Антильський огірок на українських грядках: досвід вирощування ангурії

Природа наділила ангурію цінними якостями – рослина не тільки корисна, а й декоративна. Довжелезні 3-4-метрові ліаноподібні стебла з ажурним листям, що нагадує за формою кавунове, усіяні жовтими квітками, які видають приємний тонкий аромат. Альтанка, пергола, паркан, увиті численними пагонами, потопають у морі зелені та квітів.

Але найфантастичніше видовище – плоди. Яскраво-зелені округлі огірочки, вкриті м'ясистими шипами, основа яких окантована білою облямівкою, звисають на довгих плодоніжках. Дуже красиво!

І ось тут я щоразу опиняюся у скрутному становищі – доводиться вибирати між декором та врожаєм.

Справа в тому, що розвиток зелені відбувається на шкоду плодоутворенню. Тому, щоб отримати достатньо зелені і не обділити себе огірками, я залишаю зазвичай на кущі 3-4 стебла, решту вищипую і пускаю на живці, якими наділяю тих, хто побажав поповнити свою садову колекцію ще однією дивиною. 

Екзотичні плоди ангурії їстівні. Їх можна їсти сирими, солити, маринувати, консервувати.

Оригінально виглядає банка з огірками, серед яких є 2-3 антильські. А від овочевого асорти взагалі очей не відірвати!

Треба сказати, що антильські огірки ні за смаком, ні за запахом не поступаються нашим городним, але, на відміну від них, ніколи не бувають гіркими, а стиглі плоди зберігаються дуже довго. 

Огірки, залишені на насіння, не псуються і в кімнатних умовах понад два місяці.

Хоча ангурія і є огірком, але батьківщина її – Антильські острови (зокрема Куба), де більше спекотних та сонячних днів, ніж у нас, в Україні. Отже, вирощувати її краще розсадним способом.

На насіння завжди залишаю перший огірок, прищипуючи пагін над ним. Зриваю його разом із стеблом після пожовтіння, а у разі ранніх заморозків – ще зеленим.

Насіння ангурії дуже схоже на огіркове, але трохи дрібніше за нього.

• Перед висаджуванням насіння прогріваю десять днів при температурі близько 40 °С, потім замочую їх на годину в розчині марганцівки інтенсивно-рожевого кольору і витримую 12 годин в розчині стимулятора, в якості якого найчастіше використовую гумат натрію. 
• Замочене насіння викладаю по одному на туалетний папір, ним ж накриваю його зверху і поміщаю в пластмасову коробочку з прозорою кришкою, яку ставлю на батарею. Щодня насіння зволожую та провітрюю.
• Усі насінини, що проклюнулися, висаджую по одній в торф'яні стаканчики на глибину 7-10 мм. Роблю це у першій половині березня, звіряючись із астрологічним календарем.

Розсада ангурії потребує регулярного поливу та додаткового освітлення, особливо у похмурі дні. Оптимальна температура для розвитку рослин – 24-27 °С. Після появи другого справжнього листа починаю відкривати кватирку, поступово привчаючи рослини до перепаду температур.

На постійне місце розсаду висаджую разом із горщиком у травні, коли нічні температури будуть не нижче 14 °С. Хочу зауважити, що це критична температура – при нижчій рослина може загинути. 

Якщо розсада вирощувалась у пластмасових стаканчиках, то пересадку потрібно робити обережно, не оголюючи коріння.

Ділянку під ангурію вибираю на сонячному місці, ґрунт перекопую глибоко, додаючи перегній та деревну золу. Відстань між кущами має бути 1,5 м. У період вегетації підживлюю раз на 10 днів розчином курячого посліду (1:20), чергуючи з повним мінеральним добривом. 

Ангурія – рослина дводомна, а значить, на одному кущі утворюються жіночі та чоловічі квітки, що запилюються комахами. Але в сире і дощове літо, а також при вирощуванні на балконі, потрібне штучне запилення.

Для цього рано-вранці зриваю чоловічу квітку, обережно відгинаю або обрізаю пелюстки. Потім провожу нею по рильцю жіночої квітки. Відрізнити жіночу квітку від чоловічої легко – жіноча має в основі крихітний огірочок.

Приблизно через тиждень після запилення огірок досягає 5-6 см завдовжки, тоді можна зривати та використовувати в їжу.

Ангурія чудово розмножується і живцями. Для цього, як я вже говорила, використовую бічні пагони довжиною 10-15 см, видаляю на них два нижні листки, живці ставлю в розчин гумату натрію, занурюючи до половини, і витримую добу. Після цього одразу висаджую на постійне місце, накривши зверху банкою. Живець укорінюється за 12-15 днів. 

Одного разу з невідомої причини в мене зник молодий кущ ангурії – засох батіг завдовжки 1 м, залишився нагорі тільки зелений "чубчик". Я його зрізала, зробила з ним описані вище маніпуляції, і... уявіть собі, – він пішов у ріст. Засохлий батіг обрізала, залишивши стеблинку висотою близько 20 см, кущ поливала, і мій "сухарик" ожив, випустив пагін звідкись збоку. Ось яка життєлюбна ангурія!

Але, на жаль, є і в неї смертельний ворог – пероноспороз (несправжня борошниста роса). З метою профілактики обприскую стебла бордоською рідиною.

Галина Юр'єва 

© Журнал "Городник" 

ФОТО: pixabay.com