банкою чи пакетом. При цьому не обов’язково навіть виставляти на сонце, можна тримати і в тіні, час від часу бризкаючи на них водою.

Можна виростити олеандр і з насіння, яке дозріває наприкинці жовтня. В регіонах з субтропічним кліматом та й в помірних широтах (за умови цвітіння на відкритому повітрі) квітки запилюються метеликами та утворюють плоди з насінням. Зрілі сухі округло-подовжені коробочки тріскаються, з них висипається невеличке брунатне насіння з крилатками як у кульбаби, яке розноситься вітром. Висівати його потрібно одразу після збору на глибину не більше 1 см. Сходи з'являються без стратифікації та інших біологічних особливостей.

Однак при розмноженні живцями отримують рослини, ідентичні материнським. Олеандри, вирощенні з насіння, виглядають інакше, ніж батьківські, особливо відрізняються забарвленням та махровістю квіток. Це дає можливість виростити унікальні рослини та отримати новий сорт з красивою назвою. 

Всеволод Грабовський 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: автора