Не лише "червоний": жовтоплідні сорти кизилу вітчизняної селекції

Починаючи свої дослідження по кизилу в 60-і роки минулого століття, я не уявляла, якими важкими, але в той же час цікавими і захоплюючими будуть пошуки дикорослих популяцій кизилу і сортів народної селекції, різних за багатьма біологічними, помологічними, морфологічними і господарськими ознаками.

Особливе місце в цих дослідженнях займає жовтоплідний кизил, про існування якого я тільки здогадувалася, знайомлячись з класичними роботами Л. Бербанка, М. І. Вавилова, Л. П. Симиренка.

У невеликій колекції кизилу в Акліматизаційному саду ім. М. Ф. Кащенко, де я починала роботу, було кілька зразків красноплідного кизилу, зібраних ще засновником саду і включених в великий список перспективних видів. На жаль, Микола Феофанович не встиг провести селекційні дослідження з кизилом.

Ми звернули увагу на велику кількість місцевих форм кизилу в різних регіонах України і поставили собі за мету зібрати і зберегти кращі генотипи для подальших досліджень і селекції перспективних форм.

Для збору генофонду були проведені експедиційні обстеження дикорослих і культурних популяцій кизилу. Вивчення дикорослих форм перспективне для виділення форм з унікальними ознаками: імунними, адаптивними до абіотичних стресів, з високим вмістом біологічно активних речовин та іншими.

Обстеження дикорослих популяцій кизилу в Україні показало, що це надзвичайно багатий матеріал, в якому зосереджена велика різноманітність форм, і виявлення серед дикорослих видів плодових рослин нових генетичних джерел цінних ознак і властивостей має дуже важливе значення для селекціонерів, які займаються виведенням нових сортів рослин.

Багато цінихі ознак дикорослих видів були передані місцевим сортам, а через них – кращим новим сортам. 

Плоди кизилу можуть бути червоними, чорно-червоними, майже чорними, рожевими, жовтими, проте основне забарвлення – від світло-до темно-червоного.

На жаль, все дикорослі кизили виключно з червоними плодами, що свідчить про відносно незначну  генетичну різноманітность українських популяцій виду за цією ознакою – і це наслідок впливу людини на природу.

Колись в Україні були дикорослі популяції кизилу з плодами різноманітної форми та забарвлення, в тому числі жовтого. Про це свідчить відомий вчений-плодовод, помолог Л. П. Симиренко, який відмітив жовтоплідні генотипи кизилу в природі в Криму. Тепер їх вже немає.

Тобто в Україні, як і в інших регіонах, популяції кизилу раніше були генетично багатшими, представленими великою різноманітністю варіацій форми, величини і забарвлення плодів. В Україні в природних популяціях, які ще збереглися в Закарпатській, Івано-Франківській, Тернопільській, Хмельницькій, Кіровоградській (Чорний ліс), Черкаській (Деренковець) областях, жовтоплідного кизилу ми не виявили. У той же час Л. П. Симиренко в третьому томі "Помології", присвяченому кісточковим і малопоширеним видам плодових рослин – айві, мушмулі, горобині домашній, кизилу, відзначає і жовтоплідний кизил, посилаючись на Х. Х. Стевена (XIX ст.) , який писав, що жовта форма кизилу дуже рідкісна. 

Обстежуючи культурні популяції кизилу, ми знайшли жовтоплідні генотипи.

Однією з перших в нашій колекції з'явилася жовтоплідна форма кизилу, знайдена в с. Лавринівці, Шепетівського району, Хмельницької області. 

Дев'ять потужних 100-140-річних дерев кизилу з 20-25 штамбами рясно плодоносять.

Рослини представлені 4 сортами, один з них – жовтоплідний. Надалі ми використовували його в селекції сорту Бурштиновий. 

Два жовтоплідні кизили – один з овальними плодами (сорт Альоша), другий – з плодами пляшкоподібної форми були знайдені в с. Муровані Курилівці Вінницької області.

Жовтоплідний кизил з плодами пляшкової форми є тепер і в колекції Національного ботанічного саду – це сорт Ніжний, а також в колекції Мліївського інституту садівництва ім. Л. П. Симиренка.

Сорти Галицький жовтий (плоди овальної форми) і Буковинський жовтий (плоди циліндричної форми) ми отримали від селекціонера В. Н. Баточенко з Рівненської обл.

У генофонді жовтоплідних кизилов у нас тепер декілька сортів. Всі вони зимостійкі, урожайні, щорічно цвітуть і плодоносять впродовж багатьох років (Бурштиновий з 1986 р).

Плоди всіх жовтоплідних сортів кизилу красиві, при повному дозріванні – з кісточкою, що просвічується, іноді з червоними штрихами-смужками на поверхні плода, солодкі, добрі для вживання в свіжому вигляді і приготування джемів.

Середня маса плоду жовтоплідного сорту менша, ніж у красноплідного. У Бурштинового та Буковинського вона становить 4-4,5 г, у Ніжного і Альоші – 4-5 г, у Галицького – до 3,5 г, в окремі сприятливі роки плоди більші – у Буковинського – до 5 г, у сортів Бурштиновий , Ніжний і Альоша – до 5,5 г.

Відмітна особливість сорту Ніжний – довга плодоніжка (до 15 мм), у інших сортів її довжина – 7-9 мм.

Цвітіння в останні роки як у красноплідних, так і жовтоплідних  сортів проходить в період з 25 березня до 20 квітня, масове – з 6 по 17 квітня.

Дозрівають плоди в різні терміни: сорт Альоша – з кінця липня до середини серпня, сорти Ніжний – з початку до середини серпня, Бурштиновий, Буковинський і Галицький – з середини серпня до середини вересня.

Підбираючи сорти різних термінів дозрівання, можна продовжити період споживання плодів кизилу на 2,5 місяці.

Генофонд кизилу Національного ботанічного саду НАН України відрізняється багатою різноманітністю біологічних, помологичних і виробничо-господарських властивостей, що дало можливість в результаті аналітичної і синтетичної селекції відібрати перспективні сорти і форми кизилу, рекомендувати кращі з них для культивування в промислових, фермерських насадженнях та аматорських садах. 

До Реєстру сортів рослин України внесено багато сортів нашої селекції – зі стабільним щорічним плодоношенням, досить зимостійких, з плодами різної форми і забарвлення.

Сорти Видубецький, Лук'янівський, Гренадер, Світлячок, Семен та інші – з червоними плодами, Альоша, Буковинський, Ніжний, Бурштиновий – з жовтими, Кораловий Марка і Кораловий – з рожевими (як у черешні) плодами. За кольором плоди темно-червоні, червоні, жовті, рожеві, за формою – округлі, циліндричні, овальні, грушоподібні, темно-зелені. Смак – від кисло-солодкого до солодкого, жовтоплідні сорти солодкі.

Завдяки роботам вчених Національного ботанічного саду вивчені біологія і технологія культивування кизилу, що послужило основою для його широкого поширення.

Продовжуючи дослідження, вчені сподіваються з'єднати в результаті синтетичної селекції в одному генотипі гени від різних батьківських форм, щоб отримати нові сорти з плодами жовтого, рожевого забарвлення, більшої маси, різної форми, термінів дозрівання, продуктивності рослин і інших цінних ознак. 

Світлана Клименко 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: автора