Південний житель у наших широтах: вирощуємо унабі в Україні

Протягом багатьох століть у медицині Сходу широко використовували унабі як лікувальний засіб. Відварами та настоями лікували різні хвороби, але особливо успішно – анемію, серцево-судинні захворювання, зокрема гіпертонію, а також розлади нервової системи, туберкульоз, гастрити, бронхіти, захворювання нирок та сечового міхура, безсоння, облисіння, кашель.

Довелося побувати унабі й у бойових походах — у середні віки за його допомогою швидко зупиняли кров і заліковували рани.

Дослідження на сучасному рівні значно розширили знання про унабі. У плодах та листі вчені виявили більше половини елементів таблиці Менделєєва, рекордну кількість вітамінів С, В₁, Р, Е, К, органічні кислоти.

Рослина казково багата на флавоноїди, які у поєднанні з вітамінами С і Р діють як протизапальний, протиалергічний засіб, зміцнюють стінки судин і капілярів, збільшують амплітуду серцевих скорочень, нормалізують серцевий ритм.

Пектин, якого в ягодах дуже багато, буквально "виловлює" з кровотоку "поганий" холестерин і виводить його з організму перш ніж той встигне наробити лиха. Аналогічно розправляється він із важкими металами та радіонуклідами.

Список корисних речовин рослини доповнюють водорозчинні полісахариди, амінокислоти, алкалоїди, мікроелементи (більше 20 видів, зокрема залізо, кобальт), яблучна, винна, фолієва кислоти, каротин.

Рейтинг унабі у царстві лікарських рослин дуже високий. В Індії та у В'єтнамі рослина включена до державної фармакопеї та охороняється законом. У Туреччині шанується як священна, в Африці – як особливо цінна рослина. А в Китаї вважають, що люди, які вживають плоди унабі, не звертаються до лікарів.

За рослиною закріпилося багато назв: унабі, зізіфус, зізіф, ююба, китайський фінік, але найчастіше народи Сходу називають його деревом життя, деревом-лікарем, чудо-деревом.

В Україні в якості лікарського засобу плоди унабі було апробовано в одному із санаторіїв м. Ялта ще наприкінці 60-х років минулого століття. Хворим з високим тиском поряд з традиційним лікуванням, додатково тричі на день після їди давали по 20 ягід зізіфа протягом місяця. Результат перевищив усі очікування: із 223 хворих у 218 нормалізувався тиск. Відомі випадки, коли люди після перенесеного інсульту одужували завдяки плодам унабі. 

Унабі – колючий чагарник висотою 3-5 м або дерево від 5 до 8 м. Рід Унабі відноситься до родини крушинових і поєднує 50 видів.

Селекціонери вивели нові перспективні форми зізіфа, що мають високу зимостійкість, вони витримують морози до -30 °С. Унабі невимогливий до умов зовнішнього середовища, але, як істинний житель півдня, любить теплі, сонячні, захищені від вітру ділянки з пухкими, добре аерованими ґрунтами, з глибоким заляганням ґрунтових вод. Не переносить сильно засолених, важких глинистих ґрунтів.

Рослини зізіфуса виглядають дуже гарно завдяки широкій розлогій ажурній кроні та блискучому світло-зеленому листю яйцевидно-довгастої або яйцевидно-ланцетної форми. Стовбур та гілки дерева сірувато-коричневі або коричневі. Цвіте унабі дуже рясно, на дорослому дереві утворюється до 300 тисяч дрібних жовто-зелених квіток. Але корисної зав'язі, що забезпечує врожай наприкінці вегетації, лише 0,3-0,5%.

Таке "марнотратство" природи, на перший погляд, здається невиправданим. Насправді дерево з великої кількості квіток "відбирає" найбільш продуктивні, життєздатні, які забезпечать урожай та продовження роду. Плоди унабі – коричневі, або темно-коричневі з блискучою глянсовою шкіркою, на смак солодкі або кисло-солодкі, ароматні, нагадують фініки. Величина їх різна – від 2 до 4 см.

Розмножується унабі насінням і вегетативно: саджанцями, кореневими живцями, кореневою поростю, щепленням.

