Улюбленці богів: особливості розмноження, посадки та догляду за гіацинтами

Походження сортів

Батьківщина гіацинту східного (Hyacinthus orientalis L.), від якого походять усі культурні сорти, – країни Східного Середземномор'я.

Європейці вперше побачили його у культурі у палацових садах Константинополя. У 1562 р. гіацинти були завезені до Європи, спочатку до Італії та Англії, а потім і до Голландії. З 1600 р. Голландія стала країною масового вирощування гіацинтів і досі є основним постачальником цибулин у всі країни світу.

Різкі зміни умов проростання та висока агротехніка вирощування сприяли появі цілого ряду змін у забарвленні та формі квіток гіацинту, а також збільшенню розмірів та кількості їх у кисті. 

Протягом трьох століть єдиним способом отримання сортів був відбір незвичних форм. І лише у першій половині ХХ ст. на допомогу селекції прийшла гібридизація.

В основу класифікації сортів гіацинту покладено забарвлення квітки. За цією ознакою розрізняють 6 груп: сині, бузкові, рожеві, червоні, білі, жовті. Крім того, отримані численні сорти перехідних тонів.

Цікаво, що кожній групі відповідає певне забарвлення зовнішніх лусок цибулин. У сортів із синіми, блакитними та фіолетовими квітками цибулини мають зазвичай фіолетові зовнішні луски, з білими квітками – сірувато-білі, з жовтими - cepoвато-кремові, з рожевими – бузкові. Виняток становлять лише окремі сорти. 

Для всіх сортів гіацинту характерна оцвітина у формі глечика. Махровість квіток дуже різноманітна. Кожен новий сорт із махровими квітками представляє нову варіацію махровості.

За термінами цвітіння всі сорти поділяються на 3 основні групи: ранні, середні та пізні. Цвітіння гіацинтів починається наприкінці квітня та триває 10-15 днів. 

Біологічні особливості

Як багаторічна цибулинна культура гіацинти вегетують 90-120 днів на рік. Решта часу – це цибулина, всередині якої йдуть процеси росту та розвитку. Вона служить для вегетативного відновлення та розмноження. Крім того, в ній накопичуються необхідні поживні речовини, які витрачаються під час проростання після періоду спокою. 

Доросла квітуча цибулина гіацинта перед посадкою (наприкінці вересня) складається з 15-20 соковитих лусок, щільно розташованих по спіралі на укороченому стеблі-денці, зовні вкрита сухими лусками. 

Зважаючи на те, що цибулина гіацинта багаторічна, на ній є луски минулого і поточного року.

На вершині денця знаходиться суцвіття, прикрите 8-10 листками, а біля основи – нова заміщувальна брунька поновлення, за рахунок якої відбувається наростання цибулини.

У пазухах лусок часто закладаються кілька бруньок, у тому числі формуються цибулини-дітки. Вони є органами природного вегетативного розмноження. 

Агротехніка вирощування

Гіацинти добре ростуть і розвиваються на легких, супіщаних, багатих на перегній ґрунтах. Їх краще висаджувати на добре освітлених ділянках, захищених від сильних і холодних вітрів.

Важкі ґрунти покращують внесенням річкового піску великої фракції, компосту або торфу. Гіацинти вимагають ґрунту з нейтральною або слаболужною реакцією. Кислі ґрунти обов'язково вапнують. 

За місяць до посадки вносять 10-15 кг добре перепрілого перегною і 50-60 г суперфосфату на 1 м², а ґрунт глибоко перекопують.

• Посадку цибулин проводять наприкінці вересня – на початку жовтня при температурі ґрунту на глибині 20 см 6-9 °С (така температура найбільш сприятлива для укорінення).
• Глибина посадки – 10-15 см, залежно від величини цибулин (практики висаджують на глибину, що дорівнює триразовій висоті цибулини).
• На дно борозни вносять шар піску (2 см), після чого розкладають цибулини на відстані 10 см одна від одної.
• З настанням стійких заморозків гряди вкривають лапником, торф'яною крихтою або листям (шар 15-20 см). 
• Весною, як тільки розтане сніг, укриття знімають. 

Догляд під час вегетації нескладний: розпушування, прополювання, вибракування хворих цибулин.

Оскільки гіацинти відносяться до солевитривалих рослин, достатньо одного підживлення у фазі бутонізації: 70-80 г повного мінерального добрива на 1м³. При цьому краще використовувати нітроамофоску. У суху погоду потрібний полив. 

Ппісля того як рослини відцвітуть, зав'язі видаляють, тому що визрівання насіннєвих коробочок призводить до виснаження цибулин. У цей період відбувається наростання листової маси, в цибулинах йде активне накопичення поживних речовин, вони ростуть і збільшуються в обсязі.

Вегетація рослин закінчується наприкінці червня. Коли листя починає жовтіти, цибулини викопують (роблять це щорічно), просушують дві доби під навісом, захищаючи від дощу та сонця, а потім заносять у сховище.

Період зберігання для цибулин виключно важливий, оскільки в цей час у них формується листя та суцвіття наступного року.

Для успішного розвитку суцвіть необхідна висока температура, в перші 7-8 тижнів цибулини зберігають при 25 °С, надалі до посадки – при 17-20 °C.

Тривалість життя цибулин гіацинтів залежить від стану денця і зберігаючих лусок. У молодих цибулин невелике округле денце. З віком цибулини стають більшими, але одночасно з'являються ознаки виродження: декоративні якості суцвіть істотно знижуються (зменшуються величина і кількість квіток), а на денці утворюється гніздо дочірніх цибулин.

У зв'язку з цим необхідно через кожні 3-5 років оновлювати (омолоджувати) посадковий матеріал. 

Гіацинти розмножуються переважно вегетативно. На денці материнської цибулини у ґрунті та в період зберігання утворюються цибулини-дітки. Природне вегетативне розмноження у різних сортів гіацинту різне. Інтенсивність утворення цибулин-діток, зазвичай, досить низька. Тому застосовують штучне вегетативне розмноження: вирізанням денця, надрізами денця, цибулинними лусками, спареними лусками, листовими живцями та квітконосами.

Найбільшого поширення набули способи вирізування денця та його надрізання (нанесення 4 або 8 хрестоподібних надрізів глибиною 1,5-2 см). Препарування цибулин проводять після їх викопування. Через 1,5-2 місяці утворюються цибулини-дітки, які висаджують у вересні. Після 2-3 років до вирощування вони досягають розмірів великої цибулини. 

Гіацинти широко використовують для вигонки (починаючи з грудня до квітня), ранньовесняного квіткового оформлення та зрізання. 

Василь Горобець 

© Журнал "Огородник" 

ФОТО: pixabay.com