Король пахощів серед орхідей: особливості вирощування цимбідіума

Стебла (псевдобульби), насіння, квітки цимбідіума з незапам'ятних часів використовували в народній медицині. Так, в Південно-Східній Азії насіння деяких його видів застосовували як гемостатичний (поліпшуючий кров) засіб. В Індокитаї настоянкою з квіток промивали очі, а також використовували її при лікуванні печінки, нирок і венеричних захворювань. В Австралії настоянкою з псевдобульб деяких видів цимбідіума лікували дизентерію.

Найбільша в Україні колекція цимбідіумів (близько 100 сортів) зібрана в Національному ботанічному саду ім. М. М. Гришка НАН України. Її формування пов'язане з ім'ям директорки саду, Тетяни Михайлівни Черевченко, вченої, яка  популяризувала тропічні рослини в нашій країні.

Місця та умови проживання різних видів роду різноманітні – від вологих тропічних лісів до майже напівпустельних областей. Найчастіше їх можна зустріти в листопадних гірських лісах серед епіфітних папоротей і мохів на висоті 1 500 – 2 400 м над рівнем моря, де впродовж доби спостерігаються значні перепади температури: вдень 21-38 °С, вночі іноді до 0 °С.

Ці орхідеї селяться групами на гілках великих дерев, в дуплах, наповнених опалим листям і гнилою деревиною. Зустрічаються також види, які ростуть на скелях.

Сучасні сорти цимбідіума в більшості своїй отримані шляхом схрещування видів, що походять з Індії, Бірми, Таїланду, В'єтнаму, де переважає мусонний клімат з холодною посушливою ​​зимою і спекотним вологим літом.

Перший гібрид цимбідіума був зареєстрований квітникарською комерційною фірмою James Veitch and Sons в 1889 р. Впродовж наступних 20 років були створені та зареєстровані ще 14 гібридів, які, однак, не відрізнялися особливою декоративністю.

Тільки на початку ХX ст. в Бірмі і Індокитаї була відкрита група видів цимбідіума з білими і рожевими квітами, яка і послужила основою для створення сучасних високодекоративних сортів, культивованих у всьому світі.

У більшості з них стебла (псевдобульби) великі (до 15 см у висоту), яйцеподібні, зібрані в компактні групи. Листя шкірясте, лінійне або мечоподібне, загострене або тупе. Суцвіття – пряма або злегка нахилена (іноді звисає), пухка багатоквіткова кисть. Розмір квітки у різних видів і сортів різний – від 2 до 10 см.

У забарвленні переважають жовтий, зелений, коричневий і рожевий кольори. Цвітіння – з грудня по квітень, дуже тривале (від 4-5 тижнів до двох місяців).

В останні роки зріс інтерес до так званих східних видів цимбідіума, які багато в чому відрізняються від великоквіткових гібридів. Ці рослини походять з Тайваню, південного сходу Китаю, Японії, де зустрічаються в лісах на листовій підстилці, рідше – на луках, серед різнотрав'я, на висоті майже 3 000 м над рівнем моря. У цих місцях взимку (вважається сухим сезоном) вологість повітря не опускається нижче 70%.

Східні цимбідіуми – невеликі рослини з блискучим темно-зеленим листям, яке більше нагадує листя злаків або бамбука. Вони відрізняються приємним фруктовим або м'ятним ароматом, що підсилюється днем. Деякі види цієї групи мають одну або дві невеликих, не яскравих, витончених квітки, які цвітуть 4-5 тижнів.

Сьогодні особливо популярні мініатюрні форми цимбідіумів. Вони більш компактні, ніж стандартні великоквіткові гібриди, і відносно толерантні до підвищеної температури, а тому добре себе почувають в кімнатних умовах. 

Головна проблема, з якою стикаються квітникарі при вирощуванні цимбідіумів в нашій кліматичній зоні, – створення в липні-серпні значного (до 15 °С і більше) добового перепаду температури, необхідної для закладки квітконосів. Така біологічна особливість цимбідіума генетично запрограмована і пов'язана з екологічними особливостями природного ареалу вихідних видів.

• Цимбідіуми – світло- і повітрянолюбні рослини. Їм необхідна постійна циркуляція повітря, але протипоказані  протяги.
• У період інтенсивного росту їх поливають рясно, а в період відносного спокою – помірно.
• Вкрай важливо уникати перезволоження субстрату, але і пересихання його не слід допускати. 
• Ідеальна температура для вирощування цимбідіумів – 20-30 ° С (в залежності від виду і сорту). При більш високій температурі ріст рослин сповільнюється, квіткові бруньки не закладаються, утворені  бутони жовтіють і обпадають.
• Вологість повітря в приміщенні повинна становити 75-90%. 

Цимбідіуми легко розмножуються поділом куща. Можна відокремити навіть стару псевдобульбу без листя і висадити в сфагновий мох.

При правильному догляді з сплячих бруньок у її основі сформуються молоді пагони з корінням. Потім рослину можна пересадити в горщик.

В якості субстрата використовують суміш зі шматочків соснової кори, листової землі, деревного вугілля, пінопласту. Молоді рослини пересаджують щорічно, дорослі – 1 раз в два-три роки, оскільки такий субстрат швидко втрачає потрібну структуру. Тому, вибираючи ємність для своєї рослини, не купуйте горщик "на виріст ". 

Людмила Буюн 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: