Ваш помічник кожен день
Підпишіться

Давній друг людства: особливості культивування абрикосу

04 липня 2023
1065
Давній друг людства: особливості культивування абрикосу

Абикос – одна з найдавніших плодових культур. У дикому вигляді росте у горах Середньої Азії, Центрального Дагестану, Північно-Східного Китаю; там же введений у культуру. У Китаї як культурна рослина був відомий ще за 4 тис. років до н.е.  Звідти потрапив до Афганістану, Ірану, Закавказзя, Малої Азії. Приблизно у І ст. до н. е. абрикос потрапив до Греції та Риму з Вірменії (це закріпилося в латинській назві рослини), а потім уже він поширився в інші країни Європи.

У XVII ст. його почали розводити в Америці та Південній Африці, у XVIII ст. – в Австралії. 

Морфологія культури 

Абрикос (Armeniaca vulgaris Lam.) – дерево висотою 5-8 м (іноді до 17) зі стовбуром до 30 см (у рідких випадках до 60) в діаметрі. Листя серцеподібне, яйцеподібне або округле. Квітки поодинокі, великі, до 3-4 см в діаметрі, з темно-червоними чашолистками, білими або рожевими пелюстками, 25-45 тичинками та однією маточкою.

Плоди – округлі однокостянки до 3 см у діаметрі, від майже білих до червоно-жовтогарячих, переважно жовті, з м'ясистими навколоплідниками та великими кісточками. Маса одного плода 15-50 г (іноді може досягати 165).

Господарське значення та використання 

У плодах міститься до 20% цукрів (переважно сахароза), до 2,6% кислот (яблучна, лимонна, у дуже невеликій кількості саліцилова та винна), до 1% пектину, досить багато вітамінів А, В1 та В2.

Плоди вживають свіжими, сушеними (розрізняють курагу – сушену м'якоть плодів без кісточок і урюк – плоди, висушені разом з кісточкою), переробляють на мармелад, пастилу, начинку для цукерок, повидло, варення, спиртні напої і т.д. Свіжі та сушені плоди кладуть як приправу у багато страв. 

Плоди абрикосу – цінна сировина для консервної та кондитерської промисловості.

  • Велику поживну цінність мають ядра кісточок, в них міститься до 40% жирної олії, що не висихає, близької за властивостями до мигдальної, більше 20% білків, 10% вуглеводів.
  • Культурні сорти абрикоса мають "солодкі" ядра кісточок. Їх їдять у непереробленому вигляді та використовують для виділення харчової олії. Вони є повноцінним замінником ядер дорогого солодкого мигдалю.

Шкаралупу кісточок переробляють на активоване вугілля. Камедь, що виділяється стовбурами і великими гілками, йде на виготовлення клею, і навіть у їжу.

Абрикос часто висаджують у природорожних та полезахисних лісових смугах. Він хороший медонос (дає 40 кг меду з 1 га).  Деревину використовують для господарських потреб.

Абрикос служить підщепою для багатьох плодових культур. 

Сорти 

Існує кілька тисяч сортів, що відрізняються ростом дерев, зимостійкістю, врожайністю, якістю плодів, їх збереженням та іншими показниками.

Зазвичай сортовий склад старих садів досить строкатий, у ньому багато сортів народної селекції.

З сортів, виведених радянськими селекціонерами, широкого поширення набули Ананасний, Краснощокий, Червоний партизан та інших. Для північних районів виведені сорти з підвищеною морозостійкістю: Витривалий, Золоте літо, Мигдальний, Відмінник, Рассошанский красень, Син Краснощокого та інших.

В придорожних та лісових смугах, а також на різних малородючих землях зазвичай розводять несортовий абрикос, так званий жердель. За якістю плодів він сильно поступається сортовим рослинам, але вигідно відрізняється від них невибагливістю, вимагає мінімального догляду.

Особливості біології та вирощування 

Живе абрикос сотні років, але рясно плодоносить до 30-40 років, тому в садах дерева змінюють значно раніше.

У промислових садах намагаються тримати дерева не старше 20 років, бо з високих дерев важко збирати врожай. 

Плодоносити абрикос починає у 3-5-річному віці. Цвіте у березні-квітні, плоди дозрівають залежно від сорту – з травня до вересня.

Абрикос – теплолюбна, світлолюбна, досить посухостійка культура з коротким періодом спокою. Взимку переносить короткочасні морози до -30 °С, але навесні навіть легкі заморозки згубно діють на квіти і бутони. 

Вимогливий до аерації ґрунту, добре росте тільки на дренованих ділянках з пухкими ґрунтами. 

Розмножують його щепленням. У якості підщепи використовують сіянці культурного або дикого абрикоса, рідше аличу, ще рідше мигдаль, персик, сливу, терен. Саджанці з розплідників на місце висаджують на півдні країни восени, а у більш північних районах – навесні. 

Площа живлення одного дерева в абрикосовому саду – 7 на 4-5,5 м.

Догляд звичайний для плодових садів: розпушування міжрядь, полив, підживлення, формування крони. Плоди збирають вручну, в 2-3 прийоми по мірі дозрівання. 

© Журнал "Городник" 

ФОТО: pixabay.com 

comments powered by HyperComments
Новое на сайте