Садові, лісові, гибридні і навіть вигадані: різні види суниці та особливості їх плодоношення

Шляхетна родина

При слові «суниця» більшість із нас одразу уявляють дику лісову ягоду. І частково це правильно, але лише частково. Тому що повна назва цього виду – суниця лісова (Fragaria vesca). Широко поширена у Європі, Північній Америці, Азії, Північній Африці.

Це багаторічний трав'янистий кущ заввишки 5-20 см, з трійчастим світло-зеленим дрібним листям на довгих тонких опушених черешках. Від кореневища відходять довгі тонкі пагони, так звані «вуса», які укорінюються та створюють розетки – нові рослини. Суцвіття щиткоподібне, квітки обох статей, діаметром 1-1,5 см. Ягоди дрібні, до 2 см завдовжки, округлі, овальні або конічні, з приємним смаком і ароматом, забарвлення в період зрілості – від білого до червоного. Суниця лісова росте на узліссях, галявинах у невисокій траві, а також у негустому лісі серед дерев та чагарників. У культурі майже не трапляється.

Здавна на території України люди збирали ягоди суниці в лісах, вона росла там удосталь, тому одомашнювати цю рослину не було потреби. 

У дикому вигляді поширена суниця зелена (Fragaria viridis). Росте на узліссях та луках у Європі, Східній та Центральній Азії.

Висота рослини до 20 см, листя темно-зеленого кольору. Вуса нечисленні, дуже короткі, без вузлів. Суцвіття щиткоподібне, малоквіткове, квітки двостатеві, до 2,5 см в діаметрі. Плоди за розміром близькі до суниці лісової, за формою – округлі або яйцеподібні, рожеві або червоні, іноді жовтувато-білі з червоною верхівкою, дуже ароматні.

Суниця мускатна, або мускусна, або полуниця (Fragaria moschata або Fragaria elatior), у дикому вигляді поширена від Північної та Центральної Європи до Сибіру. 

Трав'янистий кущ до 35 см заввишки. Листя велике, зморщене, опушене. Вуса короткі та тонкі. Суцвіття щиткоподібне, височить над листям. Більшість рослин полуниці – дводомні, тобто на одній рослині утворюються або жіночі (пестичні), або чоловічі (тичинкові) квітки.

Плоди досить дрібні, але більші, ніж у лісової та зеленої суниці, округлі або яйцеподібні, червоні, темно-червоні, іноді навіть фіолетові, з білою м'якоттю та сильним мускатним ароматом.

У Європі полуниця була одомашнена, але через дводомність і низьку врожайність не набула поширення і була витіснена суницями садовими.

У промисловій культурі вид відсутній; використовується в селекції, деякі сорти (Міланська, Шпанка та ін) зустрічаються в колекціях науково-дослідних установ. За традицією, у побуті, суницю садову часто продовжують називати полуницею.

Генеалогія виду

І ось ми підійшли до головної героїні статті – суниці садової, або ананасної (Fragaria grandiflora, або Fragaria ananassa). 

Важко повірити, але ця ягідна культура найпоширеніша сьогодні, у промислових масштабах вирощується на території європейських держав не більше двох століть. Але про все по порядку. 

Суниця садова – гібридний вид, отриманий у Європі від схрещування двох американських видів суниці – чилійської та віргінської. 

Суниця віргінська (Fragaria virginiana) поширена у дикому вигляді у Північній Америці. У Європу потрапила у XVII ст. Рослини дводомні. Плоди більші, ніж у суниці лісової. Досить широко культивувалася у садах та парках Західної Європи у XVIII—XIX ст.

Суниця чилійська (Fragaria chiloensis) поширена у дикому вигляді у Північній та Південній Америці. Представлена ​​як дводомними, так і однодомними рослинами. Аборигени використовували її ягоди в їжу, а індіанці Південної Америки навіть ввели в культуру, відбираючи для вирощування однодомні рослини з більшими плодами. У великоплідних екземплярів плоди досягають 4 см у діаметрі, світло-червоні, але за смаком та ароматом поступаються описаним вище видам.

У Європу суницю чилійську привезли у XVIII ст. Французький офіцер Антуан де Фрезьє, який служив у Чилі, звернув увагу на незвичайний вигляд суниці, яку вирощували місцеві селяни. Рослина відрізнялася потужними пагонами, округлими листками та великими ягодами. Повертаючись на батьківщину, Фрезьє взяв із собою кілька рослин, з яких до кінця 6-місячного плавання вижило лише п'ять. Один із кущиків передали до Королівського ботанічного саду в Парижі, де його вдалося розмножити вегетативно. І вже звідти кілька зразків потрапили до французького ботаніка Антуана Дюшена, який вважався провідним знавцем суниці по всій Європі. Кущики висадили у Версальському саду.

Рослини були дводомні, мали лише жіночі квітки і не давали плодів через відсутність запилювача. Коли ж жіночі рослини висадили поряд із рослинами суниці віргінської та полуницею, сталося перезапилення. Від запилень полуницею плодів не вийшло, оскільки ці види мають різну кількість хромосом, а ось спонтанна гібридизація суниці віргінської та чилійської дала життєздатне потомство з великими ягодами.

Дюшен у 1768 р. назвав новий вид Fragaria ananassa – "ананасна". Пізніше, в 1792 р., інший систематик Ерхард назвав цю суницю Fragaria grandiflora, тобто великоплідна. Сьогодні використовують обидві латинські назви.

