За царя Гороха: використання, особливості та агротехніка культури

Ботанічний опис

Горох посівний (Pisum sativum L.) – однорічна трав'яниста рослина з тонким сланким стеблом, простим або розгалуженим. Коренева система стрижневого типу, добре розгалужена і глибоко проникає у ґрунт. Листя парноперисте, закінчується гіллястими, закрученими вусиками. Квітки обох статей, самозапилювальні, метеликового типу, розташовані по 1-2 у пазухах листя. Суцвіття – кисть, плід – боб (у народі – стручок) з 4-10 насінинами. Форма та забарвлення насіння різноманітні, поверхня у них гладенька або зморшкувата. Маса 1000 насінин – до 400 г.

Хімічний склад 

У зерні гороху міститься 22-35% білка, 22-60% крохмалю, 4-10% цукру. У гороховій соломі 8-16% білка, тобто у 2-3 рази більше, ніж у соломі інших злаків (тому вона вважається одним із найкращих субстратів для промислового вирощування гриба гливи).

Серед овочевих культур горох містить найвищу кількість білка. За вмістом ряду незамінних амінокислот (цистин, лізин, триптофан, метіонін) його білки подібні до білків м'яса.

Зріле насіння містить до 1,5% жиру, 5-7% клітковини, 2,5-3,5% золи, вітаміни А, В1, В2, С, РР, ферменти, а також каротин, солі калію, кальцію, фосфору та заліза.

Біологічні особливості

Горох – дуже скоростигла зернобобова культура. Це холодостійка рослина. Насіння починає проростати при температурі 1-2 °С. Сходи переносять весняні заморозки до -4...-5 °С, тому сіють його у дуже ранні терміни. Горох досить вимогливий до вологи (особливо під час проростання зерна) та ґрунті. Підходять для нього чорноземи, суглинні та супіщані ґрунти. Високі врожаї дає на осушених болотяних ґрунтах. Рослина погано переносить затінення. На коренях у гороху є бульбочки, які починають формуватися у фазі 5-8 листків. Бульбочкові бактерії засвоюють азот з повітря, фіксують його та збагачують ґрунт (від 50 до 100 кг на 1 га).

При підвищеній вологості горох вилягає, тому його висівають у суміші з вівсом, фацелією, гірчицею та іншими культурами, що дозрівають одночасно з ним. 

Агротехніка та розмноження

Восени ґрунт під горох орють або глибоко перекопують, навесні закривають вологу.

Одна з важливих умов отримання високого врожаю гороху – ранній посів, при якому сходи з'являються дружно, рослини добре розвиваються, менше уражаються хворобами (іржа, борошниста роса) і пошкоджуються шкідниками (клубеньковий довгоносик, попелиця). Перед посівом насіння гороху піддають повітряно-тепловому обігріву, що сприяє підвищенню енергії проростання, схожості, а надалі — росту та розвитку рослин.

• Норма висіву гороху –10-15 зерен на 1 м².
• Глибина загортання насіння 3-5 см (на чорноземах), 8-10 см (на піщаних ґрунтах).
• Висівати насіння потрібно в рясно политі борозенки, буквально в багнюку, на глибину не менше 6 см, через 8-12 см один від одного, мульчуючи зверху пухким ґрунтом.
• Цвітіння починається через 30-55 днів після посіву.

Стручки можна збирати "на лопатку" через 8-10 днів після цвітіння – стулки цукрових сортів в цей час залишаються соковитими, а насіння тільки починає формуватися. 

На зелений горошок урожай забирають через 12-15 днів після цвітіння. Збирають горох у міру дозрівання через кожні два-три дні, але в стислий термін, оскільки в суху погоду боби розтріскуються і насіння обсипаються, а в сиру – уражаються грибними хворобами.

На зерно горох прибирають, коли боби 2-3 нижніх ярусів дозріють та затвердіють; недозрілі боби верхніх ярусів дозрівають після збирання. Зібране зерно очищають та сушать. Зберігають при вологості не вище 14-15%.

Рослинні залишки після збирання врожаю слід заорати, оскільки в них міститься маса цінних для рослин речовин у формі, що легко засвоюється.

Лікувальні властивості

Завдяки сечогінним властивостям горох – цінний дієтичний продукт, особливо при нирково-кам'яній та жовчно-кам'яній хворобах. Є відомості, що при використанні пюре гороху протягом місяця велике каміння перетворюється на “сечовий пісок” і виводиться з організму. У народній медицині у якості сечогінного засобу застосовують відвар трави та плодів. 

Припарки з горохового борошна використовують як пом'якшувальний засіб при фурункулах та карбункулах.

Дієтологи рекомендують обов'язково вводити горох у меню, як це робили наші предки, які не гребували ні гороховими кашами, ні киселями. А щодо зеленого горошку, то його бажано з'їдати не менше 3 кг на рік.

Використання в їжу

Існують дві основні групи гороху – лущильна та цукрова. Лущильні сорти вирощують на зелений горошок, що йде на консервування, цукрові для отримання недозрілих бобів (лопаток).

У їжу використовують переважно недозріле насіння мозкових сортів, дозріле ж насіння практично не розварюється навіть після тривалого варіння.

З гороху готують всілякі супи, юшки, каші, пюре, навіть горохову ковбасу. Їдять його свіжим та у вигляді консервів (“зелений горошок”), зберігають сушеним або замороженим, роблять крупу та борошно. 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com