Настирливі та ненажерливі багатоніжки: як позбутися кивсяків на городі

За зоологічною класифікацією кивсяки належать до надкласу багатоніжок. Всі багатоніжки мають довге циліндричне або сплюсне тіло, що складається з великої кількості члеників. Воно вкрите щільним панцирем, що захищає тварин від ворогів та втрати вологи. На кожному членику тіла (або на більшості їх) розташовані ноги: по одній парі (y хижих) або по дві пари (у рослиноїдних багатоніжок із загону двопарноногих).

Розрізнити серед них кивсяка нескладно. Якщо дивитися на тварину, що рухається збоку, його ноги здаються суцільною складкою, що хвилеподібно згинається. По відкритій поверхні багатоніжки на слабких тонких ногах рухаються повільно, хоча рух кожної окремої ніжки швидкий.

Упираючись ногами, кивсяки легко риються не тільки в м'якому гниючому листі, а й у ґрунті, вглиб якого вони йдуть по мірі  підсихання верхніх його шарів.

Всі багатоніжки – дуже чутливі до втрати вологи тварини, уникають прямого сонячного проміння і ведуть прихований спосіб життя.

Зустрічаються вони найчастіше в лісах під опалим листям, але іноді велика їх кількість накопичується в досить вологих багатих гумусом ґрунтах полів і городів, часто їх можна виявити під каменями або колодами, що лежать на землі. 

Багато багатоніжок, у тому числі і кивсяки, у разі небезпеки згортаються кільцем так, що голова та кінцівки опиняються під захистом спинного панцира. Кивсяки захищені від ворогів і отруйними залозами, які відкриваються на бічних відділах спинних щитків кожного членика тулуба. Ці залози виділяють їдку рідину, яка нерідко має барвні властивості. Так, сірий кивсяк, що мешкає в лісах, виділяє рідину, яка забарвлює руки у фіолетово-червоний колір і довго не змивається.

Отруйні виділення багатьох великих тропічних кивсяків небезпечніші, вони викликають спочатку почорніння, потім відлущування шкіри, а, потрапивши в очі, можуть стати причиною сліпоти. Індіанці Центральної Мексики використовували ці отруйні речовини для стріл.

Здавалося б, отруйні відлякуючі виділення повинні надійно захищати кивсяків від їх природних ворогів, але відомо, що багатоніжок охоче поїдають жаби, жаби та птахи, особливо шпаки. 

Навесні у деяких місцевостях близько половини раціону шпака становлять кивсяки.

Кивсяки розмножуються, відкладаючи яйця. Самки розміщують їх у землі купками, у вигляді грудочок, захищаючи від висихання сумішшю зі слизу та ґрунту. Вони вибирають для яйцекладки вологі місця або соковиті плоди, що лежать прямо  на землі. Молоді багатоніжки, що вийшли з яєць, відрізняються від дорослих особин лише меншим числом ніг.

Деякі наші кивсяки мають тонше тіло (діаметр близько 1 мм); вони сліпі, слабозабарвлені, з виразними отворами отруйних залоз, що мають вигляд плям (наприклад, кивсяк плямистий та ін). Такі кивсяки найчастіше живуть на відкритій місцевості. 

Непоодинокі випадки масового їх скупчення в гнилих коренях рослин.

Іноді кивсяки харчуються живим соковитим корінням, що робить їх серйозними шкідниками польових та городніх культур. 

• Найчастіше кивсяки шкодять овочевим рослинам у парниках або в умовах відкритого ґрунту при рясному зрошенні.
• Нерідко вони поселяються на коренях рослин, що вже пошкоджені іншими шкідниками, наприклад, личинками капустяної мухи, і виїдають пошкоджені тканини, прискорюючи загибель рослин. 

Деякі тонкі кивсяки (наприклад, солонцевий) віддають перевагу засоленим ділянкам морського узбережжя. 

Представники родини справжніх кивсяків відрізняються менш витягнутим тілом та наявністю очей. У наших дібровах і лісопосадках найчастіше зустрічається сірий кивсяк, що посилено руйнує опале листя і сприяє підвищенню родючості ґрунтів підліску. На 1 га мешкає близько 5 млн. цих досить великих (більше 3 см) кивсяків.

На вапняних ґрунтах повно великих кримських кивсяків, які переробляють рослинні залишки та збагачують ґрунт гумусом так само, як це роблять у більш вологих районах дощові черв'яки. Після дощу під купою гною можна виявити кілька десятків таких кивсяків.

Деякі види справжніх кивсяків, як, наприклад, чорні з двома яскравими помаранчевими поздовжніми смугами з обох боків спини піщані кивсяки, рідко залишають ґрунт і іноді ушкоджують коріння рослин.

Оскільки кивсяки не вважалися злотними шкідниками культурних рослин та їх життєдіяльність не призводила до масових втрат урожаю в цілому по країні, то дотепер не розроблено системи захисних заходів безпосередньо проти кивсяків, відсутні й хімічні препарати для боротьби з цими шкідниками.

Тому для захисту культурних рослин від пошкоджень кивсяками необхідно насамперед дотримуватись санітарно-профілактичних заходів.

• Чисельність цих тварин на ділянці можна знизити, ретельно дотримуючись сівозміни або, щонайменше, чергування культур із соковитими корене- або бульбоплодами та зернових (зернобобових) культур, які не потребують зрошення. 
• Важливий прийом – своєчасне очищення ділянки від рослинних залишків, що гниють, і особливо соковитих плодів, що впали на землю. 
• Плоди, які ростуть біля самої поверхні ґрунту, слід видаляти чи підв'язувати.
• Якщо на невеликій ділянці, заселеній кивсяками, висаджені баштанні, особливо диня, під дозріваючі плоди потрібно підкласти шматки плівки, листи картону, фанери тощо, щоб перегородити шкідникам доступ до них.  
• Корисні часті розпушування, при яких відкладені у вологі шари ґрунту яйця опиняються на поверхні, висихають і гинуть. 
• У науковій літературі є дані про те, що одна сім'я шпаків здатна повністю очистити від ґрунтових шкідників, у тому числі і від кивсяків, ділянку 0,6 га. Отже, цілком доцільно залучати цих птахів на присадибні ділянки, розвішуючи на гілках дерев шпаківні.
• Чисельність багатоніжок на невеликих ділянках та в парниках знижують за допомогою осінніх термічних (пропарювання) та хімічних (хлорним вапном) дезінфекцій ґрунту. 

Але перед тим, як повністю знищувати популяцію кивсяків на ділянці, майте на увазі, що вони також приносять користь – відіграють важливу роль у розкладанні органічних залишків у ґрунті.

Ія Верижнікова 

© Журнал "Городник" 

ФОТО: pixabay.com