Отже, садова суниця як культура виникла у середині XVIII ст. у Франції.

Перші 60-80 років робота з поліпшення її сортименту не проводилася, але в 1817 р. садовод-аматор Т. А. Найт отримав сорти Даунтон та Елтон, які вивели культуру суниці на новий рівень. У 1819 р. М. Кін отримав сорт Сіянець Кіна, який послужив родоначальником багатьох сучасних сортів. Грандіозний успіх та чудові якості цього сорту спонукали багатьох садоводів всерйоз зайнятися селекцією суниці. З цього часу почалася переможна хода суниці садової планетою. 

Промислова культура садової суниці в Україні налічує понад 150 років. Початок серйозної селекційної роботи пов'язаний насамперед з ім'ям садовода-аматора Йосипа Магомета, який на початку ХХ ст. вивів низку цінних сортів цієї культури. 

Отже, всі без винятку великоплідні сорти суниці, яких на сьогоднішній день по всьому світу (за різними оцінками) налічується від 2500 до 4000 – гібридне потомство дикорослих віргінської та чилійської суниці.

Об'єднані вони в один вид, правильна назва якого – суниця садова або ананасна. 

Іноді за аналогією зі смородиною чорною, яку скорочено називають просто «смородина», допускається скорочення «суниця». Але це не «полуниця» і не «клубниця».

Багатолика ягода

Суниця садова є багаторічною, вічнозеленою, трав'янистою, кореневищною рослиною заввишки 20-40 см. Стебло опушене, спочатку прямостояче, потім нахиляється під вагою плодів. До речі, насправді «ягоди» суниці – це соковите квітколоже, що розрослося, а справжні плоди (горішки) – дрібні, коричневого кольору – знаходяться на їх поверхні. Суцвіття багатоквіткове.

Плоди великі, більше 5 см у діаметрі, різноманітної форми, найчастіше пірамідальні, важко відокремлюються від ложа. Забарвлення варіює від світло-до темно-червоного.

Існують також сорти з майже білими плодами, наприклад сорт голландської селекції – Пайнберрі (Pineberry). Цей сорт вирощують переважно у теплицях. Його незрілі ягоди – зелені, по мірі дозрівання біліють, зрілі – майже повністю білі, але з червоним насінням. Коли на ягодах з'являється безліч темно-червоного насіння, вони вважаються стиглими. Плоди Пайнберрі менші, ніж у звичайної суниці садової, розміром від 15 до 25 мм.

Плодоношення садової суниці вегетативного походження починається наступного року після утворення надземної системи. 3-6-місячні рослини (розсада), у яких сформувалися верхівкові генеративні бруньки, при висадженні на плантацію наприкінці літа – на початку осені або навіть напровесні вже в червні дають товарний урожай.

Залежно від характеру плодоношення сорту суниці діляться на звичайні (неремонтантні, короткого дня), ремонтантні та «нейтрального» дня.

Неремонтантних сортів більшість, вони плодоносять навесні та на початку літа. Залежно від термінів дозрівання поділяються на групи від ранньо-до пізньостиглих. У ранньостиглих сортів ягоди дозрівають з другої половини травня, у пізньостиглих – з червня до середини липня.

Сорти ремонтантного типу (Женева, Ріва, Примелла та інші) плодоносять двічі і більше за вегетацію – у травні-червні та серпні-жовтні (до настання морозів). Генеративні бруньки у ремонтантних сортів формуються протягом усього періоду вегетації; термін диференціації бруньок (тобто перетворення вегетативної бруньки на квіткову) не перевищує 18-20 днів. 

Третій тип плодоношення у сортів нейтрального дня (Тріб'ют, Еверест, Болеро та ін.) – це рослини, індиферентні по відношенню до тривалості дня, які не переходять у стан спокою при скороченні фотоперіоду. Диференціація генеративних бруньок, цвітіння, плодоношення та утворення вусів у них відбуваються протягом усього періоду вегетації, незалежно від довжини світлового дня. Пік плодоношення настає кожні 5-7 тижнів.

Сорти нейтрального дня поширені у країнах із тривалою теплою восени та м'якою зимою. У нас сорти нейтрального дня та ремонтантні не мають особливого промислового значення. Їх вивчають у науково-дослідних установах, вирощують садоводи-аматори. 

Види, яких не їснує 

На закінчення хочеться сказати кілька слів про нібито витку суницю, яку можна вирощувати вертикально.

Реклама цієї диво-рослини уже давно з’явилася в інтернеті, супроводжуючись яскравими фото, на яких ягід більше, ніж листя. Розставимо крапки над «і» у цьому питанні. 

• По-перше, витка суниця з погляду біології існувати неспроможна.
• По-друге, те, що ви бачите на картинці, здебільшого – монтаж та обробка цифрових фотографій.

Дійсно, суницю іноді вирощують у вертикально розташованих контейнерах (найчастіше в теплицях); в окремих випадках можуть плодоносити розетки, отримуючи підживлення від материнської рослини.

При цьому може здатися, що рослини чіпко в'ються по вертикальній поверхні. Але якщо кущики відокремити, вони будуть рости як звичайна садова суниця, без рекламованої "кучерявості". 

Не треба вірити мальовничій рекламі та платити чималі гроші незрозуміло за що. «Виткої» суниці в природі не існує.

Вадим Пелехатий 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com