• Кісточки для сівби заготовляють із повноцінних плодів.
• Для кращої схожості насіння стратифікують, помістивши у вологий (вологість 60%) крупнозернистий пісок. 

Технологія дуже проста: зволожений пісок змішують з ягодами унабі у співвідношенні 3:1, тримають у підвалі чи холодильнику за нормальної температури 0,5-1 °С 69-90 днів. При температурі 25-30 °С стратифікацію можна завершити через 25-30 днів.

• Після стратифікації насіння для кращого проростання обробляють 0,05%-ним розчином борної кислоти або 0,2%-ним розчином марганцево-кислого калію протягом 30 хвилин. Схожість насіння при цьому підвищується і становить 7 0% (без стратифікації та обробки лише 35-40%).

Схожість насіння багато в чому залежить від зрілості плодів та строку посіву. У дрібноплідних форм унабі схожість значно вища, ніж у великоплідних. Насіння у великоплідних форм, як правило, дуже міцне.

У ґрунт насіння висівають восени (жовтень, листопад) чи навесні. Насіння, оброблене теплом або холодом, буде придатне для сівби навесні, коли 20% насіння проклюнеться.

Краще за все висівати насіння в добре удобрений, розпушений і зволожений ґрунт на глибину 3-4 см з відстанню між ними 15-20 см і 30 см між рядами. 

Бажано над посівами поставити дуги та накрити їх плівкою. Сходи з'являться на 8-10-й день. Плівку знімають, коли рослини піднімуться на висоту 15 см.

Саджанці-однолітки висаджують на постійне місце в жовтні (I-II декада), попередньо удобривши землю органічними добривами. Бажано ще кожну посадкову лунку внести 0,5-1 склянку попелу. Рослини висаджують на відстані 2-3 м одне від одного. Для кращої перезимівлі їх укривають куполоподібними спорудами з толю, картону чи інших матеріалів.

Можлива і весняна посадка саджанців, якщо вони знаходилися на зберіганні взимку у льоху у вологому піску або були висаджені восени в горщики для кімнатної культури. Терміни весняної посадки – друга-третя декада травня, коли середньодобова температура повітря досягне 12-14 °С.

Зізіфус пізно починає цвісти (кінець травня — початок червня), що дає можливість уникнути весняних заморозків. У морозні безсніжні зими іноді підмерзають молоді пагони, але це особливо не впливає на врожай плодів, тому що крона швидко відновлюється, а плоди зазвичай формуються на однорічному прирості поточного року. Тож твердження, що зізіфус не витримає в наших умовах зиму, дуже перебільшене. На особистому досвіді та досвіді садівників-ентузіастів, які вирощують цю культуру, переконалася: унабі в нашій зоні росте та плодоносить.

Для зізіфуса, на відміну багатьох плодових культур, характерний ранній початок плодоношення (на 2-3-й рік), досить висока врожайність і відсутність періодичності плодоношення. Максимальна врожайність настає на 5-6-му році життя.

Доглядаючи за унабі, необхідно враховувати одну особливість – коріння залягає близько до поверхні ґрунту, тому глибоке перекопування не допустиме, можна розпушувати лише верхній шар ґрунту.

Підвищують урожайність унабі регулярні поливи, внесення перегною або біогумусу (5-6 кг на 1 дерево один раз на 3 роки), а також посадка різних сортів або форм на одній ділянці. За рахунок перехресного запилення бджолами відсоток продуктивної зав'язі збільшується до 1-3%.

Зізіф у нашій зоні не уражається ні шкідниками, ні хворобами. Тому його ягоди – екологічно чистий продукт.

При вживанні плодів унабі зміцнюються та розширюються кровоносні судини, що допомагає уникнути багатьох хвороб, у тому числі таких небезпечних, як атеросклероз, гіпертонія, інфаркт міокарда та інсульт. Це особливо важливо для людей похилого віку. 

Плоди унабі їдять свіжими, в'яленими, сушеними та консервованими, використовують для приготування кондитерських виробів та напоїв, додають у коржики.

Ця рослина буде чудовою окрасою будь-якого саду і допоможе зберегти здоров'я його власникам.

Валентина Ткаченко 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com