Почнемо знову: перещеплення дерев абрикоса та персика для підвищення врожайності рослин

"Двоюрідні брати"

Абрикос звичайний (Armeniaca vulgaris), як і персик звичайний (Persica vulgaris), відносяться до підродини Сливові (Prunoideae). І хоча вони дуже відрізняються за силою росту дерев, величиною плодів, ступенем визрівання деревини і т.д., їхня генетична спорідненість дозволяє вирощувати їх на деяких загальних підщепах.

Безумовно, максимальну сумісність (особливо в умовах півдня України на слаболужних, сухих чи карбонатних ґрунтах) краще забезпечує вирощування абрикосу на сіянцях абрикосу, а персика на сіянцях персика.

Однак широкий ареал можливого вирощування обох культур і ґрунтова різноманітність (вологі або перезволожені та кислуваті ґрунти, тривалість вегетації) зумовлюють придатність для використання в якості підщепи інших видів: сіянців аличі, вегетативно розмножуваних підщеп міжвидового походження, і навіть слив.

Джерело проблеми

Чим далі на північ від умовної лінії Чернівці – Вінниця – Умань – Черкаси – Полтава ми «переміщуємося», тим більш проблемним стає вирощування персика та абрикосу як у фермерських, так і у приватних садибах.

Можна було б сказати, що чим північніше, тим суворіше зими. Але це зовсім так.

Як не дивно, але на Київщині критичні зими (з морозами –27…–28 °С та сильніше) бувають лише раз на 10-12 років. Майже як у Вінницькій чи Черкаській областях. Але не так  страшні морози, як сильні перепади температур у зимово-весняний період та пізні весняні заморозки наприкінці квітня, а то й на початку травня.

Центральна Україна багата на садопридатні ґрунти: помірно  родючі та глибокі, слабокислі, досить вологоємні. Та й клімат тут помірний – менше дуже спекотних днів, а опадів (хоч і нерівномірно за роками) – значно більше. Тобто загалом умови для теплюбних культур значно кращі, ніж на пісках Одеської, Херсонської або Миколаївської областей.

Ідилію порушують саме зимові перепади температури.

Через них дерева часто підмерзають, або зав'язь не утворюється, оскільки на квітучі дерева випадає сніг. На наступний рік дерево перевантажується врожаєм, слабшає, уражається хворобами і в результаті гине.

Однак гине, як правило, лише надземна частина, а сильна багаторічна коренева система живе і протягом наступних 2-3 років прагне відновити власну «маківку» – сіянець абрикоса, персика, аличі, сливи або мигдалю.

І тут у садовода є два варіанти: викорчувати дерево, що виросло з підщепи, посадити сортові дерева заново, витративши на це чимало часу і грошей, або перещепити вже готову підщепу потрібними сортами, заощадивши при цьому небагато часу і багато коштів.

Потрібно сказати, що причиною перещеплення може стати і невідповідність наявного сорту смакам і вимогам садовода.

Способів небагато, але результат – вражаючий 

Оскільки абрикос і персик досить вимогливі до умов, що супроводжують формування калюсу після щеплення, доводиться виконувати його в ранні терміни, до початку руху соку, при відносно невисокій, але стабільно позитивній температурі.

Для щеплення застосовують всього два способи: поліпшеного копулювання (якщо товщина гілок, що перещеплюються – 0,5-2 см) або окулюванням в приклад.

Якщо погода після операції не зміниться, то щеплення приживуться і вже через рік ви зможете спробувати перші плоди нового дерева. Важливо тільки, щоб ваш досвід та чуття підказали момент, коли умови будуть сприятливими для виконання цієї операції.

На відміну від яблуні та груші, абрикос та персик біологічно схильні до формування пагонів другої (аналогічно пасинкам винограду) та третьої хвилі росту (при своєчасному прищипуванні верхівок пагонів). Таким чином через рік на щеплення зав'яжуться перші великі плоди, а через 2-3 роки перещеплена рослина стане повноцінним новим деревом з великим урожаєм.

При виконанні операції важливо пам'ятати і про полярність, адже чим сильніша коренева система, тим більше точок росту має бути в кроні. Тому для проведення перещеплення потрібно використовувати живці з 4-6, а не з 2-3 бруньками.

Логіка проста: чим більша кількість точок росту, тим тонші пагони вони дадуть, і тим тупішими будуть кути відходження цих пагонів. Отже, вони міцніше триматимуться на дереві, з меншим ризиком відламу.

Потрібно пам'ятати, що в даному випадку йдеться не про саджанці, а про формування плодоносного дерева, яке не дає плодів на пагонах-жировиках.

Особливий режим для живців

• Плодоносні дерева персика можуть формувати тонкі, погано визрілі передчасні пагони. Такі пагони не годяться для заготівлі живців.
• А абрикос, навпаки, завдяки сильнорослості може формувати пагони завтовшки 8-10 мм. Вони теж не підходять для щеплення.

Період біологічного спокою абрикосу та персика (як дерев, так і живців, заготовлених для щеплення) набагато коротший, ніж у інших плодових культур. Тому особливу увагу приділяють зберіганню живців.

У сховищі для них потрібно підтримувати температуру на рівні 2–3 °С, оскільки, починаючи з березня, вони входять у період вимушеного спокою. Так що вже при температурі 6-7 ° С бруньки починають розвиватися, і живець стає непридатним для щеплення.

Перші роки – найважливіші

Деревам після перещеплення потрібен правильний догляд, який забезпечить приживання щеплень та формування рослин.

У рік проведення операції навесні та влітку періодично видаляють зелені пагони нижче місця щеплення.

Оскільки обидві культури несуть одному вузлі і ростові (вегетативні), і квіткові (генеративні) бруньки, щеплення можуть зацвісти. У цьому випадку квітки слід одразу видалити. Якщо цей момент було втрачено, і вже утворилася зав'язь, її теж треба видалити. 

Коли у щеплення розпустяться листочки, обв'язку можна послабити, зробивши у ній короткі косі надрізи ножем. Наприкінці червня обв'язку можна зняти. Щоб запобігти поломці молодих пагонів під час росту, їх підв'язують.

На перещеплених деревах обов'язково проводять усі операції із захисту від хвороб та шкідників.

Василь Павлюк 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: автора